Юрій Богданов: Росія має на меті зламати моральний дух українського тилу. Що потрібно пам’ятати — Блоги

Знаю, що за цей допис мене, можливо, багато хто зненавидить. Але в моменти, коли багато кого охопив відчай і зневіра, які зараз щедро підживлюються російською пропагандою, треба нагадати собі кілька речей.

Перш за все, згадаємо період 2022-2023 років. Тоді у нас не було ефективних засобів для перехоплення балістичних ракет, а спроби знищити крилаті ракети та "Шахеди" здійснювалися на межі наших технічних можливостей. А що ми спостерігаємо сьогодні? Ефективність російських крилатих ракет і безпілотників значно знизилася, а рівень їх збиття досягнув вражаючих показників. Росіяни, в основному, залишилися лише з балістичними ракетами як надійним засобом.

Так, балістичні ракети, які зараз скидаються на нас, – це справжнє лихо. Ми постійно перебуваємо під загрозою. Однак, якщо подивитися об'єктивно, наразі їх кількість значно менша, ніж під час найбільш інтенсивних атак на початку повномасштабної війни.

Наразі цей терор накладається на нашу постійно втомлену свідомість, підсилену інформаційними маніпуляціями. Важливо аналізувати реальність в її цілісності, а не лише в ті моменти, коли здається, що ситуація погіршилася у порівнянні з учорашнім днем. А як було позавчора? Війна — це динамічний процес, який вражає своєю непередбачуваністю. І це не вперше.

Друге. Їхнє скиглення про "помсту". Будь-яка спроба росіян нав'язати наратив, що їхній терор - це "отвєтка" за наші удари по їхній економіці, має йти посилено нах*р. Вони перші почали. Вони роками били по наших складах з ліками, логістиці, енергетиці та цивільних об'єктах.

Те, як Україна нині відповідає на дії Росії, відображаючи їх агресію (а в деяких аспектах навіть з більшим напором, враховуючи важливість стратегічних цілей), є цілком виправданим. Якщо ворог намагається спровокувати наше обурення, завдаючи ударів по їхній інфраструктурі, це свідчить про те, що вони відчувають серйозний тиск. Висновок простий: слід і далі продовжувати те, що ми робимо.

Третє. Хоча це може бути малопопулярною думкою (однак, як цивільна особа, я маю право висловлювати свою думку про цивільних). Постійна прихильність росіян до деморалізації тилу має один неочевидний, але критично важливий наслідок: ракети та дрони, які спрямовуються на цивільну інфраструктуру, не досягають військової промисловості та не потрапляють безпосередньо до армії.

Для виживання української нації та державності військові сили і оборонно-промисловий комплекс мають значно більшу важливість, ніж більшість інших можливих цілей. Це звучить жорстко, але є об'єктивним підрахунком необхідного для забезпечення безпеки нашої спільноти у війні, яку ведуть проти нас.

Я знаю, що багато кому хотілося б спокійно жити десь у Лондоні. Але ми опинилися в Лондоні зразка 1944 року. З купою балістики (тоді було більше, до речі) без особливих опцій захисту. Не зовсім відповідає очікуванням, але більше зупинити цих нацистів немає кому. В умовах дефіциту засобів ми бачимо їхню концентрацію на прифронті та Києві, крім окремих актів залякування по іншим тилам, тобто є обʼєктивний дефіцит для чогось масштабнішого.

Звісно, якби партнери були рішучішими, а в Білому домі сидів хтось притомніший, ризиків було б ще менше. Але є як є. Гроші дають - добре. А інше треба дотискати.

У будь-якому випадку, потрібно зібратися з думками і взяти себе в руки (якщо необхідно - можна скористатися лікарськими засобами за призначенням), зупинити хвилювання, прийняти ситуацію такою, якою вона є, і зробити все, що в наших силах. Не для Збройних Сил України - а для підтримки ЗСУ.

Їм кабзда. І шлях, що наближує це - єдиний реалістичний мирний план. Бо мир буде тільки тоді, коли у Росії Путіна не буде спроможності воювати далі. Все інше - намахалово.