"Промисловість, що налічує більше 150 років, випустила нульову кількість сталі": як російські атаки паралізують українську металургію і ставлять під загрозу економічну стабільність.
"Галузь, якій понад 150 років, виробила нуль сталі"
Російські удари по енергетиці, портах, залізниці та металургійних підприємствах фактично зупинили українську сталеву галузь, яка торік забезпечувала понад 7% економічного виробництва країни. Скільки це в грошах, щоб орієнтуватися? І скільки держава отримувала податків від металургії?
Те, що зараз відбувається, -- не просто важка чи критична ситуація, це трагічна ситуація, коли галузь, якій більше 150 років, у минулому місяці виробила нуль сталі. І Україна дуже залежна від гірничо-металургійного комплексу. Я нагадаю, що за часів незалежності річна виплавка сталі в Україні була понад 42 мільйонів тонн. Весь Євросоюз виплавляв у минулому році 125 мільйонів тонн. Тобто одна Україна забезпечувала більше ніж третину всього сталевого виробництва Європейського Союзу. Для Європейського Союзу це був би і є, я сподіваюся, що буде, величезний додаток до їхніх ланцюгів доданої вартості.
З 2014 року в Україні розпочалася війна, яка призвела до втрати приблизно третини нашого виробничого потенціалу. Майже всі шахти, що займалися видобутком коксівного вугілля, опинилися під контролем ворога. За даними міжнародних консалтингових компаній, вартість цього ресурсу оцінювалася в сотні мільярдів євро. На жаль, єдина шахта, що залишалася в експлуатації — "Покровське" — також була втрачена. У 2022 році ми зазнали удару, коли втратили маріупольський виробничий комплекс, що становив понад 40% загального виробництва України на той момент. Навіть ті підприємства, які продовжували працювати на контрольованих територіях, функціонували в умовах виживання.
І внесок і в бюджет, і у валютну виручку України був величезний. 15 років тому це була половина валютної виручки. З того часу зростав аграрний сектор, але навіть при цьому у 2021 році, останньому році перед широкомасштабним вторгненням, більше третини всього експорту забезпечував гірничо-металургійний комплекс. На той час гірничо-металургійний комплекс впливав на формування до 12% ВВП держави, а в регіонах присутності -- Запорізька, Донецька, Дніпропетровська області -- цей вплив на формування валового регіонального продукту був більше 40%. Десь 45% усього товару, що перевалювався в портах України, -- це наші вантажі. Кожне робоче місце в нашій галузі генерує, за оцінками європейських експертів, 7,5-8 робочих місць в інших галузях. Тому наша галузь не просто генерує значну частину експорту, а й створює додаткові робочі місця. Мультиплікативний ефект дуже високий -- вищий, наприклад, ніж в аграрному секторі, який зараз годує українську економіку.
На сьогоднішній день з серпня ми зіткнулися з величезною кількістю ракетних атак, спрямованих на наші виробничі об'єкти. Це стосується як балістичних, так і крилатих ракет. Майже всі доменні печі, що залишалися в експлуатації на наших підприємствах, зазнали руйнувань.
"Росіяни завдавали ударів по найціннішим об'єктам відновлення."
Отже, це усвідомлений план, спрямований на руйнування основного сегмента економіки?
Я вважаю, що це абсолютно очевидно. Мені залишається загадкою, чому раніше не вдавалися до таких дій. Можливо, ворог просто чекав моменту, коли завдасть найбільшого удару по нашій економіці. Втрати складають мільярди євро у валютних надходженнях. Хоча нині ми виробляємо значно менше, ніж раніше – наприклад, 7,5 мільйона тонн у минулому році в порівнянні з 40 мільйонами тонн або 22-23 мільйонами тонн до 2013-2014 років, все одно йдеться про величезні суми. Це мільярди євро валютних надходжень і десятки мільярдів гривень до державного бюджету. Як я вже згадував, важко оцінити непрямі надходження до бюджету. Ми сплачуємо понад 30 мільярдів гривень, але галузі, які залежать від наших підприємств, вносять значно більше – сотні мільярдів гривень.
Ми усвідомлюємо, що промисловість — це не лише виробничі потужності, а й команди працівників. Це, безумовно, є найбільш складним аспектом: якщо ми втратимо ці колективи, навіть під час відновлення України це буде надзвичайно важко відновити. Це не просто прикро, а справжня трагедія, адже на етапі відбудови нашій країні знадобляться значні обсяги сталевої продукції. Саме в цей момент ми могли б активізувати роботу наших підприємств, створивши нові робочі місця, але нині це стало набагато складніше. Тому виникає серйозне питання щодо майбутнього трудових колективів.
