Внутрішньо переміщені особи в Україні: фінансова допомога, надання житла та евакуація з Херсона - інтерв'ю з Сергієм Козирем для Фокус.

Ця зима може принести Україні нову хвилю внутрішнього переміщення, але система підтримки внутрішньо переміщених осіб (ВПО) залишається недостатньо розвинутою. Житлові програми не відповідають реальним потребам, евакуація часто не супроводжується наданням довгострокового житла та можливостей для працевлаштування, а відповідальність за кінцеві результати фактично відсутня. Про ключові недоліки державної політики щодо переселенців розповів народний депутат Сергій Козир в інтерв'ю для Фокусу.

Після майже п'яти років масштабного конфлікту в Україні досі немає єдиної системи, яка б супроводжувала переселенців від моменту евакуації до отримання постійного житла, працевлаштування та адаптації на новому місці. Тим часом, цієї зими країна може зустріти нові хвилі еміграції з прифронтових районів, зокрема з Херсона.

В інтерв'ю для видання Фокус народний депутат Сергій Козир поділився своїми думками про готовність держави до можливих викликів, розкрив причини, чому досі відсутня комплексна інформація про житлові потреби внутрішньо переміщених осіб, а також обговорив долю зруйнованих і напівпорожніх територій. Він також висловився про те, хто має нести особисту відповідальність за результати політики, спрямованої на підтримку переселенців.

"Якщо 20 тисяч херсонців будуть змушені виїхати, це стане викликом для всієї системи"

Після удару по Херсонській ТЕЦ голова ОВА Олександр Прокудін закликав людей, які мають можливість, виїжджати. Наскільки держава готова до ситуації, коли взимку з Херсона доведеться евакуювати вже не сотні, а тисячі людей?

Після удару чотирма КАБами 27 серпня на Херсонській ТЕЦ все генеруюче обладнання, яке залишалося на станції, вийшло з ладу. Таким чином, для деяких мешканців Херсона виїзд цієї зими може стати не лише вибором, а й невідворотною необхідністю.

Якщо, скажімо, близько 20 тисяч херсонців будуть змушені виїхати й шукати нове місце для життя в тилових регіонах, це стане серйозним викликом для всієї державної системи. До такого сценарію потрібно готуватися вже зараз. Ідеться не лише про транспорт і тимчасові місця для проживання, а про державну політику збереження людського капіталу.

Після того як Євгенія Хмару було призначено, я відкрито закликав його не зволікати з поїздкою до Херсона. 28 серпня міністр оборони особисто приїхав до міста. Ми обговорювали питання протидії дронам різних моделей та авіабомбам, а також захист маршрутів і критично важливої інфраструктури. Існують резерви для зміцнення оборони Херсона – тепер їх необхідно реалізувати у вигляді конкретних заходів.

Наступного дня ми провели роботу в Херсонській області разом із Віталієм Безгіним. Ми відвідали транзитний центр та МТП, а також мали можливість поспілкуватися з тими, хто евакуювався. Процес евакуації організовано безкоштовно: людям надаються транспорт, супровід, тимчасове житло, необхідна допомога та оформлення виплат.

Заклик до виїзду завжди повинен завершуватися чіткою відповіддю: хто буде забирати людину, куди її доправлять і де вона житиме наступного дня.

Але чи є сьогодні конкретний розрахунок: скільки людей може виїхати з Херсона цієї зими і скільки місць для них реально підготовлено?

Згідно з інформацією від Херсонської обласної військової адміністрації, в даний час у Херсоні мешкає близько 60 тисяч осіб. Кількість тих, хто може бути змушений залишити місто цієї зими, буде залежати від ситуації з безпекою, стану енергетичних ресурсів та потенційних нових атак.

Я ще не маю чіткої уяви про комплексний план, який об'єднав би потенційний обсяг евакуації, засоби транспорту, підходящі місця для розміщення та резерви з інших регіонів. Такий аналіз повинен бути розроблений у вигляді сценарію, особливо на випадок, якщо допомога знадобиться одночасно тисячам осіб.

У профільному комітеті Верховної Ради буде створено робочу групу, яка контролюватиме виконання планів енергетичної стійкості. Окремо перевірятимемо готовність Херсонщини та місць проживання ВПО до тривалих блекаутів.

Головний критерій евакуаційного плану -- не кількість сторінок, а кількість людей, яких система здатна прийняти в найгірший день.

Тобто людина ще до евакуації має знати, куди саме її везуть і що з нею буде після прибуття?

Ось як повинна функціонувати система: людина не повинна заходити в автобус із відчуттям невизначеності. Для отримання допомоги існує гаряча лінія 1548, обласні контактні центри та чітко визначений алгоритм евакуації.

