Україна та Єгипет в аналізі Міжнародного валютного фонду: Частина перша (Тарас Котов)

МВФ зазвичай працює з державами за простим принципом: макрофінансова стабільність, прогноз доходів, боргова траєкторія, незалежність центробанку, здатність вчасно і чітко виконувати зобов'язання. Як правило, для взаємодії держава - МВФ з боку держави вистачає двох підписантів: голови Мінфіну (як представника правлячої коаліції або, наприклад, династії) та голови регулятора у вигляді центрального (національного) банку.

В Україні та Молдові, здається, є особливість: меморандум з Міжнародним валютним фондом підписують одразу чотири ключові особи – Президент, Прем'єр-міністр, Міністр фінансів та голова Національного банку. У вимогах, які включені в угоду, можна знайти моменти, що формально не відносяться до макрофінансової допомоги, а скоріше нагадують політико-інституційний аудит. Це не є чимось дивним, якщо ознайомитися з історією нашої співпраці з МВФ, починаючи з 1991 року: п'ять невдалих програм, війна, проблеми зі слабкими інституціями, корупція та інші виклики. Однак важливо звернути увагу не лише на причини, через які МВФ має до нас особливий підхід, а й на механізми та логіку міжнародної допомоги для країн, які опинилися в складних ситуаціях.

Дехто може стверджувати, що наші пакети партнерської допомоги, які пов'язані з макрофінансовою підтримкою від МВФ, значно перевищують розміри самих траншів МВФ. У зв'язку з цим, у контексті повномасштабної війни, наші партнери можуть бути зацікавлені не лише в макрофінансових питаннях. Це, безумовно, правда, але варто зазначити, що наш формат співпраці з МВФ мав свої особливості, які відрізнялися від звичайних до 2022 року.

Дехто може стверджувати, що ми є однією з найбільш корумпованих країн, проте насправді далеко не найгірша у світі. Наші демократичні проблеми також не є найсерйознішими. І навіть на території Європи, включно з країнами ЄС, існують держави, такі як Угорщина, де питання корупції та демократичних свобод можуть змагатися з нашими викликами.

Таким чином, необхідно знайти більш комплексну та загальну відповідь.

Я пропоную подивитися на МВФ не як на абстрактного вчителя із дисципліни та демократії, а як на раціонального гравця, який під різні країни обирає різні інструменти впливу. Для цього буде доцільно порівняти Україну з Єгиптом: країною зі схожими розмірами території, армії і (таки не будемо применшувати) корупції. Але із радикально іншою політичною конструкцією і, як наслідок, іншим типом залежності від зовнішнього фінансування.

Чому я не порівнюю Україну з жодною з європейських країн? Справа в тому, що більшість із них є членами ЄС та використовують євро, що створює зовсім іншу економічну реальність, зокрема в контексті стабільності їхніх валют. Тому порівняння з нашою країною було б недоречним. Хоча можна розглянути Сербію, проте вона на сьогодні є відверто проросійською державою, що стикається з низкою специфічних проблем через цей політичний контекст. До того ж, Сербія є невеликою країною з населенням всього 6 мільйонів і територією, яка у вісім разів менша за українську. Її армія налічує лише 30 000 військових, і немає термінової потреби в її суттєвому розширенні в найближчому майбутньому. З того часу, як у 2018 році Сербія почала співпрацювати з МВФ, вона лише консультується, не беручи при цьому кредитів.

Єгипет можна порівняти з нашою країною за площою, адже їх територія досить схожа. Населення цієї країни налічує близько 100 мільйонів людей. Тут також існують серйозні проблеми, пов'язані з корупцією та демократією. Крім того, Єгипту необхідно підтримувати значну армію, що налічує приблизно півмільйона військовослужбовців. Особливості регіону накладають певні вимоги до чисельності збройних сил, тож армія Єгипту стабільно займає місце в топ-30 найбільших армій світу і є найбільшою в Африці. Потенційні військові виклики, з якими стикається регіон, є спільними з нашими проблемами.

