Яка вартість невідновлення підприємства?

Політика підтримки підприємств у часи війни повинна реалізовуватися ще до настання критичних моментів. Збереження діючих бізнесів може обійтися дешевше, ніж їх відновлення після руйнувань.

Згідно з оцінками KSE Institute, до лютого 2026 року в Україні було пошкоджено або знищено активи 12,6 тисяч підприємств. Загальні втрати для бізнес-сектору в промисловій, будівельній та сервісній галузях становили приблизно 18,4 мільярда доларів, але це не остаточна цифра. Важливо зазначити, що дані не враховують руйнування, які сталися після лютого 2026 року, оскільки російські ракетні та дронові атаки на підприємства тривають щодня.

Ці дані відображають лише ту цінність, яку Україна вже втратила. Однак існує ще одна втрата, яку набагато важче оцінити: капітал, який власник може вирішити не інвестувати в Україні після знищення свого підприємства.

Після ракетного обстрілу перед бізнесменом виникає не лише проблема пошуку фінансів для відновлення. Якщо виробничі потужності зазнали значних ушкоджень, це ставить питання про нові інвестиційні стратегії: чи варто знову вливати сотні мільйонів гривень у відновлення виробництва в Україні, чи краще розглянути можливість інвестування в регіон з меншими ризиками фізичної втрати активів.

Ми маємо власний досвід у цій справі. Одне з наших підприємств зазнало ушкоджень. Внаслідок цього нам довелося призупинити частину виробничих потужностей, а згодом - займатися їх відновленням.

У цей момент стає зрозуміло, що ціна удару значно більша за вартість пошкодженого обладнання чи будівлі. Потрібно знайти новий капітал, зберегти людей, відновити логістику та енергопостачання, замовити обладнання і місяцями фінансувати підприємство, яке ще не повернулося до нормальної роботи.

Одночасно власнику слід розглянути ключове питання: чи готовий він повторно вкласти кошти в цей актив в Україні.

Скільки коштує відновити підприємство

Зазвичай оцінка державної підтримки бізнесу проводиться з одного кута зору: визначається, яку суму потрібно витратити з бюджету або скільки податкових надходжень бюджету буде втрачено на певний час. Проте після руйнування виробництва важливо врахувати й інший аспект: які фінансові втрати понесе держава, якщо підприємство не відновить свою діяльність зовсім.

Розглянемо ситуацію на умовному підприємстві. Припустимо, що для його відновлення потрібно 500 мільйонів гривень. Після початку роботи на підприємстві зайняті 300 працівників, які отримують середню зарплату в 30 тисяч гривень на місяць. При цьому щорічний дохід підприємства становить 600 мільйонів гривень.

Фонд заробітної плати даного підприємства становить 108 мільйонів гривень на рік. Виходячи з актуальних ставок, це призводить до сплати 19,4 мільйона гривень податку на доходи фізичних осіб (ПДФО), 5,4 мільйона гривень військового збору та 23,8 мільйона гривень єдиного соціального внеску (ЄСВ). Разом, ці витрати складають майже 49 мільйонів гривень на рік лише від діяльності працівників. Якщо в моделі прийняти рентабельність до оподаткування на рівні 6%, підприємство зможе отримати приблизно 36 мільйонів гривень прибутку. При базовій ставці податку на прибуток у 18% це додасть ще близько 6,5 мільйона гривень.

Таким чином, навіть без урахування ПДВ, місцевих податків та податків, що виникають у ланцюгу постачання, після відновлення нормальної діяльності компанія здатна приносити приблизно 55 мільйонів гривень податкових і соціальних внесків на рік.

Проте ці 55 мільйонів гривень - це лише невелика частина загального економічного впливу. Підприємство не існує у вакуумі, а тісно пов'язане з економікою в цілому. Воно закуповує сировину, технічне обладнання, енергетичні ресурси, а також замовляє логістичні послуги і користується послугами інших фірм. Для цих компаній, які отримують замовлення, це також є джерелом доходів, виплат зарплат і сплати податків. Тож закриття одного великого підприємства може призвести до значних втрат доходів для багатьох інших компаній, що функціонують у його оточенні.

