На конному ранчо "Гута Щирецька" дорослі та діти, постраждалі від війни, знаходять лікування без застосування медикаментів...
Місце сили та духу — так можна охарактеризувати кінне ранчо "Гута Щирецька", цю чудову локацію, що розташована серед давніх лісів "малих Карпат". У минулому тут мешкали наші предки, легендарні білі хорвати, а сьогодні, завдяки захопленим ентузіастам, це місце відновлює радість повноцінного життя для поранених захисників нашої країни — воїнів ЗСУ, а також для цивільних осіб, які пережили жахи війни, зокрема — для дітей.
Вражаюча природа цього місця та неймовірна позитивна енергія його творців лікують всіх без жодних медикаментів.
Вояж у місце, сповнене зелені
Добираємося на благодійний фестиваль "Гута FEST: з щитом і честю", який відбувається на території фермерського господарства "Поляна" в однойменному селі Тростянецької громади.
У той день, коли дощ і сонце змагалися за увагу, навколо звучала приголомшлива музика, лунали співи, а діти сміялися на весь голос. Повітря наповнювалося смачними ароматами, а тепле світло від вогнища створювало затишну атмосферу. Це був не просто звичайний фольклорний чи етнографічний фестиваль, а дещо значно глибше і змістовніше. Я хочу, щоб ви, разом із автором цих слів, відчули ту унікальну атмосферу події.
На трасі Київ -- Чоп ми робимо зупинку біля села Красова і вирушаємо вниз у бік найближчих лісів. Саме там, за селом Поляна, розташована локація, яка привертає нашу увагу. І не лише мою. До неї потрібно пройти близько десяти кілометрів. Після перших двох кілометрів ноги починають відчувати втому, тому ми вирішуємо зловити попутку. Перші три автомобілі, які проїжджають, лише знизують плечима — вільних місць немає. Однак зупиняється японський позашляховик в камуфляжному забарвленні.
За кермом сидить військовий, а поруч з ним — хлопець років тринадцяти у фронтовій кепці, ймовірно, батьківській. Водій уточнює, куди нам потрібно їхати, і з'ясовується, що ми прямуємо в одному напрямку. Солдат виходить з машини, звільняє задні сидіння від свого військового вантажу і створює комфортне місце для нас. Після цього він натискає на газ, і ми мчимо величезним зеленим коридором до нашої мети, майже так швидко, як це робили раніше.
З цими людьми ми зустрінемося знову, і їхній вплив на мене стане ще сильнішим.
Аграрний студент виявив інтерес до військової тематики.
На вході до Гута FEST нас зустрічає несподівана виставка - це експозиція різноманітних видів зброї, якою наші захисники борються з ворогом і забезпечують свою безпеку. Серед представлених експонатів – сучасні снайперські системи, засоби зв'язку, радіоелектронної боротьби, потужні кулемети та різноманітні модифікації безпілотних літальних апаратів. Саме ці виставки привертають увагу підлітків і молодих людей, які прямують сюди, немов під впливом магніту. З захопленням вони вивчають кожен елемент озброєння, торкаючись до них із трепетом. Інструктори у формі детально розповідають про принципи роботи представленого озброєння. Декілька хлопців намагаються швидко розібрати та зібрати автомати. В іншому куточку я помічаю, як один школяр намагається приміряти спеціальні окуляри для керування дронами...
Звертаємо увагу на хлопчину із модерною зачіскою-хвостиком. Він навприсядки чаклує біля великого гексакоптера Vampir, якого через жах, що наганяє на ворогів, росіяни називають "бабою-ягою". Знайомимося зі "слідопитом". Григорій, 22 роки, студент Аграрного університету.
-- Я приїхав сюди не стільки повеселитися (із цим сьогодні ще встигну), як подивитися на те, що зазвичай є в обмеженому доступі. Хочу наживо оцінити нові військові технології, поспілкуватися з нашими бійцями. На цій виставці побачив багато з того, що має відношення до Starlink, до дронів. Дуже цікаво тут! -- каже Гриць.
Ми поцікавилися у юнака, чи має він намір у майбутньому якось пов'язати своє життя з військовою службою або силами оборони. І ось що ми почули:
-- А я пов'язаний з ними уже три роки. Займаюся волонтерством. У силу специфіки свого заняття, деталі розповісти вам не можу...
Собаки та коні перетворюються на психотерапевтів.
Поряд з виставкою зброї куриться польова кухня, а неподалік розташовані намети, де продають різноманітні сувеніри та смачні страви. Коли платиш за склянку тоніка, печиво або шашлик, продавець не приймає гроші — їх потрібно покласти у скриньку для пожертв на потреби військових Збройних сил. Сьогодні все робиться задля них.
На горизонті, серед зеленої галявини, вирізняються величезні прозорі куполи-каюти. Як нам пояснили на ранчо, саме там знаходять спокій поранені військові під час свого перебування. Враження від такого відпочинку в оточенні дикої природи справді неповторне.