І так, ще там теж є величезні проблеми з економікою. І якщо для Сербії МВФ - це радше про перспективи вступу до ЄС, то для Єгипту (як і для нас) взаємодія з МВФ - це буквально питання виживання. Єгипет наразі один із найбільших і найчастіших позичальників МВФ у світі (12 мільярдів доларів було позичено у 2016-2019 роках, ще 5, а насправді більше, у ковід, і ще 3 мільярда у 2022-2024). До речі, наша війна з росією вплинула і на Єгипет також, при цьому відчутно - щонайменше, через удорожчання вартості продовольства у світі.

Додамо до цього списку подібностей також стабільних партнерів. Для нас це європейці, для єгиптян - араби, як от ОАЕ.

Чесно кажучи, основним стимулом для мого дослідження стало те, що порівняння програм Міжнародного валютного фонду для Єгипту та України стало популярним жартом серед експертів.

Отже, давайте глибше розглянемо, яка ситуація з погодою в Єгипті, а саме, як сьогодні виглядають питання демократії, корупції та економіки?

Розглянемо демократію, адже цей аспект безпосередньо впливає як на корупційні явища, так і на економічну ситуацію.

У 2011 році на тлі Арабської Весни в Єгипті багаторічний диктатор Мубарак йде у відставку. Влада тимчасово переходить до військових, але вже у 2012 році відбуваються більш-менш чесні вибори. Президентом Єгипту стає Мохамед Мурсі, представник руху Братів-мусульман. Знаєте, хто такі Брати-мусульмани? Це материнська організація палестинської ХАМАС - попри те, що ХАМАС з часом відколовся, ідеологічний запал у цих організацій однаковий, і доволі тісні зв'язки залишилися до сьогодні.

Президент Мурсі, безсумнівно, відразу почав прагнути розширити свої повноваження, намагаючись впровадити шаріат в систему законодавства, навіть пропонуючи його включення до Конституції. Це викликало невдоволення серед єгиптян і стало причиною нових протестів у червні 2013 року. У результаті, вже в липні військові скинули його з поста. Чому ж люди вийшли на вулиці? Справа в тому, що Єгипет в арабському світі славиться великою кількістю престижних університетів і значною часткою світської інтелігенції. Тому їхнє бажання відходити в бік радикального ісламу викликало тривогу, адже вони були свідками негативних наслідків таких змін у сусідніх країнах.

Таким чином, після протестів та чергового втручання армії, до влади прийшов міністр оборони Абдель Фаттах ас-Сісі. Мурсі заарештували, Братів-мусульман визнали терористичною організацією. Ось тепер спалахують вже ісламістські протести, які армія доволі жорстко придушує. У 2014 році відбуваються вже трохи менш чесні вибори, і ас-Сісі прогнозовано стає новим президентом Єгипту, потім переобирається у 2018, а у 2019 вносить зміни до Конституції, щоб залишитися при владі і далі. Спирається ас-Сісі, звісно, на армію, а також має підконтрольний Парламент. Тож назвати Єгипет хоч трохи демократичним складно. А ще починаються певні проблеми в економіці. Тож ас-Сісі йде на співробітництво з МВФ, аби утримати економіку - і, відповідно, владу. І починає отримувати гроші.

Фінансування від Міжнародного валютного фонду в Єгипті надходить або безпосередньо до армії, або до структур, що з нею пов'язані. Військові контролюють ключові галузі, такі як будівництво, логістика, програми забезпечення продуктами, виробництво цементу та енергетичний сектор. Іншими словами, вони мають вплив на всі важливі сфери. Під керівництвом ас-Сісі розпочинається масштабне та непрозоре будівництво: створення нової адміністративної столиці, розширення Суецького каналу, реалізація масових житлових проектів. Тендери проходять без публічного обговорення, ціни нерідко завищені, а підрядники, як правило, мають незрозумілі зв'язки з армією та її підрозділами. Ас-Сісі також посилює контроль над ЗМІ, забороняє діяльність ряду неурядових організацій та криміналізує окремі аспекти антикорупційної роботи, зокрема, зовнішнє фінансування. Представники НГО, журналісти, блогери та навіть державні службовці, які наважуються говорити про корупцію або намагатися реалізувати свої політичні амбіції, ризикують опинитися за ґратами.

