Залізо, роторні механізми та відстороненість у кабінеті. Як політичні та колишні військові лідери проігнорували загрозу реактивних "Шахедів".

Ще в травні 2023 року аналітики зі структур ЗСУ готували закриті записки для профільних відомств із чітким попередженням: росіяни форсують розробку й масштабування реактивних засобів повітряного нападу. За словами одного з офіцерів-аналітиків, детально вказувалося, куди рухається російський військово-промисловий комплекс, які технологічні бар'єри він долає і чому на це потрібно реагувати негайно або дипломатичним тиском, або ударами по ворожих виробництвах. Реакція української системи виявилася нульовою, каже наше джерело.

Ані Микола Олещук, який раніше очолював Повітряні сили, ані його наступник Анатолій Кривоножко не відреагували на ці доповіді. Звіти залишились без уваги. Виглядає на те, що тодішній головнокомандувач Олександр Сирський та навіть Володимир Зеленський не отримали інформації про попередження військових аналітиків.

Після періоду технічного лідерства, що деякий час забезпечувало нам перевагу над Росією, Україна виявилася в ситуації, коли змушена наздоганяти, намагаючись ліквідувати наслідки на передовій та в тилу, замість того щоб діяти на випередження, атакуючи коріння загрози.

Синдром "вони незрозумілі"

Основна причина, чому небезпека була ігнорована на найвищому рівні, полягає не в нестачі даних, а у системних недоліках в управлінні та психологічних ілюзіях.

В елітних колах довгий час панувало хибне уявлення, що росіяни – це лише "розгублені" особи, технологічно відсталий народ, який не в змозі здійснити системний інженерний прогрес. Коли аналітики починали говорити про можливий технологічний ривок з боку противника, вмикалася захисна реакція: "Вони не зможуть цього зробити, у них руки з недоліками".

Також проявилася бюрократична нездатність до реакції, яку наші західні партнери охрестили "синдромом Кассандри": між етапом "скласти експертний висновок" і моментом "зробити рішучий крок" існує величезна прірва.

Військове командування команди Сирського зазвичай зосереджувалося на звичних фронтових операціях і не звертало уваги на попередження щодо мікроелектроніки, сучасних точних верстатів та логістичних ланцюгів у віддалених районах тилу противника.

Система не орієнтована на стратегічне попередження.

Уже не перший рік у засобах повітряного нападу ініціатива не на нашому боці. Ми постійно реагуємо на те, що створює противник, бо система заточена лише на гасіння пожеж тут і зараз, а не на стратегічне упередження.

Нагадаємо, що навесні -- на початку літа 2025-го росіяни збільшили висоту польоту гвинтових дронів. Це також заскочило Україну зненацька, про що ми докладно писали тут.

Чому система протиповітряної оборони не є готовою?

Сьогодні фахівці в галузі військової аналітики та інженерії підкреслюють наслідки цієї адміністративної бездіяльності. В той час як керівництво не звертало уваги на попередження, фронтові підрозділи опинилися перед кількома серйозними викликами.

Крах мобільних підрозділів. Традиційні вогневі групи з кулеметами не встигають реагувати на повітряні об'єкти, що рухаються на реактивних двигунах Telefly JT80, з швидкостями, які майже дорівнюють швидкості крилатих ракет. Крім того, безпілотники здатні підніматися на висоти, до яких ствольна зброя не може дотягнутися. Якщо ж витрачати дефіцитні зенітні ракети на кожен з таких дронів, це негативно позначиться на економіці. І, врешті-решт, на всі випадки просто не вистачить ракет — їх і так обмаль.

Безпорадність у сфері радіоелектронної боротьби. Традиційні методи, які раніше ефективно нейтралізували звичайні ворожі безпілотники на українських територіях, практично не працюють проти нових моделей, оснащених надійними 16-канальними навігаційними антенами типу "Комета".

Перехід ворога на захищену цифрову навігацію став несподіванкою для тих, хто роками закладав в українські армійські замовлення колись ефективне обладнання і не міг уявити, що воно швидко застаріває.

Запізнілі зусилля догнати

Протягом 2024-2025 років Президент України Володимир Зеленський разом із представниками Міністерства стратегічних промисловостей неодноразово під час презентацій вітчизняних комплексів, ракет-дронів та перехоплювачів визнавали, що Україні необхідно активно наздоганяти противника у сфері масованих далекобійних та реактивних систем озброєння.

