"Фінанси мають значення для Путіна". Андерс Аслунд аналізує вразливість російської економіки і незламність України -- Delo.ua
Редакція Dilo висловлює подяку ДТЕК за організацію інтерв'ю з Андерсом Аслундом.
Нещодавно ви зазначили: "У Путіна не залишилося варіантів". Це поширена думка серед інтелектуалів у Європі та США: економічні труднощі підштовхнуть Путіна до укладення миру. Однак чи не варто розглянути можливість, що таке сприйняття може бути хибним? Адже на відміну від демократичного лідера, тоталітарний не буде сильно турбуватися економічними проблемами, бідністю народу чи людськими втратами. Його рішення можуть виявитися нераціональними, а, навпаки, ірраціональними.
Дякую за цікаве запитання. Мене, зокрема, вражає, наскільки слабо реагує суспільство в Росії на поточні події. Я провів три роки у Москві в середині 1980-х, і тоді реакція на війну в Афганістані була дуже потужною. Офіційно вважалося, що в цій війні загинуло близько 15 тисяч осіб, причому це були не лише росіяни, а й громадяни інших радянських республік. Тоді населення Радянського Союзу було майже вдвічі більшим за нинішнє населення Росії, і значна частина загиблих, ймовірно, походила з Центральної Азії.
А зараз, імовірно, загинули вже 450 тисяч росіян. Тому мене вражає, наскільки слабкою залишається реакція суспільства. Тоді у нас був, наприклад, рух солдатських матерів. Але сьогодні репресії в Росії набагато жорсткіші. І, звичайно, частково це пояснюється тим, що солдати, які гинуть, походять переважно не з Москви, Санкт-Петербурга чи інших великих міст.
Інша ситуація є більш складною. Путін демонстрував певну фінансову дисципліну, адже дефіцит бюджету кожного року коливався приблизно на рівні 2% від ВВП, що відповідало близько $50 мільярдам. Проте цього року вже в першому кварталі він витратив цю суму, в результаті чого дефіцит бюджету склав 10%. За сім місяців поточного року дефіцит бюджету досяг 2,6% від ВВП.
Отже, Путін, врешті-решт, демонструє значну обережність у сфері фінансової політики. Загалом, експерти вважають, що Росія має можливість витримувати бюджетний дефіцит приблизно в розмірі $60 млрд на рік. На даний момент країна вже наближається до цього показника. В результаті, Росія змушена зменшувати свої витрати, зокрема й на військові потреби. Це, так би мовити, важлива новина, яка не отримує належної уваги.
Особливо добре це було видно в червні на Петербурзькому міжнародному економічному форумі: голова Центрального банку Ельвіра Набіулліна тоді явно втратила прихильність влади. Але, схоже, зараз її позиції знову посилилися. Загалом Путін був фіскальним і монетарним консерватором. І це якраз суперечить вашій тезі.
Путін не залишається байдужим до фінансових питань. Його можливості для отримання кредитів майже відсутні – він може розраховувати лише на населення, яке має обмежені ресурси, та на державні банки. Наша ситуація виглядає досить парадоксальною: державні банки забезпечують покриття бюджетного дефіциту, купуючи державні боргові папери.
Потім Центральний банк надає банкам гроші через операції РЕПО. По суті, це форма фінансування дефіциту, хоча й непряма - це не пряме друкування грошей.
Офіційна інфляція становить 6%. Можливо, насправді вона трохи вища. Такою статистикою нескладно маніпулювати в межах двох-трьох відсоткових пунктів. Але ключова ставка Центрального банку становить 14%. Отже, як не рахуй, у Росії дуже висока реальна відсоткова ставка, яка фактично зупиняє всі інвестиції, що не фінансуються державою.
Журналісти люблять говорити про "колапс". Це не колапс. Це слабкість. І вона означає, що Росія вже не може витрачати стільки, скільки хотіла б. Крім того, зараз Росія витрачає на оборону близько $180 млрд. За офіційним бюджетом, цього року ці витрати не збільшилися порівняно з минулим роком. Хоча ми ще не знаємо, якими будуть фактичні цифри.
Україна натомість витрачає близько $100 млрд. Зарплати українських військових значно нижчі, ніж російських. І я впевнений, що українські закупівлі озброєння набагато ефективніші за російські, де рівень корупції величезний. Тому, якщо коротко, фінансові обмеження для Росії справді серйозні. Водночас я не можу зрозуміти, чому ми не бачимо такого самого обмеження щодо кількості солдатів, яких Росія здатна залучати до війни. Думаю, це стало несподіванкою для всіх нас.
Проте Росія все ще має важливі джерела прибутку, серед яких Китай, що імпортує російський газ, і Індія, котра купує нафту з Росії. Це означає, що країна має двох потужних партнерів, завдяки яким може зберігати певну стабільність.