Хішам Геніна, колишній головний аудитор країни, був затриманий після того, як у 2016 році опублікував докладний звіт про корупційні схеми, включаючи ті, що стосувалися президентських ініціатив. Невдовзі після цього його усунули з посади, а згодом він отримав п'ятирічний термін за "образу армії" та "розповсюдження неправдивої інформації". Незважаючи на свій поважний вік, опозиційний політик Єхія Хусейн Абдельхаді також потрапив за грати через пост у Facebook, у якому критикував корупцію. Колишній військовий підрядник Мохамед Алі (не боксер) був затриманий просто за опис корупційних схем і заклики до протестів. Загалом, під час протестів тисячі людей були заарештовані, більшість антикорупційних НУО були закриті, а ті, що залишилися, змушені були отримувати дозвіл на своє фінансування від уряду.

Генерал ас-Сісі, який є одночасно жорстоким і хитрим політиком (а також відзначається корупційними схемами), мудро розподілив фінансування своїх ініціатив. Він будує нову адміністративну столицю не лише за рахунок коштів МВФ і арабських країн, але й залучаючи інвестиції з Китаю. На всіх змінах, що відбуваються в країні, виграє армія (тобто сам ас-Сісі та його оточення). Щодо демократії, то мова про неї взагалі не йде: контроль посилюється, протестуючих намагаються не допускати до вулиць, а в разі виходу на акції – застосування вогнепальної зброї стає звичайним явищем.

Якими б не були зусилля, економічну ситуацію це не врятує. У період з 2022 по 2024 роки єгипетський фунт зазнав значної девальвації, що призвело до розквіту чорного валютного ринку. Падіння національної валюти викликало серйозні труднощі з імпортом, зокрема в галузі продовольства, що особливо критично в умовах зростання населення. Продовольча безпека є однією з основних причин соціальних протестів у регіоні Близького Сходу та Північної Африки. Саме через це режим Асадів зазнав краху. Інфляція в Єгипті досягає 20-30% на рік, а ціни на продукти харчування ростуть швидше за загальні показники інфляції. Стабільні валютні надходження різко знизилися через пандемію та зменшення туристичних потоків. Зовнішній борг зріс з 49 мільярдів доларів у 2015 році до 155 мільярдів у 2024 році. За даними експертів, обслуговування боргу в Єгипті є одним з найвищих серед великих країн світу, перевершуючи навіть Україну, причому не лише за відсотками, а й майже в півтора рази за консервативними оцінками. Деякі аналітики стверджують, що боргове навантаження може становити до 14% від ВВП. Це при відносному спокої, якщо не враховувати незначні сутички на Синаї та закриття кордону з Газою. Ця цифра вражає і свідчить про те, що МВФ може значно посилити тиск на Єгипет, порівняно з українським урядом. Якщо МВФ вирішить піти з Єгипту, режим ас-Сісі опиниться на межі краху.

Чому ж система може зазнати краху, спитаєте ви, якщо її підтримує армія? Тут слід врахувати важливий нюанс: не всі військові виграють від корупційних схем і "фінансових програм". Деякі з них навіть намагалися здобути президентську посаду – один отримав шість років ув'язнення, а інший раптово зник з політичної арени. Як і в будь-якій великій армії, у ас-Сісі є свої прихильники та опоненти, і останні часто виявляють невдоволення чинною владою. У разі масових антивладних протестів чи соціальних заворушень лояльність армії стане під великим питанням. Якщо термінове фінансування припиниться, уряд ас-Сісі може не впасти одразу, проте протестні настрої неминуче зростуть, і падіння стане лише питанням часу. Генерал усвідомлює цю небезпеку, тому намагається утримуватися за підтримкою МВФ.

Підсумуємо: ситуація з економікою в Єгипті відверто погана, антикорупційників саджають, демократичні прояви придушують, активістів (доволі чисельних, до речі) закривають. При цьому немало освічених єгиптян живуть не у Єгипті, а по всьому світу, і не тільки арабському - наприклад, обличчя революції 2011 та за сумісництвом інженер Гугла Wael Ghonim.