На старті широкомасштабного вторгнення основною метою стали базові потреби: артилерійські системи, боєприпаси, засоби протиповітряної оборони короткого радіусу дії, тоді як фінансування значних інноваційних проектів надходило з затримкою.

Час на війні -- катастрофічно дефіцитний ресурс

Таким чином, жодна з вищих ланок військового командування або Міністерства оборони не ініціювала замовлення наукових досліджень, які могли б забезпечити виробництво реактивних дронів-перехоплювачів. Як наслідок, не було проведено жодних заходів для протидії цій загрозі. Хоча у держави є фінансові ресурси для таких розробок, час у умовах війни є критично обмеженим. І ми його втратили через недалекоглядність керівництва.

Внаслідок цього, результати перехоплення масованих повітряних атак, коли супротивник за один місяць запускає тисячі літальних апаратів, є, м'яко кажучи, незадовільними. Держава змушена терміново вирішувати ці проблеми, роблячи замовлення на виготовлення хоч якихось засобів. І навіть якщо не брати до уваги наші втрати від влучань, це обійдеться дорожче, ніж систематична робота над цими питаннями.

Культура управління

Причина, чому українська влада не була готова до нових технологічних викликів у повітряній війні, також пов'язана з особливостями управлінської культури. У нашій армії протягом тривалого часу існувала установка: виявляти ініціативу небажано, оскільки це може негативно вплинути на кар'єрний ріст. Такі виражені тенденції спостерігаються серед багатьох людей, які займають високі посади (хоча насправді наші досягнення базуються на зусиллях офіцерів, які дотримуються зовсім інших поглядів).

Подолати опір застарілої структури за допомогою аналітичних записок неможливо. Колишній міністр оборони намагався зруйнувати цю систему, але вона виявилася більш стійкою.

Зараз змінити культуру прийняття рішень в армії пробує новий головком Михайло Драпатий. Але фундаментальні зміни потребують часу.

Засідання Ставки верховного головнокомандувача, очевидно, відбуваються в дуже офіційній атмосфері.

Окремої уваги заслуговує вплив політичної влади, зокрема президента Зеленського. Він регулярно інформує суспільство про результати засідань Ставки Верховного Головнокомандувача, проте ці заходи, очевидно, проводяться в дуже формальному форматі. Повідомлення про загрозу з боку реактивних дронів, а також про покращені можливості гвинтокрилів не були доведені до Ставки, як і не потрапили до рук Зеленського через інші канали зв'язку.

Причина криється в управлінській культурі, де працівникам простіше висловлювати те, що приємно почути керівнику, ніж відверто говорити про неприємні факти.

Для досягнення перемоги необхідно змінити підходи до управління.

Поговоримо про те, як Вінстон Черчилль використовував інноваційні рішення для нейтралізації переваг противника під час Другої світової війни.

Після того як Британія з величезними зусиллями перемогла в першій частині битви за своє небо, німці знайшли революційне на той час рішення для точного нічного бомбардування. Загроза була така велика, що після повідомлення розвідки Черчилль знову персонально займався цією проблемою. Ні, він не розробляв технічне рішення, він збирав людей із різних установ, які здатні це зробити, й усував усі бюрократичні перешкоди, які виникали.

Ось трохи його філософії під час вирішення цих питань, яку він виклав у своїх мемуарах.

Я не мав глибоких знань у науці, але дещо чув про вчених.

"Я не мав глибоких знань у науці, але дещо чув про вчених., а як міністр мав дуже великий досвід, як поводитися з тим, чого ти не розумієш".

"Я прагнув реалізувати всі важливі та необхідні аспекти без затримок і труднощів на етапі практичного впровадження."

"...Про найменше небажання реалізовувати таку політику або ухилення від неї мали звітувати безпосередньо мені".

"У ситуації, коли події розвивалися стрімко, я навіть не звертався до Кабінету чи командувачів штабів (...) У вузькому колі осіб, які були залучені, мене всі слухали без заперечень, а будь-які зовнішні перешкоди могли бути легко усунуті."

"Було знайдено вихід, німецькі стратегії зазнали невдачі, а протидія проявилася через перше велике використання радіоелектронної боротьби (РЕБ)."

