Луцьк, фортеця, письменство та мільйон для Збройних Сил України.

У Луцьку пройшов шостий міжнародний літературний фестиваль "Фронтера", що зібрав 86 учасників, серед яких автори, журналісти, військові та митці з шести країн. Основним місцем проведення заходу став музей "Окольний замок", а центральна тема фестивалю звучала як "Межі причетності: відчувати своїх".

Серед учасників: Хуан Антоніо Берньє, Ірене Ернандес Веласко (Іспанія); Жуан Піна (Португалія-США); Міколай Ґринберґ (Польща); Йоріс Ляєндайк (Нідерланди); Валерій Пузік, Любов Якимчук, Василь Карп'юк, Павло Дерев'янко, Олександр Бойченко, Артем Чех, Галина Крук, Мирослава Барчук, Анастасія Зухвала, Данило Лубківський, Катерина Калитко, Олена Герасим'юк, Макс Кідрук, Альберт Цукренко ("Хамерман Знищує Віруси"), Світлана Тараторіна, Євген Лір, Максим Щербина, Севгіль Мусаєва, Тарас Прокопишин, Юлія Тимошенко, Тарас Лютий, Олеся Островська-Люта, Яніна Соколова, Вахтанґ Кебуладзе (Україна) та інші.

Головна програма фестивалю включала 21 захід, серед яких були поетичні читання, тематичні дискусії, публічні інтерв'ю, стендап-виступи, перформанс солідарності "Echoes/Відлуння", виступ хору "Оранта" та різноманітні концерти. У цьогорічному фестивалі взяли участь 2 718 відвідувачів, що є рекордною кількістю в порівнянні з попередніми роками.

Однак за статистичними даними ховаються значно важливіші аспекти — ті значення та ідеї, які обговорювали, досліджували та відкривали учасники і гості фестивалю.

Ключова тема - "Межі причетності: відчувати своїх" (фото Макса Тарківського)

Цього року ми обговорювали межі участі, але знову стали свідками того, що справжня участь виходить за рамки простих розмов. Вона виявляється у готовності слухати один одного, налагоджувати зв’язки, брати на себе відповідальність, підтримувати військових, створювати доступні простори та відкривати Україну для світу, а світ – для України. Саме тому "Фронтера" для нас – це не просто літературний фестиваль. Це платформа, де культура стає місцем зустрічі, довіри та спільних дій. І коли щороку понад дві з половиною тисячі людей обирають долучатися до цього процесу, ми переконуємося, що такі бесіди дійсно можуть перетворюватися на реальні дії та формувати наше спільне майбутнє, - зазначила засновниця фестивалю Елла Яцута.

Маніфест проти комплексу неповноцінності

Фестиваль відкрився потужною промовою письменника, художника та військовослужбовця Валерія Пузіка, написаною безпосередньо в бліндажі на Запорізькому напрямку. Його слова стали маніфестом для всієї сучасної культури та закликом позбутися зайвих порівнянь.

Фестиваль розпочався виступом Валерія Пузіка (знімок Тетяни Шавловської).

"І нам не варто шукати українські "ідеальні" варіанти Ремарка, Гемінгвея чи інших... У нас є чимало власних талановитих авторів. Нам лише слід навчитися вимовляти їхні прізвища з гордістю та належним голосом", - підкреслив він.

Пузік підкреслив, що культура є основою, з якої виникає нація, і визначає, за що ми насправді ведемо боротьбу. Автор впевнений, що в умовах війни культура відіграє ключову роль. Вона формує наші цінності та характер.

"Література, кіно, театр, музика та образотворче мистецтво – це не просто м'яка сила, а справжнє знаряддя впливу, де важливі як форма, так і зміст, а також досвід. Культура, без сумніву, слугує основою нашого майбутнього. Вона не лише відображає суспільство, а й є інструментом, який формує нову реальність. Ми перебуваємо в епоху, коли швидкість і реакція стають критично важливими для виживання. Війна – це не просто слова, а конкретні дії; це час складних рішень та непростих тем", - зазначає Валерій Пузік.

Повністю промову Валерія Пузіка можна прочитати тут.

Безмежна причетність

Фестиваль "Межі причетності: відчувати своїх" зосередився на чотирьох ключових дискусіях. Учасники, як українці, так і іноземці, мали можливість обговорити відчуття належності до громади, досвід військовослужбовців і ветеранів, а також важливість культурного обміну та міжнародної співпраці у зміцненні зв'язків між людьми та країнами. Також були підняті питання пам'яті про тимчасово окуповані території, досвід полону та повернення, а також стратегічні виклики й можливі рішення для України в майбутньому. Усі ці дискусії об'єднувала спільна тема причетності – до громади, пам'яті та відповідальності за майбутнє нації.

Обговорення торкалося трансформації певної групи осіб в одне ціле та дослідження внутрішніх перешкод. У ньому взяли участь письменники Павло Деревʼянко, Галина Крук і іспанський поет Хуан Антоніо Берньє. Вони обговорили, як формується відчуття приналежності за відсутності спільної критичної загрози, чим відрізняються внутрішні норми військових від цивільних, а також як суспільство повинно готуватися до інтеграції ветеранів після їхнього повернення.

Основною темою заходу стала участь у спільноті, усвідомлення минулого та відповідальність за майбутнє нашої країни (фото Тетяни Шавловської).

