0,2% у порівнянні з більшістю

0,2% проти більшості: чи є дисбаланс впливу в процесі державотворення в Україні та які можуть бути його наслідки?

Вчора під моїм попереднім постом розгорнулася активна дискусія. Читачі звернулися з проханням надати більше деталей і конкретні приклади процесів, які в середовищі прихильників класичного україноцентризму все частіше характеризуються як непропорційне зміщення акцентів у державній ідентичності на користь єврейського фактора. Іншими словами, це явище описують як "ожидівлення" України. Як громадський діяч і аналітик, я вважаю, що відкрите суспільство повинно обговорювати будь-які складні питання без заборон, але завжди базуючись на фактах і зважених аргументах. Тому, враховуючи запити аудиторії, я систематизував основні тенденції, які нині викликають серйозні побоювання щодо збереження домінуючої ролі українського етнічного стрижня у нашій країні.

1. Математичний парадокс: 0,2% та механізми контролю.

Згідно з демографічними дослідженнями, ядро єврейської громади в Україні становить приблизно 0,1% - 0,2% від загальної чисельності населення. Проте, у вищих сферах політичної влади, фінансово-промислових групах та медіа представники цієї меншини, або особи з тісними зв'язками з нею, займають важливі позиції. З точки зору здорового глузду, така концентрація впливу в руках незначної за чисельністю етнічної групи викликає певні занепокоєння. Прихильники традиційного націоцентризму зазначають, що в країні, де понад 90% населення складають етнічні українці, структура еліт та ухвалення ключових рішень повинні відображати реальні пропорції титульного народу, а не бути обмеженими вузьким колом осіб.

2. Двоякі критерії відповідальності, "справа Мудрої" та ізраїльські документи.

Це питання набуває особливої гостроти на фоні обговорення антикорупційної відповідальності та тісної співпраці високопосадовців з релігійними організаціями меншини. Недавні розслідування українських правоохоронних органів, зокрема резонансна операція НАБУ "Мідас" та її продовження в серпні 2026 року у справі "Форест Гамп", виявили тривожні тенденції. Серед фігур, залучених у масштабні схеми легалізації коштів, опинилися найвищі посадовці країни. Яскравим прикладом є затримання Ірини Мудрої, колишньої заступниці голови Офісу Президента. Під час розгляду питання про запобіжний захід у Вищому антикорупційному суді (ВАКС) стався показовий інцидент: головний рабин Києва Йонатан Біньямін Маркович висловив готовність взяти її на особисті поруки. Він зазначив, що Мудра протягом тривалого часу активно відвідувала громаду, молилася та "була на зв'язку з Всевишнім", тому впевнений, що вона "не підведе ані громаду, ані державу". Незважаючи на те, що головний рабин України Моше Реувен Асман поспішив дистанціюватися від цієї заяви, назвавши її "особистою ініціативою", яка не відображає позицію всієї громади, суспільний резонанс був величезним. Додатково ситуацію загострила інформація про те, що мати Ірини Мудрої офіційно проживає в Ізраїлі. Це підкреслює системну проблему, про яку я вже згадував: ключові фігури великих корупційних справ – від урядовців до бізнесменів, таких як Тимур Міндіч і Олександр Цукерман – наявність ізраїльських паспортів або тісних родинних зв’язків в Ізраїлі надає їм безпечний правовий та територіальний захист у разі загрози. Друге громадянство ускладнює процеси екстрадиції. Це формує у суспільстві стійке відчуття несправедливості: національні багатства України виводяться за межі країни особами, які в критичні моменти швидко звертаються до своєї другої батьківщини або користуються підтримкою впливових релігійних лідерів як захистом від українського правосуддя.

3. Культурна однорідність та символічний ландшафт

Тривогу викликає також те, як активно символіка меншин інтегрується на загальнодержавному рівні. Установка 11-метрової ханукії в центрі столиці — на Майдані Незалежності — та спроби візуально поєднати Менору з елементами Державного Герба (Тризуба) сприймаються критиками як поступове знецінення тисячолітніх символів українського суверенітету. Цей процес підсилюється змінами в календарі: надання офіційного статусу релігійним святам меншин (Рош га-Шана, Ханука) штучно вирівнює їхні права з традиційними святами більшості, що з україноцентричної перспективи виглядає як зміщення акценту з українських національних цінностей.

Оригінальним елементом є також дизайн нашої національної валюти. Оформлення країв сучасної монети номіналом 5 гривень не є просто ідеальною окружністю, а має форму округленого багатогранника з характерними зламами (гранями) на краях, розробленим Національним банком України. Багато людей звертають увагу на те, що ця геометрична форма практично ідентична дизайну монети у 5 ізраїльських нових шекелів, яка також має 12 граней. Для тих, хто підтримує ідею збереження національної ідентичності, такі подібності у повсякденних атрибутах виглядають як прояв підсвідомої уніфікації українського культурного простору.

4. Панування інфраструктури та приклад з Умані.

Економічний масштаб також відображає диспропорцію в розподілі ресурсів. Зведення величезних об'єктів, як-от центр "Менора" у Дніпрі (найбільший у світі), підкреслює фінансову потужність місцевої громади, в той час як держава за час незалежності не змогла реалізувати подібні за рівнем технологічності проекти, що стосуються національної української культури.

Одночасно, щорічні паломництва хасидів до Умані сприяли формуванню практично автономної релігійної зони, де використовуються вивіски лише на івриті без перекладу державною мовою, а також діють внутрішні правила, які суперечать українській конституції. Для багатьох українців це сприймається як часткова втрата контролю над своїми містами.

Куди веде замовчування проблеми?

Коли суспільство починає усвідомлювати обсяги цього дисбалансу, виникає закономірне питання: як довго система зможе ігнорувати потребу в україноцентричності в політичній та економічній сферах? Якщо ліберальна модель трактує це як створення "політичної нації", то з точки зору захисту національного суверенітету ці процеси виглядають як поступова втрата домінуючого статусу української нації. Ігнорування цієї диспропорції лише загострює внутрішню напруженість. Справжня єдність держави стане можливою лише тоді, коли інтереси та символи титульної нації, яка бореться за свою свободу, залишатимуться беззаперечними та пріоритетними для держави.