Ось і стадо тихих коней, які, несучи на своїй спині воїнів, виконують роль особливих реабілітологів для відвідувачів цього ранчо. Цей процес відновлення є унікальним, адже відбувається на підсвідомому рівні — завдяки невидимим енергіям, що їх випромінюють ці гривисті товариші людини.
Ідемо далі. Діти гладять ослика, бавляться зі свинками, які є учасниками отієї відновлювальної терапії для воїнів, розглядають опудала диких звірів, просять художників вибити тату, зробити аквагрим, розписати їхні обличчя патріотичною символікою, кумедними малюнками. У великих волонтерських казанах кипить навариста юшка, булькотить куліш, чути запах запечених курей і ковбасок.
На підносах для гостей приготовані смачні канапки та пироги. Святкова подія обіцяє бути незабутньою... Перед виступами артистів, серед яких були відомі Марічка Бурмака, Віктор Бурмака та військовий оркестр, на сцену виходять представники різних регіонів. Ці люди взяли на себе відповідальність за відновлення та психологічну реабілітацію воїнів. Вони діляться своїми досягненнями та враженнями, а також розповідають про важливу роль, яку у цьому процесі відіграють не лише люди, а й чотирилапі помічники — собаки та коні.
На "Гуті" я відшукала своє щастя.
Це ранчо стало справжнім благословенням для багатьох – лише за цей рік тут знайшли духовне зцілення сімсот людей. А деякі з них знайшли один одного і створили сім’ї. Дозвольте собі почути унікальну історію цієї жінки...
Мене звуть Ірина Литвин, я родом із Волновахи і колишня медсестра. Мій чоловік викладав історію. 24 лютого 2022 року він, ставши добровольцем, подався до військкомату, а я залишилася вдома з нашими двома дітьми. Тиждень ми пережили під інтенсивними обстрілами. Зрештою, ми вирішили втекти з цього жахливого місця. Вибиралися, як могли...
Через кілька місяців я опинилася в Трускавці. Зайнялася волонтерством і допомагала внутрішньо переміщеним особам. Однією з локацій, куди я їх супроводжувала, була "Гута Щирецька". Пам'ятаю, як до нас вийшов господар у ковбойських черевиках і капелюсі, і сказав: "Друзі, якщо на землі є рай, то він знаходиться саме тут..."
Після цього я спостерігала, як протягом дня, проведеного в Гуті, очі мам та їхніх дітей набували нових відтінків...
У грудні 2023 року мені прийшла найстрашніша у житті новина -- загинув мій чоловік. Після цієї втрати моє бажання допомагати людям загострилося разів у сто...
Я займалася психологічною реабілітацією військових. Першою групою, яку я зібрала, стали молоді чоловіки з ампутаціями. Я зателефонувала Володимиру Гентошу, власнику ранчо, і запитала, чи готові вони з Оксаною прийняти цих хлопців. У відповідь почула: "Не впевнений, чи ми готові. Але іншого вибору в нас немає. Ми повинні це зробити".
Спочатку ми збирали команди з 7-8 бійців. Щоразу, коли я телефонувала, то говорила: "Володю, пробач, у мене не вийшло 10 – приїде 15 хлопців". А він відповідав: "Немає проблем, ми підготували більше столів, зваримо більше супу, наваримо більше картоплі і посмажимо ще ковбасок..."
Хлопці, які повернулися з полону, – це особливі люди... Нам було важко знайти до них підхід, пробити той "лід", який утворився в їхньому серці під час неволі. Вранці вони боялися зробити навіть крок без нашого дозволу, але вже ввечері, граючи у футбол з нашими дітьми, весело каталися по траві і сміялися. Ми усвідомлювали, що цей день не пройшов даремно...
Нам ставили питання: чому саме "Гута Щирецька"? Чи справді немає ранчо ближче до Трускавця? Але я відповідаю: "Гута" — це не просто можливість покататися на конях. Володя вміє знайти підхід до кожного хлопця, підбирає для нього ідеального коня та маршрут. Він відчуває потреби кожного, хто приходить сюди. Я щиро вдячна Богові за те, що такі особливі люди є в моєму житті.
Завдяки "Гуті" у моєму житті з'явився Іван -- людина, яка теж постраждалим від війни, яка, як і я, потребувала допомоги. Тепер ми разом чекаємо перемоги. Він виховує моїх дітей, а я іноді заміняю йому праву руку...
Відновлення не забезпечують лікарі, а сама природа.
Велику частину відповідальності за організацію Гута FEST взяв на себе голова Тростянецької громади Михайло Цихуляк. Ми вирішили дізнатися більше про цю ініціативу у нього.
-- Колись, ще до війни, ми намагалися популяризувати у цій локації місцевого підприємця, фермера. Але прийшов ворог на наші землі, і ми почали розвивати "Гуту" як місце реабілітації наших військових після поранень, після полону. Цей проєкт не комерційний -- соціальний...