Цитати походять з книги "Вінстон Черчилль. Друга світова війна". Додаткову інформацію про нашу стратегічну адаптацію до нововведень супротивника ви можете знайти в статті за цим посиланням.

Друзі з Китаю

Коли російські військові усвідомили, що ми навчилися ефективно знищувати гвинтові безпілотники, вони почали шукати альтернативні способи атаки. Спершу російська оборонна промисловість зіткнулася з серйозною інженерною задачею: як організувати масове виробництво компактних реактивних двигунів.

Згідно з висловлюванням одного з експертів, основна проблема полягала в чисто фізичних аспектах. Ротор компактного реактивного двигуна під час польоту обертається зі швидкістю до 120 тисяч обертів за хвилину, і ключовою інженерною задачею є точне балансування.

Китайські фахівці завезли на підприємства РФ високоточні верстати

Ситуація кардинально змінилася, коли до процесу приєдналися постачальники з Китаю. Росія почала активно імплементувати китайські турбореактивні двигуни, виготовлені компанією Telefly. Зокрема, використовуються моделі Telefly JT80 і Telefly LX-WP-160, а також новітні TF-TJ2000A, призначені для важчих літальних апаратів. Китайські спеціалісти доставили на російські підприємства високоточне обладнання, налаштували робочі режими і провели навчання персоналу щодо технологій балансування роторів.

Ключовою проблемою продовжує залишатися елементна база для навігаційних систем — багатоканальні платформи та антени "Комета", які забезпечують захист дронів від українських засобів електронної боротьби. Наші розвідувальні служби точно знають, де відбувається виробництво цих комплектуючих, проте ці критичні вузькі місця все ще не ліквідовані.

Удари не по тих

Сьогоднішні атаки на тилову інфраструктуру противника приносять помітні результати. Наприклад, удари по нафтопереробним заводам знижують доходи до бюджету, нагадуючи росіянам про конфлікт, і викликають черги за паливом.

Проте існують і незвичайні рішення. Напади на склади інтернет-магазинів мають значно менший ефект на військові можливості, хіба що дають українцям підстави для радості та нагадують про мем "мені подобається, як це палає".

Військова історія містить багато яскравих прикладів. Під час Другої світової війни союзники змогли зупинити німецькі танки та літаки не через знищення кожної одиниці техніки на фронті, а завдяки руйнуванню заводів, які виробляли кулькові підшипники — критично важливого компонента в німецькому військово-промисловому комплексі.

У нашому випадку слід дотримуватися схожого підходу: необхідно впроваджувати дві паралельні стратегії, які планується реалізовувати протягом кількох років.

По-перше, необхідно здійснити дипломатичний та санкційний вплив на ланцюги постачання китайської техніки компанії Telefly, включаючи високоточні верстати, балансувальні пристрої та інші важливі елементи.

По-друге, цілеспрямоване знищення ключових об'єктів — саме тих компаній, що виробляють антени "Комета" та реактивні двигуни, замість безладних атак на другорядні цілі.

Однак для того, щоб реалізувати такі дії, необхідна єдина стратегія ведення війни, якої у Зеленського немає і яку він не усвідомлює. Єдина особа з його найближчого оточення, яка володіла стратегічним мисленням — колишній міністр оборони — була ним звільнена.

Замість того, щоб реалізувати комплексну стратегію, ми постійно спостерігаємо за "кампанійщиною" – окремими, видовищними військовими акціями, які забезпечують вражаючі зображення та емоційний підйом, проте не впливають на стратегічну ситуацію. І, здається, ця тенденція походить безпосередньо від Зеленського.

Заключення

Поки система чекає, коли "грім гряне", ворог масштабує виробництво реактивних засобів повітряного нападу завдяки зовнішнім поставкам та ігноруванню будь-яких економічних витрат. Проблема не в тому, що ми не маємо чим відповісти на фронті, а в тому, що управління ВПК і стратегічне планування досі страждають на інституційну інертність.

Якщо керівництво не адаптує управлінську систему так, щоб вона могла формувати реалістичні стратегії, враховувати думки аналітиків, помічати нові тренди, що виникають на передовій, готуватися до майбутніх викликів та нейтралізувати загрози ще на стадії їхнього виникнення в тилу ворога, то за цю нездатність доведеться заплатити дорогою ціною — як на лінії фронту, так і в тилу.