Таким чином, залежність Єгипту від фінансової підтримки Міжнародного валютного фонду є значною, що надає МВФ певні можливості у веденні переговорів.

Отже, які питання обговорює Міжнародний валютний фонд з Єгиптом?

Може, вони висувають їм вимоги про демократизацію політичного устрою? Може, про зміну позиції відносно НГО та антикорупційної політики згадають? Може, вимагають незалежних процесуальних органів, які будуть розслідувати ті ж корупційні схеми зв'язку армії із економікою?

Ні, нічого подібного, як нам, вони не висловлюють і не вимагають від Єгипту. Принаймні, не в очевидний спосіб.

Отже, виходить, що МВФ - це дволикі негідники? Насправді, це не так. Вони просто діють у дуже раціональному ключі, а їхні дії щодо Єгипту є цілком логічними та обґрунтованими. Звичайно, без помилок не обходиться, проте загальний курс виглядає зрозумілим і правильним.

Тоді чому у Єгипті так, а у нас так? Про це ми обов'язково поговоримо в другій частині довгочиту, де, зокрема, з'ясуємо нюанси внутрішньої взаємодії Єгипта і МВФ.

Sure! Please provide the text you would like me to make unique.

Perspectives on Ukraine and Egypt from the Lens of the IMF

The International Monetary Fund (IMF) typically structures its engagement with nations around a fundamental tenet: assessing their macroeconomic stability, revenue projections, debt trajectory, the independence of their central banks, and their capacity to meet obligations punctually and transparently. For the IMF to collaborate with a country, generally, it requires signatures from just two key officials: the head of the finance ministry (who represents either the governing coalition or a ruling family) and the leader of the regulatory body, which is the central bank. However, in the cases of Ukraine and Moldova, the stipulations differ significantly—four high-ranking officials must sign the IMF Memorandum: the President, the Prime Minister, the Finance Minister, and the Head of Ukraine’s National Bank. Additionally, the conditions outlined in the Memorandum will include aspects that are more aligned with political and institutional assessments rather than solely macroeconomic criteria. This distinction is unsurprising given Ukraine's historical interactions with the IMF since 1991, marked by five unsuccessful cooperation programs, ongoing conflict, institutional weaknesses, and issues of corruption, among other challenges. It is crucial to grasp not only the reasons behind the IMF’s differentiated approach to Ukraine but also the underlying mechanics and rationale of international assistance extended to distressed nations.

Some might argue that the partner assistance programs linked to macro-financial support from the IMF are significantly larger than the IMF's own disbursements. In the context of an extensive war, the concerns of these partners may extend beyond mere macro-financial considerations. While this perspective holds validity, it's important to note that Ukraine's relationship with the IMF had already diverged from the norm prior to 2022.

While some individuals argue that Ukraine suffers from significant corruption, it is important to note that it is not the most corrupt nation globally, nor are its democratic challenges the most severe. In fact, within Europe and even among EU member states, there are nations, such as Hungary, where issues of corruption and democratic shortcomings are comparable to those seen in Ukraine.

As a result, it is essential for us to seek a broader and more methodical solution.

I suggest that we view the IMF not as an abstract teacher of a certain discipline and democracy, but as a rational player that applies different levers of power towards different countries. A feasible comparison would work between Ukraine and Egypt, - countries with comparable territories, armies, and (let's not downplay it) corruption. But with radically different political structures and, as a result, a different type of dependence on external financing.

Why consider a European nation for comparison? The majority of European countries are members of the EU and the eurozone, resulting in significant differences in currency stability compared to Ukraine, which would render such a comparison ineffective. While one might consider Serbia, it is currently aligned with pro-Russian sentiments and faces its own unique political challenges. Additionally, Serbia is a relatively small nation, with a population of around 6 million and a land area roughly eight times smaller than that of Ukraine. Its military comprises only 30,000 personnel and does not have an immediate requirement for substantial expansion. Furthermore, since 2018, Serbia has been in consultation with the IMF but has not sought any loans.