Запам'яталася одна з недавніх зустрічей з хлопцями з цілої України, які 9 травня повернулися з полону. Щоб вони трохи "відтанули", хотіли пригостити їх домашньою кухнею, тим, за чим вони дуже скучили. Хотіли, щоб багато про що вони забули. Бо історії, які розповідали, наводять жах. Один хлопчина згадував, що коли з побратимами були у підвалах, орки, які їх охороняли, робили ставки, хто з полонених від катувань помре найшвидше...
Перші півдня, проведені у "Гуті", ці бійці залишалися стриманими. Проте, коли ми вирушили на конях до лісу і почали співати українські пісні, хлопці поступово розкрилися і "відкрилися". Наша місцева пекарня приготувала для них особливі булочки, а я пригостив їх своїми власноруч зробленими бургерами. Кілька разів на рік я влаштовую такі зустрічі для особливих людей. Ці воїни безумовно заслуговують на це...
Гості цього ранчо проходять реабілітацію не з медиками-професіоналами, а з природою. Воїни мали можливість обніматися з кіньми, спілкувався з ними. Знали б ви, як коні відчувають тепло людських рук!
Пан Михайло розповів і про фінансову допомогу захисникам України.
-- Благодійні внески підуть на два напрямки. Одними будемо підтримувати військову бригаду, з якою давно співпрацюємо. Ці кошти буде зібрано у вигляді субвенцій територіальних громад. А виручку від гастрономічної кухні, які працювала на нашому святі, скеруємо на підтримку кінного ранчо, щоб воно могло ще більше прийняти тут військовослужбовців, які потребують реабілітації. Кілька слів про волонтерські кухні. Працюють вони на громадських засадах. Один підприємець сказав: я вам дам курец -- запечете. Красівська пивоварня сказала: ми вам дамо своє пиво -- почастуєте людей. І так зробив кожний підприємець, який має справу з продуктами. Жодної комерції! Всі до копійки виручені кошти скеруємо на реабілітаційний центр.
Солдат виконує бойовий гопак, мріючи стати справжнім воїном.
Серед купи народу, який, попри примхливу погоду, прийшов на Гута FEST, помічаємо наших недавніх знайомих, які своїм всюдихідним транспортом доправили мене на свято. Воїна звати Андрій Босий.
— Це надзвичайно важлива справа, — говорить він. — Наші поранені хлопці мають можливість відновити свої сили тут, і психологічно відпочити... Я приїхав сюди разом із сином Яремою, який нещодавно перейшов у сьомий клас Львівської США. Ярема активно займається бойовим гопаком. Нещодавно він повернувся з великої акції в Іспанії, де було 1200 учасників. Син дуже впевнено стріляє зі справжньої зброї. Скоро планує вступити до ліцею імені Героїв Крут, тому й наполегливо тренується.
Ми також звернули увагу на самого Ярему.
-- Я приїхав на цей фестиваль, щоб подивитися на виставку зброї. Мені цікава військова справа. А ще я дуже хотів подивитися на коней...
Приїжджають сумними -- повертаються щасливими...
Кінне ранчо "Гута Щирецька" і свято Гута FEST -- справа рук підприємців Володимира Гентоша і його дружини Оксани. Ми запитали у них, чому саме так багато коштів і сил вкладають у волонтерство, у психологічну реабілітацію воїнів...
— Це наш обов'язок як громадян — бути корисними, — зауважує пан Володимир. — Нас надихає результат нашої праці і реакція людей. Поранені, колишні полонені часто приходять до нас в депресивному настрої, з недовірою в очах. Проте, коли йдуть, їхні очі наповнені сльозами радості.
У цьому місці не проводять хірургічні втручання. Тут не займаються маніпуляціями з тілом. Головне завдання полягає в тому, щоб дати можливість мозку відпочити, аби все негативне, що пережили наші захисники, зникло з пам’яті, і вони змогли зосередитися на позитивних аспектах. Це допоможе їм відновити свою нервову систему.
— Я б не сказала, що ми займаємось чимось особливим з нашими відвідувачами, — ділиться пані Оксана. — Ми пропонуємо їм альтернативне сприйняття світу, що може сприяти відновленню позитивних емоцій. Ми знайомимо їх із тваринами, красою природи та смачною їжею. Наповнюємо їх енергією радості. Коні, з якими спілкуються молоді люди, це насамперед магія для душі та тіла. Коли людина знаходиться поруч із конем, який відчуває її емоції навіть на відстані чотирьох метрів, вона перетворюється...
На фото:
Воїн Андрій Босий прибув на фестиваль разом із сином Яремою, який також прагне стати військовим.
Волонтерська кухня частувала учасників свята смачними делікатесами.
На Гута FEST Антоніна Гошовська, керівник громадської організації "Школа каністерапії" в Чернівцях, привезла своїх чотириногих психотерапевтів Алісу та Бусю.
Володимир та Оксана Гентоші, власники ранчо, вважають, що підтримка наших захисників — це їхній святий громадянський обов'язок.