Проте загальний алгоритм потребує доповнення індивідуальним планом: куди саме прямує особа, де і на який термін вона планує оселитися, як організувати фінансові виплати, а також які можливості є для влаштування дитини. У випадку, якщо людина здатна працювати, державі слід підтримати її в пошуку роботи, щоб її навички та досвід залишалися корисними для економіки країни.

Не можна просто завантажити людей у автобус, вивезти їх з Херсонщини і вважати, що робота завершена. Держава повинна мати інформацію про те, куди прямує кожна особа, яку підтримку вона потребує і як забезпечити їй адаптацію на новій території.

А що відбувається після початкового розселення? Чи існує нині система, яка допомагає людині перейти з місця тимчасового перебування до стабільного житла, забезпечення роботи та навчання для дітей?

Саме такого комплексного підходу наразі не вистачає. Ми змогли налагодити процес евакуації та первинного поселення людей, проте далі вони знову опиняються наодинці з численними службами та програмами.

МТП має бути точкою переходу, а не місцем, де людина зависає на роки. Уже в перші тижні після евакуації мають з'явитися зрозумілі рішення щодо житла, роботи, школи, медицини та соціальних послуг.

Допомагати херсонцям потрібно й після виїзду за межі області. Мережа центрів "Вільні разом" уже налічує 14 осередків у різних містах України. Там люди можуть отримати гуманітарну, медичну, психологічну та юридичну допомогу, знайти роботу і зберегти зв'язок із Херсонщиною.

Держава все ще не має чіткого уявлення про фактичні житлові потреби внутрішньо переміщених осіб.

Після майже п'яти років масштабного конфлікту, чому країна досі не володіє чітким уявленням про житло, яке реально може бути запропоноване переселенцям?

Оскільки ми все ще зберігаємо безліч окремих облікових записів, а не єдиний житловий баланс, виникає проблема. Існує державна та комунальна власність, гуртожитки, об'єкти незавершеного будівництва — проте дані розподілені між різними організаціями.

Треба розрізняти будівлю в реєстрі та житло, куди можна поселити родину. Потрібен фактичний аудит: адреса, власник, стан, вартість відновлення, місткість і термін готовності. Держава має рахувати не квадратні метри на папері, а житло, в якому можна повноцінно мешкати.

А ми принаймні знаємо, скільки переселенців уже потребують постійного житла, а не тимчасового прихистку?

Бракує єдиного достовірного показника. У нас є дані про кількість зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб, а також ми спостерігаємо за заявками на певні програми, проте це не відображає справжньої потреби в житлі.

Уряд заявляв, що житлові програми 2026 року мають охопити понад 41 тисячу ВПО. Але це можливості конкретних програм, а не масштаб загальної потреби.

Необхідно створити єдину систему обліку: хто орендує житло, хто мешкає у МТП або у родичів, хто має недоступну нерухомість на ТОТ, кому потрібна соціальна оренда, а також хто готовий взяти іпотеку. В іншому випадку, планування бюджету здійснюватиметься наосліп.

Яка модель тоді має стати основною: соціальне житло, пільгова іпотека, компенсація оренди чи державний і комунальний фонд?

-- Однієї універсальної моделі не буде. Евакуйованій людині потрібен безпечний прихисток. Родині з невеликим стабільним доходом -- соціальна оренда або субсидія. Тим, хто має дохід, але не має стартового капіталу, -- доступна іпотека. Тим, хто втратив житло, -- компенсаційний механізм.

Основна мета — створити перехід від тимчасового притулку до постійного житла.

Які варіанти мають мешканці Маріуполя, Бахмута, Авдіївки та інших населених пунктів, де житлові приміщення фактично знищені або повернення в найближчому майбутньому виглядає неможливим? Скільки ще часу їм доведеться залишатися "тимчасово переміщеними"?

Люди не можуть роками залишатися в статусі "тимчасово переміщених", коли їхній дім знищено, місто під контролем окупантів, а перспектива повернення виглядає невизначено.

Для деяких внутрішньо переміщених осіб адаптація до нових умов стала тривалою реальністю. Вони потребують житла, інтеграції в нову спільноту та можливості продовжувати будувати своє життя.

Статус внутрішньо переміщеної особи не має перетворюватися на постійну адміністративну реєстрацію для людини.

"Збереження бюджету не може розпочинатися з тієї особи, яка залишилася без даху над головою."

Уряд активно розробляє бюджет на 2027 рік. В умовах постійного пошуку фінансування виникає питання: чи можуть знову скоротитися програми підтримки внутрішньо переміщених осіб? І кого держава зобов’язана підтримувати на протязі всього необхідного часу?