Так. Проте обидві країни отримують нафту за дуже вигідними цінами. Крім того, Росія тепер стикається з істотно вищими витратами на транспортування, адже доставляє нафту до Індії та Китаю, на відміну від продажу в Європу, де ці витрати були нижчими. Але є ще один надзвичайно важливий аспект: Росія не отримує кредитів від жодної країни, навіть від Китаю. Насправді, фінансування з Китаю до Росії практично відсутнє, що є досить показовим. Чотири найбільші державні банки Китаю дуже обережні через можливі санкції з боку США.
Збитки, які українські збройні сили наносять російській економіці, можуть виявитися значно меншими за ті, що Росія завдає українській економіці. Отже, питання полягає в тому, яка з цих країн виявиться більш витривалою і матиме більше ресурсів для підтримки своєї економіки в більш-менш стабільному стані. Україна не володіє такими ресурсами, як Росія. Останнім часом ми спостерігаємо атаки на великі інвестиційні проекти, технологічні компанії, роздрібну торгівлю і склади. Виникає враження, що протягом серпня Україна зазнала значно більших втрат. Яка у вас думка з цього приводу?
- Моя відповідь - і так, і ні, що не надто допомагає. Але сподіваюся, тут важливі нюанси. Загальна вартість війни для Росії в абсолютному вимірі більша, ніж збитки, яких Росія завдає Україні. Але оскільки ВВП України приблизно у дванадцять разів менший за російський, відносно розміру економіки втрати України набагато більші. Тут є два конкретні моменти.
По-перше, наразі фактично неможливо здійснювати експорт через Чорне море. Орієнтовно 90% українського експорту складають сировинні товари, серед яких приблизно 60% займає зерно. Інші значні позиції – це залізна руда та сталь. В умовах нинішньої ситуації експорт цих продуктів практично неможливий. Україна ризикує втратити 30-40 мільйонів тонн зерна, яке не зможе відправити за кордон протягом наступного року, якщо судноплавство в Чорному морі залишиться під загрозою. Для Росії ця цифра, можливо, перевищує 50 мільйонів тонн. Загалом це становить близько 17% від світового зернового ринку. Найбільше постраждають країни Північної Африки та Близького Сходу, оскільки обидві держави мають значні обсяги експорту до цих регіонів. Однак Україна зазнає особливої шкоди, адже не може ефективно реалізувати свої сировинні товари.
Аграрії вже активно шукають та використовують інші маршрути.
Витрати на виробництво занадто високі. Проблема не лише в обсягах виробництва, а в тому, що це все просто виявляється занадто витратним, і експорт стає економічно невигідним. Ціни на зерно в Україні наразі знизилися на 30-40%. Це означає, що вирощування зерна вже стало збитковим. Тож постає питання: навіщо садити зерно на наступний рік? Якщо минулого року прибутки були недостатніми, можливо, краще залишити поля незасіяними - якщо, звісно, не вдасться відновити експорт. Щодо нафти - у липні Україна змогла вивести з ладу приблизно 30% російських нафтопереробних потужностей. Це дійсно значний обсяг. Я не підраховував точну суму, але вона, безумовно, величезна.
Проте Росія може перенаправляти нафту через Балтійську трубопровідну систему до Усть-Луги та інших портів поблизу Санкт-Петербурга. Тому Росії вдається зберігати більшу частину експортних доходів. Мені здається, що зараз Путін знову повернувся до стратегії максимального завдання шкоди Україні. Україні у відповідь потрібно атакувати якомога більше російських суден, щоб зрештою обидві сторони знову погодилися на припинення вогню в Чорному морі. Туреччина рухається в цьому напрямку. Я хотів би сказати, що ЄС щось робить, але це не так. США, схоже, взагалі ні до чого немає діла - окрім заробляння грошей для пана Трампа. Схоже, сьогодні це єдиний інтерес Вашингтона.
Що допоможе Україні вистояти?
Три ключові аспекти. Перше - відновлення судноплавства в Чорному морі, яке наразі призупинене. Друге - питання електропостачання. Ця зима обіцяє бути надзвичайно складною. Вважаю, що за останні два роки Україна втратила близько 2% свого ВВП через зимові відключення електроенергії. Третє - фінансова підтримка з боку Європейського Союзу, і це є значною перевагою для України. Щорічно країна отримує приблизно $100 мільярдів західного фінансування. Визначити точну суму важко, оскільки велика частина допомоги надходить у вигляді військової техніки, а оцінка вартості озброєння може варіюватися. США не надали Україні жодної допомоги з січня минулого року, коли Трамп почав фактично діяти в інтересах Путіна. Тепер питання полягає в тому, чи продовжить Європа підтримувати Україну на необхідному рівні. Перш за все, країни Північної Європи та Балтії рішуче підтримують нашу країну. Однак Україні потрібно виконати певні умови для отримання цієї допомоги. Наразі існує ряд законів, які повинні відповідати вимогам ЄС, але Верховна Рада не приймає їх. Це серйозна проблема, адже ЄС не відмовиться від своїх вимог - їх потрібно виконати.