But Egypt can be quite comparable with Ukraine in terms of its territory, with its population as big as 100 million. It also has significant corruption levels, and even more so - problems with democracy. It also needs to maintain a large army - around half a million. Thus, the character of the region requires that Egypt maintain a sizeable military, so the Egyptian army consistently ranks among the top 30 in the world and is considered the largest in Africa. In fact, the region's potential military activeness is a challenge similar to the one Ukraine faces.

On top of all the above, Egypt has huge problems with its economy.

And if for Serbia the IMF associates with the country's prospects of joining the EU, for Egypt (as well as for Ukraine) interaction with the IMF is literally a matter of survival. Egypt is currently one of the world's largest and most frequent borrowers from the IMF (12 billion dollars borrowed between 2016-2019, 5 billion, but actually more than that, - during the COVID-19 pandemic, and another 3 billion - between 2022-2024). By the way, Ukraine's war with Russia has also affected Egypt significantly - at least due to globally rising costs of food.

Let’s expand on this list of commonalities by including the presence of reliable partnerships. For Ukraine, these partners are primarily European nations, while for Egypt, they include Arab countries like the UAE.

To be honest, the primary motivation behind my research stems from the fact that the contrast between IMF programs in Egypt and Ukraine has become a well-recognized topic of discussion among specialists in certain circles.

Let’s delve deeper into the current state of affairs in Egypt, focusing on the interplay between democracy, corruption, and the economy.

Let's begin by discussing democracy, as it has a direct influence on the levels of corruption and the overall economy.

In 2011, against the backdrop of the Arab Spring, Egypt's longtime dictator Mubarak resigns. The military temporarily come into power, but in 2012 relatively fair elections are held. Mohamed Morsi, a representative of the Muslim Brotherhood, becomes the President of Egypt. Do you know who the Muslim Brotherhood are? They are the parent organization of Palestinian Hamas - although Hamas has split off over time, these organisations share the same ideological fervor and still keep rather close ties.

President Morsi quickly sought to broaden the authority of the presidency in Egypt and advocate for the implementation of Sharia law, even going so far as to attempt to embed it within the Constitution. This initiative was met with widespread disapproval among the Egyptian populace, sparking new waves of protests in June 2013. By July, the military intervened and ousted Morsi from his position. The protests were largely fueled by the fact that Egypt boasts the highest concentration of prestigious universities and a significant population of secular intellectuals in the Arab world. Consequently, the shift towards a more radically Islamic governance structure did not resonate with many Egyptians, who were aware of the challenges faced by neighboring countries that had pursued similar paths.

Following the protests and subsequent military intervention, Defence Minister Abdel Fattah El-Sisi ascended to power. President Morsi was detained, and the Muslim Brotherhood was classified as a terrorist entity. This triggered a wave of Islamist protests, which the military violently suppressed. The elections in 2014 lacked the fairness of previous ones, leading to El-Sisi's expected victory in the presidential race. He was re-elected in 2018 and initiated constitutional changes in 2019 to extend his rule. El-Sisi clearly depends on the military and a compliant Parliament to maintain his authority.

It is therefore difficult to treat Egypt as even slightly democratic. Additionally, some economic problems start popping up... Thus, El-Sisi seeks cooperation with the IMF to stabilize his country's economy - and, respectively, his power. And he starts getting financial aid.

During El-Sisi's tenure, loans from the IMF are funneled either directly to the military or its affiliated entities. The military exerts control over key sectors in Egypt, including construction, logistics, food supply, cement manufacturing, and energy. Under El-Sisi’s governance, a series of opaque mega-projects are initiated, such as the development of a new administrative capital, the expansion of the Suez Canal, and large-scale housing initiatives. The bidding processes for these projects are shrouded in secrecy, prices are often inflated, and it is curious how all the contractors seem to have ties to the military or its associated organizations. Furthermore, El-Sisi has tightened his grip on the media landscape, imposing bans on numerous NGOs and criminalizing specific anti-corruption efforts, such as receiving foreign funding. Those who speak out against corruption—including NGO representatives, journalists, bloggers, and even government officials—risk imprisonment for their dissent or for harboring personal political aspirations.