Існує також інший аспект цього зв'язку — 300 осіб, які отримують заробітну плату. Вони використовують ці кошти в українській економіці: купують їжу, сплачують за житло, транспорт, послуги та здійснюють інші покупки. Ці витрати стають доходом для інших підприємств, які, в свою чергу, виплачують зарплати та сплачують податки.

Коли підприємство припиняє свою діяльність, ланцюг економічних наслідків запускається у зворотному порядку. Людина втрачає робоче місце, що призводить до зниження її споживчих витрат. Інші компанії отримують менше доходу, що впливає на їх замовлення, інвестиції та сплату податків. Деякі люди можуть почати шукати роботу за межами країни, в результаті чого українська економіка зазнає втрат не лише в доходах, а й у працездатному населення та споживчій базі.

Саме тому економічний зв'язок між підприємством, його працівниками, постачальниками та іншими бізнесами значно глибший, ніж можна побачити лише через суму податків одного підприємства. 55 млн грн у нашому прикладі - це те, що можна порахувати безпосередньо. Реальна економічна ціна втрати такого бізнесу буде більшою. Тепер подивімося на інший бік розрахунку.

Переробні підприємства, що займаються відновленням пошкоджених або зруйнованих внаслідок війни виробничих потужностей, мають можливість отримати грант на суму до 16 млн грн. Якщо ж до цього додати, наприклад, компенсацію 50% єдиного соціального внеску протягом першого року діяльності, це може забезпечити додаткові близько 12 млн грн у нашій моделі підтримки.

У сукупності - близько 28 мільйонів гривень безпосередньої державної допомоги в порівнянні з приблизно 55 мільйонами гривень можливих щорічних виплат після завершення відновлення діяльності.

Ця модель є спрощеним варіантом. Фактична економіка кожного бізнесу буде залежати від специфіки галузі, витратної структури, рівня зарплат, прибутковості та обсягу необхідної підтримки. Проте вона демонструє, що при розрахунках варто враховувати не лише вартість пільги.

Частково ця логіка реалізована в діючих програмах. Підприємство, яке отримує грант для оновлення своїх переробних потужностей, зобов'язане протягом трьох років сплатити податки та збори не менше ніж на суму отриманого гранту. Таким чином, підтримку відновлення слід розглядати не лише як витрати з бюджету, а й як інвестицію у повернення компанії до економічного життя та відновлення майбутньої податкової бази.

Бізнесу найбільше не вистачає фінансування.

Ключовим аспектом є усвідомлення процесу відновлення з перспективи компанії. Уявімо, що для заміни втраченого обладнання необхідно імпортувати нове на суму 5 мільйонів євро. З урахуванням стандартної ставки ПДВ у 20%, при ввезенні доведеться додатково забезпечити фінансування приблизно 1 мільйона євро.

Для платників ПДВ ця сума, як правило, становить податковий кредит. Тому основне питання полягає не стільки у фінальному розмірі податку, скільки у ліквідності: бізнесу потрібно знайти додаткові 1 мільйон євро в той момент, коли він одночасно фінансує будівельні роботи, придбання обладнання, виплату зарплат та відновлення виробничих процесів.

Ось чому для даного типу обладнання доцільно вивчити можливість застосування спеціального режиму імпортного ПДВ, такого як звільнення від податку або відстрочка до моменту старту виробничого процесу.

Логіка отримання прибутку функціонує аналогічним чином. Якщо компанія не розподіляє прибуток між власниками, а інвестує його у відновлення виробничих потужностей в Україні, для такого реінвестування можна запровадити тимчасові податкові пільги. Головна мета полягає не в наданні бізнесу додаткових привілеїв, а в тому, щоб максимально зберегти капітал у рамках проекту в критичний момент, коли від цього залежить його подальше існування.