"АрселорМіттал Кривий Ріг" залишається найбільшим іноземним інвестором в Україні, задаючи стандарт для інших інвесторів, які розглядають можливість виходу на український ринок як під час, так і після нашої перемоги та відновлення миру. Компанія вклала 5 мільярдів доларів на етапі приватизації, а з 2005 року до початку повномасштабної війни інвестувала понад мільярд євро в модернізацію виробництв. Навіть в умовах війни головний офіс продовжував підтримувати Україну, перерахувавши більше 700 мільйонів євро для збереження робочих місць та виробничих потужностей. У 2022 році, незважаючи на те, що завантаження компанії становило лише 10-12%, працівники отримували заробітну плату, хоча без премій. Це призвело до того, що компанія зафіксувала чистий збиток у розмірі 32 мільярдів гривень. У 2023 та 2024 роках, як і багато інших підприємств, "АрселорМіттал" також накопичував збитки, які сягали десятків мільярдів гривень щороку. Попри виклики, компанії продовжували свою діяльність, забезпечуючи значні постачання, зокрема для оборонної галузі, та експортували продукцію, що принесло десятки мільярдів євро валютних надходжень. Працівники отримували зарплату, а "Укрзалізниця" продовжувала працювати, забезпечуючи значні доходи та сплачуючи податки. Проте у результаті руйнування доменного виробництва Україна зіткнулася з неможливістю виплавляти чавун, що унеможливлює виробництво сталі. Цей ланцюг постраждав, оскільки ворог цілеспрямовано завдавав ударів по найбільш вразливих ділянках, які потребують значних зусиль для відновлення.
Основне завдання полягає в тому, щоб зберегти робочі колективи.
Яким ви бачите вихід із ситуації? Що ми повинні зробити? Чи можемо ми це зробити під час війни, яка триває?
Головне завдання для нас зараз -- зберегти трудові колективи. Це означає хоча б на мінімумі виробляти продукцію. Зараз ведуться перемовини "АрселорМіттал" з нашим урядом. Я сподіваюся, що питання не закрите і що уряд піде назустріч. Наприклад, якщо підприємство стоїть, воно і так не сплачує податки на землю. Дайте підприємству працювати і відтермінуйте це чи звільніть від податку на землю. Якщо під питанням стоять тисячі робочих місць, це не час, щоб із фонду заробітної плати стягувати податки. Я розумію ситуацію з бюджетом, але саме в цьому плані можна звернутися до наших партнерів, до Європейського Союзу. І, до речі, від Європейської комісії ми нещодавно отримали запит про те, що вони хочуть знати, який буде вплив на макроекономіку, на загальну ситуацію. І ми сподіваємося, що це призведе до того, що вони зможуть виділити додаткове фінансування для України для того, щоб підтримувати промисловість загалом і нашу галузь, тому що вони розуміють мультиплікативний ефект. Вони вкладуть мільярд євро зараз -- вони дозволять країні заощадити і для бюджету, і для всіх інших показників десятки мільярдів євро. Сподіваюсь, вони підуть нам назустріч.
Від скасування замовлень до зменшення фінансування місцевих бюджетів: які ризики несе за собою призупинення роботи металургійних заводів.
Що станеться, коли компанія призупиняє свою діяльність, і в цей момент втрачається критичність та можливість забезпечувати резервування співробітників?
Це ще одне питання, яке зараз буквально стоїть. Підприємства можуть втратити критичність, тому що в критеріях критичності є, наприклад, середня заробітна плата. У нас традиційно середня заробітна плата набагато вища, ніж у середньому по Україні, і навіть ніж у середньому по промисловості. Але коли підприємство стоїть, тоді люди отримують "голий" оклад. Це все ще значні гроші, це все ще більше, ніж середня заробітна плата в Україні, але вона може не дотягувати до рівня, який треба для підтвердження критичності підприємства. І я думаю, що тут уряд, напевно, також повинен піти назустріч і зрозуміти, що краще нехай люди працюють, нехай підприємство працює на малих обертах, але необхідно дати людям працювати, отримувати цю заробітну плату. Якщо людина отримувала 40-50 тисяч, а зараз отримує 20-25-30 тисяч, нехай вона працює. Навіть якщо підприємство більшу частину часу простоює і людина реально працює третину чи половину свого часу, дайте їй продовжувати заробляти гроші з надією на те, що в наступному році можна буде потроху запускатися. Якщо море запрацює, це також дасть можливість нашим підприємствам, якщо не експортувати металопродукцію і сталь, то експортувати залізорудну сировину на інші ринки і так заробляти та підтримувати виробничий процес. Тому дуже важливо, щоб наші підприємства не втратили критичність, щоб ми могли бронювати людей і продовжувати це бронювання навіть в умовах, коли вони не задіяні у виробництві, -- для "АрселорМіттал" мова йде про тисячі людей.
Які методи можна використовувати для аналізу наслідків призупинення металургійної промисловості?
Я добре пам'ятаю економічні кризи 2008 року та навіть 90-ті роки. Коли підприємства зупиняють виробництво, життя в місті завмирає. Кафе закриваються, ресторани пустують, а таксі простоюють на вулицях. Лише бюджетна сфера продовжує працювати, але й вона страждає через зменшення надходжень з центрального бюджету. Значна частина податків поступає до місцевих бюджетів. Наразі місто Кривий Ріг оголосило про скорочення вже запланованих витрат, оскільки очікується суттєве зниження надходжень від податків, зокрема ПДФО і земельного податку, які наповнюють місцевий бюджет. Це стосується також інших податків, включаючи частину ренти з видобутку корисних копалин. Вплив на центральний бюджет буде значним, але навантаження на місцевий бюджет виявиться ще серйознішим. Важливо, щоб держава підтримала ці регіони через субвенції, адже багато комунальних систем, таких як теплотраси та енергозабезпечення, залежать від роботи підприємств. Це вимагатиме рішень як на місцевому, так і на центральному рівнях.
