Межі контролю або межі відповідальності? Відповідь пані Матвійчук.

Пані Яна Матвійчук задала мені вельми цікаве питання, яке, як я зрозумів, мало риторичний характер: чи є якась межа державного регулювання, після якої воно починає завдавати шкоди?

У рамках масштабної візіонерської дискусії, що включає концепції основоположників економічної науки, це питання безумовно викликає інтерес. Проте, на жаль, в умовах, у яких перебуває Україна сьогодні, абстрактні міркування можуть здаватися дещо недоречними. Тим не менш, я спробую дати відповідь з двох перспектив: теоретичної та практичної.

Стосовно оптимальних економічних моделей та шляхів прогресу держави.

Я висловлюю глибоку повагу до концепцій Людвіга фон Мізеса та Фрідріха Гаєка, які були згадані в аргументації пані Яни. Це видатні інтелектуали, що справили значний вплив на розвиток економічної теорії. Їхні роботи стали основою для сучасного класичного лібертаріанства та неолібералізму.

Концепція ринку як найефективнішого саморегульованого механізму, що організовує рішення людей без єдиного контрольного центру, має свою привабливість. Це особливо очевидно в умовах відсутності конфліктів, в ідеальних умовах розвинутої економіки.

Проте, варто визнавати, що жодна з економічних моделей, включаючи ці, не була втілена у своїй первісній формі в жодній країні світу. Хіба що в окремі моменти історії, які, відверто кажучи, не викликали захоплення у людей.

Розглянемо кілька прикладів...

Британія епохи промислової революції, на яку часто звертаються лібертаріанці, була під впливом суворих торговельних обмежень, колоніальної монополії та протекціоністських норм, таких як "хлібні" закони, які були скасовані лише в 1846 році.

Створення цієї ліберальної економічної системи супроводжувалося надзвичайно високим рівнем експлуатації праці, включаючи працю дітей. Ситуація ускладнювалася відсутністю трудового законодавства, системи соціальних гарантій, а також проблемами безробіття і безпритульності, що призводило до існування "робітних будинків".

Азійські тигри, до яких належать Південна Корея, Тайвань і Сінгапур, досягли свого економічного зростання не завдяки невидимій руці ринку, а завдяки активній участі держави. Держава чітко визначала пріоритетні сектори, типи економічної діяльності, а іноді навіть конкретні регіони та компанії, що дозволяло здійснювати значні інтервенції в розподілі ресурсів.

Практично всі швидко розвиваючі країни Азії застосовували проактивні індустріальні стратегії та комплекс підтримуючих заходів, що включали цільове фінансування (податкові пільги, експортні зони, прямі дотації, захисні тарифи, зниження вартості кредитування, регулювання валютного курсу, державні закупівлі та інші). Хоча накопичений досвід в цих країнах був різним, варто зазначити, що успішна структурна трансформація рідко відбувалася лише завдяки ринковим силам, за винятком, можливо, Гонконгу.

Україна має на меті інтеграцію до Європейського Союзу. Проте в рамках ЄС не існує принципу laissez-faire. Тут діє сувора система регулювання, що охоплює все — від стандартів харчових продуктів до фінансової звітності, від екологічних норм до захисту трудових прав. Євроінтеграція, про яку часто говорить бізнес, означає не зменшення регуляцій, а їх підвищення — проте якість та передбачуваність цих норм значно зростають.

Отже, абсолютно вільний ринок є лише теоретичною концепцією, що часто обговорюється на університетських заняттях. В дійсності, державні інституції завжди визначають правила гри.

І коли бізнес скаржиться на "надмірний контроль", він нерідко ніби виводить себе за межі держави і суспільства, починає існувати у відриві від контексту: ситуації в країні, суспільного запиту, державного інтересу і потреб безпеки.

Насправді ж, будь-який підручник із сучасної політології пояснює просту річ: свобода підприємця існує тому, що держава забезпечує безпеку, правопорядок і захист власності. Підтримання цієї системи, яка є продуктом суспільного договору, відображеного у Конституції і законах, потребує фінансування.

Отже, в будь-якому контексті межі державного регулювання формуються не на основі ідеальних економічних теорій, а відображають справжні суспільні потреби та цілі, пов'язані з підтримкою розвитку і захистом безпеки країни.

Ця межа встановлюється відповідно до закону, який у демократичних державах ухвалюється законодавчим органом, що функціонує в рамках своїх юридичних повноважень.

Соціальний контракт – це ситуація, коли всі сторони дотримуються досягнутих угод.

Шановна пані Яна ставить нас перед вибором: або "економіка довіри", або "економіка контролю". Це звучить дуже вражаюче, але з точки зору інтелектуальної чесності, така постановка питання викликає сумніви.