Обороняти те, що функціонує.

Україна потребує нових підходів до управління військовими ризиками: потрібно не лише надавати підтримку бізнесу після його знищення, але й інвестувати в його захист. Ми вже усвідомлюємо витрати на відновлення, тепер постає питання: чи можемо ми запобігти хоча б частині цих втрат?

Для цього варто створити окрему національну програму для діючого бізнесу, спрямовану не на компенсацію завданих збитків, а на зменшення ризику їх виникнення. Умовно її можна назвати "Програма виживання України". Її логіка - допомагати бізнесу інвестувати у фізичний захист інфраструктури.

Де можливо, важливі виробничі процеси доцільно перемістити під землю, а нові виробничі споруди рекомендується зводити з монолітного залізобетону. Крім того, необхідно зміцнювати вже існуючі об'єкти, захищати критично важливе обладнання та інженерні системи, а також забезпечувати їх резервними джерелами енергопостачання. Це допоможе зменшити можливі руйнування і сприятиме швидшому відновленню роботи підприємств після нападу.

У цій ситуації постає економічна дилема. Проектування об'єктів з підвищеним фізичним захистом може обійтися в 2,5 рази дорожче, ніж стандартні рішення. На іншій стороні, захист уже функціонуючого підприємства може вимагати менших витрат. Фінансові аспекти залежать від специфіки бізнесу, архітектурних рішень та рівня безпеки, що потрібен.

Держава має можливість співфінансувати додаткові витрати, пов'язані з посиленням воєнної стійкості, разом із бізнесом. Підприємець вкладає кошти в розвиток свого бізнесу, а державні органи забезпечують фінансування тієї частини інвестицій, яка знижує ризики втрати активів внаслідок війни.

Це не просто програма компенсації чи пільговий захід без підстав. Економічний ефект потрібно оцінювати через альтернативу: яка вартість підвищення безпеки для бізнесу в сьогоденні і які втрати понесе країна, якщо завтра цей бізнес опиниться під загрозою знищення.

Політика підтримки бізнесу під час війни має починатися не після прильоту. Зберегти те, що працює, може бути дешевше, ніж фінансувати його відбудову.

Досвід, накопичений Ізраїлем

Україні слід ретельно вивчити досвід Ізраїлю. Його модель охоплює не лише фізичні ушкодження майна, але також враховує і непрямі економічні втрати, коли підприємства втрачають можливість функціонувати внаслідок війни.

В умовах війни програма "Залізні мечі" передбачала запровадження механізмів компенсації частини постійних витрат і витрат на заробітну плату, які коригувалися в залежності від рівня зниження обсягів продажу. Для компаній, що розташовані в прикордонних зонах, були розроблені спеціальні механізми підтримки.

У 2026 році ця концепція залишилася незмінною. Для компаній, які зазнали збитків внаслідок військових дій у березні та квітні, одним із критеріїв стало зниження обороту щонайменше на 25% у порівнянні з аналогічним періодом 2025 року. Компенсація за непрямі втрати включає, зокрема, постійні витрати та заробітні плати. Для окремих регіонів діють різні механізми, що стосуються зарплат, обороту та інших видів втрат.

Ключовим аспектом є швидкість отримання фінансів. У 2026 році в Ізраїлі діяв механізм авансових виплат, який дозволяв компаніям підтримувати ліквідність до подання остаточної вимоги на компенсацію. Якщо бізнес відповідав певним критеріям, він міг запросити аванс у розмірі до 80% від суми компенсації. Це є суттєвою відмінністю.