As a result, Hisham Genina, the ex-chief auditor of the nation, found himself in custody. In 2016, he had submitted an extensive report detailing corruption, which included allegations tied to presidential initiatives. Following this, he was swiftly ousted from his position and subsequently sentenced to five years in prison on charges of "disrespecting the military" and "spreading misinformation." Opposition figure Yehia Hussein Abdelhady was also imprisoned, despite his old age, merely for posting on Facebook about corruption. Similarly, former military contractor Mohamed Ali (not to be confused with the legendary boxer) faced arrest for discussing various schemes and urging public protests. In total, during the protests, thousands were detained, nearly all anti-corruption NGOs were closed down, and those that survived were compelled to seek government approval for their funding.

General El-Sisi, being a tough and savvy politician (and a blatant corruptor), prudently diversified funding sources for his projects - thus, he builds the new administrative capital not only with the money from the IMF and Arabs, but also with the help of China. All the changes happening in the country generate revenue for the army (i.e., El-Sisi and his friends). There is basically no talk of democracy, they tighten the screws hard, apply all-round surveillance to prevent their citizens from going out on protests, and if the latter do go out - shooting to kill is no longer a rarity.

No matter how much you try to tighten fiscal policies, it won't be enough to salvage the economy. The Egyptian pound has experienced significant devaluation multiple times between 2022 and 2024, leading to a flourishing black market for currency. This collapse of the national currency has resulted in severe challenges related to imports, especially food supplies, exacerbated by a growing population. In the Middle East and North Africa, food supply issues are often at the heart of civil unrest, a factor that contributed to the downfall of Assad's infamous regime. Currently, Egypt's inflation rate hovers between 20% and 30% annually, with food prices surging even faster than the overall inflation. The stability of currency inflows has been undermined by the pandemic, alongside a decline in tourism. External debt has skyrocketed from $49 billion in 2015 to $155 billion in 2024. In terms of debt servicing, Egypt appears to be among the highest in the world, surpassing even wartime Ukraine, with estimates suggesting its debt burden could be as high as 14% of GDP. This figure is particularly alarming in a relatively stable environment, aside from minor military operations in Sinai against the Muslim Brotherhood and border restrictions with Gaza. Such a debt percentage indicates that the International Monetary Fund (IMF) might be exerting pressure on Egypt far more than on the Ukrainian government. Should the IMF decide to withdraw support, it could spell disaster for President El-Sisi's administration.

You might wonder why a collapse is possible if the army is backing it. The key point is that not all military personnel benefit from the kickbacks and funding initiatives. Some military leaders have even attempted to run for the presidency—one ended up in prison, while another abruptly withdrew from political life. As is typical in a large military force, El-Sisi has officers who are loyal to him and others who are not as aligned, leading to discontent among those who feel less connected to the current regime. Consequently, during significant civil unrest or food shortages, the army's loyalty could come into question. If essential funding were to cease, El-Sisi's government might not collapse overnight, but it would undoubtedly encounter protests, with its eventual downfall becoming inevitable. The general understands this dynamic, which is why he is so reliant on the support of the IMF.

In summary, the economic landscape in Egypt is dire, with anti-corruption advocates facing imprisonment, democratic efforts being stifled, and a significant number of activists being muted.

At the same time, many educated Egyptians live out of Egypt, scattered all over the world, and not just in the Arab world alone: take, for example, the face of the 2011 revolution and, at the same time, a Google engineer Wael Ghonim.

At the same time, Egypt's dependence on IMF funding is enormous, which gives the IMF some freedom in negotiations.

What are the current discussions between the IMF and Egypt?

Are they calling for a reform of the political system to promote democratization? Will they propose modifications to the policies governing NGOs and anti-corruption efforts? Are they advocating for the establishment of autonomous law enforcement agencies to probe into corruption networks linking the military with economic interests?

No, they are not saying or demanding from Egypt anything of the sort they are doing to Ukraine. At least not directly.

Well, does it mean that the IMF are two-faced sods? They are not, in fact. They are just very rational, and their work with Egypt is quite logical and substantiated. It is not flawless, of course, but the overall direction is clear and correct.

What accounts for the differences between Egypt and Ukraine in this context? In the second segment of my comprehensive analysis, we will delve into the intricate dynamics of the relationship between Egypt and the IMF, shedding light on the nuances involved.