Оскільки бюджетний процес ще триває, неправильно вказувати конкретні суми для 2027 року як гарантовані. Проте зменшувати підтримку внутрішньо переміщеним особам лише через намагання держави зекономити було б недоречно.

Держава повинна продовжувати надавати підтримку тим, хто об'єктивно не в змозі забезпечити себе самостійно. Можливі зміни в критеріях та адресності цієї допомоги, проте основна ідея підтримки людей, які втратили житло та доходи внаслідок війни, залишається незмінною.

Фінансова підтримка для житла не повинна надаватися на постійній основі. Водночас, наявність довідки про доходи не є достатньою підставою для ствердження, що особа стала незалежною.

Необхідно оцінити, чи є у родини власне житло, яку суму вони витрачають на оренду, а також врахувати наявність дітей, людей з інвалідністю та літніх батьків. Допомога може припинятися лише тоді, коли особа дійсно здатна до самостійного життя, а не в момент, коли перестала відповідати певному формальному критерію.

Економія в бюджеті не може розпочинатися з особи, яка залишилася без житла.

Проте система все ще стикається з неполадками. Наприклад, 25 серпня було зареєстровано законопроєкт №15560, який стосується виплат для певних груп студентів, які є внутрішньо переміщеними особами. Чому парламент змушений вирішувати ці питання фрагментарно?

-- Сам факт появи законопроєкту №15560 показує, що прогалина є. Я один із його співавторів. Проблема проявилася на стику правил підтримки і досягнення молодою людиною повноліття.

Людина досягає віку 18 років, проте в цей день її сім'я не отримує власного житла, а витрати на гуртожиток чи оренду не зникають. Повноліття не є гарантією фінансової автономії.

Якщо подібні недоліки виникають постійно, слід розглянути необхідність зміни основної структури підтримки, а не вдаватися до локальних корекцій.

"Школу можна відновити, але без учнів це не повернення до життя громади."

Якщо через питання безпеки, відсутність електрики та тепла Херсон втрачатиме ще більше мешканців, чи не стане місто жертвою поступової депопуляції?

-- Безпека людей -- пріоритет. Але вимушений виїзд не повинен перетворитися на остаточне знелюднення Херсона. Разом із населенням місто втрачає працівників, підприємців, лікарів, учителів, комунальників і місцевий бізнес -- тобто здатність нормально функціонувати.

Під час наради з Віталієм Безгіним окремо говорили про статус працівників прифронтових територій. Херсон тримають не лише військові, а й енергетики, комунальники, працівники критичної інфраструктури, місцевого самоврядування та військових адміністрацій. Якщо держава закликає цих людей залишатися, за таким закликом мають стояти соціальні гарантії, додаткові пільги та бюджетне забезпечення.

Держава повинна забезпечити безпечну евакуацію тих, хто змушений залишити свої домівки, надавати підтримку тим, хто залишається, та зберігати комунікацію з херсонцями, які перебувають в інших частинах країни.

Як держава уявляє собі Херсонщину після нормалізації безпекової ситуації? Чи потрібно буде відновлювати всі громади в обсязі, що відповідає довоєнним умовам?

-- Візити двох міністрів показали, що майбутнє Херсонщини не можна розкладати на окремі відомчі папки: оборона, енергетика, евакуація, житло, робота громад.

Я сумніваюся, що держава здатна відновити кожне містечко в тому вигляді, в якому вони існували у 2021 році. Конфлікт суттєво вплинув на демографічну ситуацію, економіку, транспортні маршрути та безпекову обстановку. Проте здаватися і відмовлятися від громади було б неправильно.

Рішення мають ухвалюватися за зрозумілими критеріями: безпека, розмінування, вода й енергія, економічний потенціал, інфраструктура та кількість людей, готових там жити.

Цю роботу потрібно починати вже зараз -- разом із громадами та херсонцями, які виїхали. Інакше після стабілізації безпекової ситуації держава матиме план відновлення територій, але не матиме плану повернення людей.

Відновлення населення є значно більш складним завданням, ніж відновлення будівель.

Але чи існує у держави справжня стратегія для повернення внутрішньо переміщених осіб до населених пунктів, що знаходяться поблизу лінії фронту? Які аргументи можуть спонукати людину повернутися додому?

На стратегічному рівні така політика розробляється наступним чином: держава інтегрує внутрішньо переміщених осіб в тих місцях, де вони перебувають в даний час, і водночас забезпечує умови для їхнього добровільного та безпечного повернення. Проте, між наявністю стратегічного документу та фактичною можливістю повернутися є значний розрив.