Відшкодування через рік здатне компенсувати частину втрат. Фінансові ресурси, отримані в перші тижні або місяці після атаки, можуть стати вирішальними для життєздатності бізнесу. Україні не слід сліпо наслідувати ізраїльську модель, але варто врахувати її ключовий принцип: підтримувати не лише пошкоджене майно, а й забезпечувати економічну стійкість підприємства в період між атакою та відновленням його діяльності.

Вважати відновлення як інвестиційний проект.

В Україні існують специфічні інструменти для підтримки бізнесу, який зазнав втрат: фінансова допомога в рамках програми "5-7-9%", грантові програми для переробних підприємств, а також системи страхування від воєнних ризиків. Наступним етапом є переосмислення методів оцінки процесу відновлення.

Якщо повернення підприємства до роботи потребує 500 млн грн, держава має бачити економіку проєкту: скільки вкладає власник, якої суми бракує, скільки людей повернуться до роботи, скільки податків підприємство генеруватиме після відновлення і за який період державна підтримка повернеться в економіку.

Тоді можна оцінювати й доцільність підтримки. Не за принципом "цьому підприємству дамо пільгу, а цьому - кредит", а через порівняння двох сценаріїв: підприємство відновилося або підприємство зникло з української економіки.

Для масштабного виробництва оцінка повинна враховувати не тільки безпосередні податкові надходження. Оточуюча підприємство бізнес-екосистема включає постачальників сировини та комплектуючих, логістичні, енергетичні та сервісні компанії. Вони отримують контракти, створюють нові робочі місця та також вносять свій внесок у сплату податків.

Коли основне виробництво перестає існувати, частину товарів, які воно виготовляло, необхідно замінювати імпортними поставками. Це призводить не лише до скорочення робочих місць і зменшення податкових надходжень, але й до підвищеного попиту на іноземну валюту та зростання залежності від зовнішніх постачань.

Якщо компанія займається експортом, виникає втрата валютних надходжень. Отже, економічний вплив від збереження або відновлення масштабного виробництва є значно більшим, ніж податкові надходження, які сплачує конкретне підприємство. Частину цього впливу можна оцінити ще до прийняття рішення щодо державної підтримки.

Проте підтримка не може бути безумовною. Якщо держава бере на себе частину вартості відновлення, вона має отримати вимірюваний результат: капітал вкладений, виробництво запущене, робочі місця повернуті, податки генеруються.

Отже, успішність політики відновлення вимірюватиметься не лише числом наданих кредитів, грантів чи компенсацій, а й кількістю підприємств, які завдяки цим ресурсам змогли відновити свою діяльність, а також економічними результатами, які вони генерують.

Найтяжчий сценарій - нація без бізнесу.

Ми вправно оцінюємо вартість знищеної будівлі. Набагато складніше визначити цінність підприємства, яке не змогло відновитися після удару. Це не лише втрачене майно. Це зарплати, які більше не виплачуються, податки, що перестали надходити, замовлення, які втратили українські постачальники, та експорт, який не відбудеться. Це приватні інвестиції, які можуть бути направлені в інші країни в наступний раз.

Отже, розмову про підтримку підприємництва слід розпочати не з обговорення того, які пільги бюджет здатен забезпечити. Перш ніж це зробити, необхідно оцінити вартість бездіяльності.

Якщо держава вкладає або недоотримує 20, 50, 100 чи 500 млн грн, але завдяки цьому повертає в економіку підприємство, яке створюватиме робочі місця, платитиме податки та підтримуватиме роботу інших компаній, - це одна економіка.

Якщо немає підтримки, підприємство не може розпочати свою діяльність, частина його продукції замінюється імпортними товарами, а інвестиції здійснюються за межами України – це абсолютно інша ситуація.

Саме ці сценарії потрібно порівнювати перед роздумами, чи може Україна дозволити собі підтримувати відновлення та захист виробництва. Можливо, правильне питання звучить так: чи може Україна дозволити собі цього не робити?

Співавтор - Валерій Горбань, підприємець та інвестор, співзасновник групи компаній "Асканія"