Панель "Межі причетності. Незмиреність" звертала увагу на важливість активної позиції в умовах серйозних випробувань. Учасники — письменник і волонтер Євген Лір, поетеса Любов Якимчук та журналіст і військовослужбовець Євген Шибалов — ділилися думками про природу незмиреності: чи є це результатом особистого вибору, чи ж це моральний обов'язок.

Дискусія "Медіа як простір памʼяті" порушила гострі питання збереження національного контексту в глобальному та внутрішньому інфопросторі. Учасники

Мирослава Барчук, нідерландський журналіст Йоріс Ляєндайк, головна редакторка "Української правди" Севгіль Мусаєва та співзасновник The Ukrainians Media Тарас Прокопишин провели дискусію про значення незалежних медіа у формуванні спільного простору пам'яті. Вони також обговорили важливість фінансової підтримки аудиторії через впровадження платних підписок (paywall) для очищення інформаційного середовища від маніпуляцій, а також торкнулися теми "вимушеного" блогерства в умовах війни.

На фесивалі була й спеціальна дитяча програма (фото Макса Тарківського)

Інтервʼю "Довга історія причетності" повʼязала сучасні виклики з минулим. Докторка історичних наук Наталія Старченко та куратор програми фестивалю Микита Москалюк насамперед звернули увагу на те, як історична памʼять, національні контексти та геополітика формують сучасні уявлення українців про цінності. Спираючись на архіви XV-XVI століть, вона довела, що сучасне прагнення українців до свободи та формування спільнот має глибоке історичне коріння.

Артем Чех і Олександр Бойченко організували відкриту дискусію щодо відповідальності письменника перед своїм твором і аудиторією. Вони торкнулися проблем, які постають під час створення нових літературних творів у періоди, коли дійсність перевершує навіть найсміливіші художні уявлення.

Вахтанґ Кебуладзе і Тарас Лютий досліджували питання людської природи в контексті системи, розглядали деконструкцію імперських міфів, а також етичні аспекти участі цивільних осіб у військових конфліктах.

Окупація і насильство не можуть стерти ментальний зв’язок з рідною землею, якщо громада продовжує фіксувати свої свідчення. Культура повинна стати інструментом спротиву проти несправедливості, зберігаючи в центрі уваги досвід полону, втрат і, водночас, силу, щоб не здаватися.

Особливу увагу було приділено вшануванню пам'яті українських літературних діячів, які стали жертвами агресії Росії.

Філософсько-історичний блок фестивалю "Хто ми і чи хочемо це знати?" за участю Тараса Лютого, Олесі Островської-Лютої та Світлани Одинець фокусувався на довгостроковому плануванні. Учасники обговорювали необхідність бачити далі за виклики найближчих років і виходити з ролі жертви до ролі архітекторів власного майбутнього.

На фестивалі були присутні батьки Максима Кривцова (фото Тетяни Шавловської).

Маленька форма в періоди великих змін.

Валерій Пузік, Тетяна Придьма та Олександр Бойченко стверджували, що в періоди значних криз саме "мала проза" (есе, короткі розповіді) має здатність найбільш оперативно реагувати на події та відображати суть сучасності.

В історії української літератури коротка проза представлена значно ширше, ніж великі романи. Однак питання успіху цієї прози серед читачів залишається відкритим. Насправді, створення короткої форми вимагає набагато більше зусиль. Якщо ви візьмете будь-який значний роман XIX століття і виріжете з нього 2-3 сторінки, спробувавши видати їх за новий твір, ви, швидше за все, виявите, що вони вийдуть безликими. Велика форма дозволяє «розлити» ідеї на широкий простір, тоді як коротка проза вимагає, щоб кожне слово займало своє місце. Для того, щоб майстерно опанувати цю форму, потрібно витратити багато часу, проявити талант і докласти серйозних зусиль, - зазначає письменник і редактор Олександр Бойченко.

"Великий роман завжди тісно пов'язаний із соціальними аспектами, оскільки цей жанр зазвичай відображає погляди народу, нації чи держави. Практично немає випадків, коли бездержавні народи створювали б великі романи. Історично склалося так, що в нашій культурі такого явища не було протягом тривалого часу. Однак зараз ситуація починає змінюватися, і ми сподіваємося на появу значного роману. Коли ж такі твори все ж з'являються, ми часто говоримо: "Це ще не те, що ми очікували", - зазначає Бойченко.

Головна програма включала в себе 21 захід (фото Макса Тарківського).

"Я не сподіваюся на появу масштабного українського роману, адже подібні очікування часто ведуть до розчарувань. Мене цілком задовольняє якісна коротка проза, яку я читаю досить багато. Крім того, служба у війську суттєво обмежує мій час, тому доводиться знаходити можливість прочитати щось за кілька годин, можливо, навіть щодня. Саме ці обмеження формують моє сприйняття літератури", - зазначив Валерій Пузік.

Фінансування для Збройних Сил України

Протягом двох днів фестивалю організатори зуміли залучити 1 115 818 грн від відвідувачів і партнерів на підтримку Збройних сил України.

Основним результатом "Фронтери" стало відчуття єдності, належності до чогось важливого та знайомого. Якщо ви прагнете зустріти однодумців, варто запланувати поїздку до Луцька на "Фронтеру".

Організатором фестивалю виступила літературна платформа "Фронтера". Захід реалізувався за підтримки Українського культурного фонду в рамках програми "Флагманські події", а також за сприяння Посольства Іспанії в Україні, Фундації ЗМІN та Луцької міської ради. Стратегічним партнером фестивалю стала платформа "Алгоритм дій".