Проблема, яка виникає, полягає не стільки в регулюванні, скільки в поведінці самих бізнес-структур. Часто вони, порушуючи суспільний договір, не орієнтуються на концепцію "загального блага", як це розглядав Аристотель або французькі енциклопедисти. Натомість їхня поведінка більше нагадує уявлення Маркса, а не Гаєка.

Ось чому в Україні все ще процвітає тіньова економіка. Тінь, яка не боїться прозорості, яка підкуповує посадовців, відповідальних за правозастосування - за дотримання законодавчих норм. Так не повинно бути.

Згідно з різними оцінками, тіньова економіка в Україні коливається в межах 30-40% від загального обсягу ВВП. У певних сферах, таких як роздрібна торгівля, рівень тінізації може бути ще вищим. Це не просто статистична похибка. Йдеться про трильйони гривень, які щороку не доходять до державного бюджету у вигляді податкових надходжень.

Ті, хто діє у тіньовій економіці, не дотримуються регуляцій. Вони просто нехтують ними. Поки ж ми занурюємося у філософські роздуми на тему контролю, ці особи безперешкодно конкурують з легальними підприємствами, знижуючи ціни на ринку та «оптимізуючи» свої зобов'язання.

Не потрібно шукати далеко для ілюстрацій. Лише в поточному році завдяки зусиллям Бюро економічної безпеки та Генеральної прокуратури було викрито безліч випадків із відомими марками, які роками залишалися в тіні, займаючись податковими схемами.

Чи є така практика прийнятною для "білого бізнесу", і чи вважає він таку "конкуренцію" етичною у своїй галузі? Представники клубу "білого бізнесу" стверджують, що це не так. Довіра в економічному середовищі — це, безумовно, позитивний аспект. Однак без надійних механізмів перевірки та контролю вона може перетворитися на просту наївність, яка не лише не допомагає, а й спотворює ситуацію. Саме тому контроль є необхідним. Він потрібен не для тиску на добросовісних учасників, а для вирівнювання умов гри та забезпечення виконання суспільного договору.

Щодо теми "межі"...

Якщо контроль виконується ефективно, відповідно до закону та в повному обсязі, немає необхідності в додаткових механізмах контролю на законодавчому рівні. Це і є його межа.

Коли контроль не є належним, не виконується в повному обсязі і застосовується вибірково, причина не полягає в необхідності змін у законодавстві.

Іншими словами, якщо закон забороняє певні дії, але фактична система контролю не функціонує, не реалізується або діє вибірково, то це більше стосується правозастосування, ніж пошуку ідеального законодавчого рішення. Тут важлива відповідальність чиновників, а не законодавців.

На жаль, шановна пані Яна не вказала, які саме зміни до законодавства обговорювала з бухгалтером і юристом. Проте варто зазначити, що зміни, що стосуються обліку алкогольних напоїв під час великої війни, відбувалися двічі, а не щоквартально. Ці зміни були спричинені необхідністю боротьби з тіньовим ринком алкогольної продукції і мали зрозуміле обґрунтування та чітко вимірюваний результат.

Тільки у 2024 році доходи від легалізації ринку лікеро-горілчаних виробів (ЛГП) забезпечили державному бюджету додаткові 3,3 мільярда гривень у порівнянні з тим же періодом 2021 року, що становить зростання на 43,5%.

Тому давайте не будемо протиставляти "довіру" і "контроль". Ці явища нерозривно пов'язані.

Скандинавські країни -- Данія, Швеція, Норвегія -- досі мають одне з найвищих у світі податкове навантаження, одну з найбільш розвинених систем соціальних гарантій, і один із найбільш конкурентоздатних приватних секторів.

Чому так? Тому що в цій країні існує високий рівень ефективності державних установ, стабільність законодавчих норм і справжня боротьба з нелегальною економікою. Вони не ставили перед собою вибір між "контролем" і "свободою", а створили модель, в якій обидві ці складові гармонійно взаємодіють.

Ми не маємо альтернативи, окрім як створити рівні, відкриті та зрозумілі умови для ведення бізнесу для всіх учасників.

Правила повинні бути чіткими, постійними та відповідними. У випадках надмірної бюрократії — її слід зменшити.

Там, де норми суперечать одна одній -- суперечності будемо прибирати.

Там, де контроль стає знаряддям тиску на окремі компанії замість справжньої боротьби з порушеннями – це необхідно зупинити.

Я цим займаюся.

Данило Гетманцев, очільник Комітету Верховної Ради України з фінансових, податкових та митних питань.