Не можна покладатися лише на емоційні заклики, щоб повернутися додому. Патріотизм — це, безумовно, важливо. Проте він не є тією валютою, якою можна розрахуватися за оренду або купити одяг і продукти.

Людині потрібні робота або підтримка бізнесу, доступне житло і нормальна інфраструктура. Не менш важливо захистити тих, хто вже утримує прифронтові громади живими: енергетиків, медиків, комунальників. Без них просто не буде куди повертатися.

Кількість повернень людей не може слугувати адміністративним показником ефективності. Люди повертаються лише тоді, коли відчувають можливість для нормального життя.

Чи не станемо ми свідками того, що після закінчення війни отримаємо формально відновлені, але напівпорожні населені пункти?

Цей ризик є цілком ймовірним. Хоча деякі критерії вже впроваджені в певних програмах, загальна методика, яка б встановлювала пріоритети та обсяг відновлення громад, ще не розроблена.

Чимало херсонців сьогодні живуть у Кривому Розі, Дніпрі, Миколаєві та інших містах. Реальна географія людей змінилася, тоді як державні механізми значною мірою залишаються прив'язаними до адміністративної карти.

Тому відновлювати за схемою "як було — так і зробимо" не є правильним рішенням. Можна відремонтувати школу, але без учнів це не означає відновлення громади. Можна відбудувати житло, але без можливостей для працевлаштування люди не повернуться назад.

Необхідно створити демографічний та економічний прогноз для кожного регіону. Нашою метою є відновлення не просто довоєнних даних, а формування стійких і життєздатних громад.

4,5 мільярда гривень було повернуто до бюджету як невитрачені кошти.

Ви керуєте Тимчасовою слідчою комісією Верховної Ради, яка вивчає можливі зловживання у використанні бюджетних коштів, призначених для підтримки внутрішньо переміщених осіб та осіб, які постраждали внаслідок війни. Якщо виділити один найбільший недолік у державній політиці щодо ВПО за час великої війни, що б це було?

Для мене основний висновок діяльності ТСК виходить за межі лише виявлення окремих порушень або неефективного використання фінансів. Найбільшою невдачею є те, що протягом більше ніж чотирьох років не вдалося інтегрувати різні програми в єдину систему. Евакуація, компенсації, житло, працевлаштування, освіта — кожен орган контролює свою частину, але жоден не відповідає за весь процес, з яким стикається людина.

Ця фрагментарність має цілком конкретну ціну і для держави. У 2023-2024 роках із 4,6 млрд грн, виділених на пілотний проєкт комплексного відновлення, 4,5 млрд повернулися до бюджету невикористаними. У 2023 році завершили один із 20 об'єктів, у 2024-му -- жодного з 242. У 2025 році ситуація зрушила: з майже 3,5 млрд грн використали близько 2,9 млрд, роботи продовжуються і у 2026 році.

Ще один яскравий приклад – Луганщина. Ця область перебуває під майже повною окупацією, і сотні тисяч її мешканців змушені шукати притулок у інших регіонах. Проте, ми продовжуємо підтримувати повноцінну адміністративну вертикаль на обласному рівні. На жаль, нам не вдалося створити таку ж узгоджену систему роботи з людьми, які виїхали з цієї території: питання їхнього житла, працевлаштування та інтеграції залишаються розпорошеними і розподіленими між різними органами та програмами.

Діяльність парламентської комісії надає змогу побачити загальну ситуацію: куди направляються фінансові ресурси, який ефект вони створюють, а також де виникає розрив між державними рішеннями та реальною підтримкою для переселенців.

На перетині компетенцій не має бути втраченими ані особа, ані відповідальність за результат, ані бюджетні кошти.

Але 4,5 мільярда гривень знову надійшли до бюджету, і сотні проектів залишилися незавершеними. Хто повинен відповідати за такі результати? І взагалі: з кого можна буде запитувати через пів року чи рік, якщо питання з житлом та інтеграцією внутрішньо переміщених осіб залишиться без змін?

-- І в цьому проблема: сьогодні немає конкретної посадової особи, з якої за кінцевий результат політики щодо ВПО могли б запитати парламент, громадські організації, самі переселенці -- та, зрештою, сама держава.

Потрібен єдиний центр відповідальності за весь маршрут ВПО -- інституція з чітко визначеною посадовою особою, відповідальною за кінцевий результат і здатною бачити всю картину: скільки людей евакуйовано, скільки отримали житло й роботу, де виникають провали і хто має їх усунути.

Відповідальність держави не може обмежуватися лише фразою "це справа іншого органу". Вона повинна завершуватися конкретним результатом для громадянина.