П'ять творів Ігоря Бондаря-Терещенка, які обов'язково варто ознайомитися.
Автори цієї збірки висловлюють свої думки безпосередньо, спираючись на власний життєвий досвід, історичні матеріали, спостереження за людьми та аналіз тих подій, які ще не набули статусу історії.
Тут присутні політичні кризи, війна, людські тіла, журналістика та професії, про які зазвичай відомо лише з поверхневого погляду. Саме тому ці книги захоплюють не готовими висновками, а можливістю заглянути за куліси того, що зазвичай залишається в тіні.
Олексій Мустафін. Перелом: кризи політичних систем. - Київ: Vivat, 2026.
Політичні режими рідко визнають свою неминучу поразку. Навіть у найкритичніші часи знаходяться люди, які запевняють, що ситуація під контролем. У своїй книзі "Злам" Олексій Мустафін досліджує історії подібних етапів — коли стара система вже не функціонує, але нова ще не визначена. Цікаво, що автор починає не з відомих подій, таких як Французька революція чи Римська імперія, а значно раніше, у часи, коли закони фіксувалися на глиняних табличках. Одним із центральних персонажів є шумерський правитель Урукагіна, якого вважають першим відомим реформатором. Він боровся з корупцією, обмежував свавілля чиновників та жерців, скасовував борги і прагнув полегшити існування простих людей. Однак, незважаючи на свої зусилля, Урукагіна не зміг створити систему, яка б працювала без нього, і автор називає це "реформами для народу без участі самого народу". Через тисячоліття ця формула звучить не лише історично, а й дуже актуально, адже відстань між глиняною табличкою та сучасними новинами не така вже й велика. Ми винайшли парламенти, конституції, політичні партії, вибори, соціальні мережі та штучний інтелект, але все ще дискутуємо про питання влади, кому вона справді належить і що робити, коли народ більше не бажає жити за нав’язаними йому правилами. Тому не випадково у книзі йдеться про того, хто прагнув змінити світ, не завжди усвідомлюючи наслідки своїх дій, адже реформи можуть призвести до диктатури, революція — до нової версії старого порядку, а боротьба за справедливість — до появи нової еліти. У цьому контексті назва книги "Злам" влучно відображає не лише зміну влади, але й момент, коли система втрачає рівновагу та починає занепадати.
Валерій Пузік. Людська нора, голод і божественне в умовах війни. - Київ: Vivat, 2026.
"Нора - це не просто інженерна конструкція, - зауважує автор цієї книги. - Вона переосмислює наш погляд. Вона розширює перспективу. Допомагає сприймати світ із глибини, з темряви, знизу". Напевно, важко точніше передати, що переживає людина під час війни, адже "Людська нора, голод і Бог на війні" Валерія Пузіка виникла з досвіду українських солдатів і описує не стільки військові дії, скільки те, що залишається після них: холод, виснаження, голод, страх, уривчастий сон, спілкування між побратимами та цінність простих речей. Таким чином, нора поступово перетворюється не лише на місце проживання, а на окремий всесвіт, де змінюється сприйняття реальності. "У норі немає великих слів, ідей чи інших складних концепцій. Тут усе максимально просто і чесно", - пише автор, і саме ця простота є основною силою книги. Тексти складаються з датованих фрагментів, прозових записів, віршів і фотографій, тому читач отримує не звичайну героїчну оповідь про війну, а свого роду щоденник фізичного та психологічного виживання. Автор майже не намагається пояснити війну тим, хто знаходиться далеко від фронту: він просто занурює нас у нору, де війна більше не потребує пояснень. "У Колумбії снігу немає. Поль каже, що їхня зима - це дощі, дощі та безкінечні зливи. Сніг бачили тільки у фільмах. - Який він? - Холодний і білий. - Так, ми знаємо, ми знаємо. А на смак? Ми живемо в будинку в Комишувасі. Шоста рота другого батальйону 128-ї окремої механізованої бригади. Гірсько-штурмова піхота. На наших шевронах - едельвейс, квітка, що росте в горах. У будинку нас дев'ятеро: шість колумбійців і троє українців. Ми намагаємося знайти спільну мову, спілкуємося через перекладача, який часто викривляє сенс сказаного".
Євген Шибалов. Числові ігри. Виживання заради кохання. - Київ: Білка, 2026.
"Розумієш, - якось сказав Крейг, - війна - це гра чисел. Усе, що ми робимо, підвищує наші шанси вижити, але ніяких гарантій тут немає і бути не може". Саме ця формула дала назву книжці "Гра чисел" Євгена Шибалова, колишнього журналіста, військового та колишнього полоненого. У його випадку 2022 рік справді розділився навпіл: першу половину він провів на Донбасі, другу - у російському полоні. Тому автор не намагається вигадати війну там, де вона вже сама по собі неймовірна, він пише про те, що пережив особисто, і свідомо тримається фактів. "Я доброволець, - дізнаємося ми подробиці. - Один із тих, хто сам прибіг до військкомату в перший день війни й узявся до зброї. Нас залишилося мало. Я військовополонений, якому пощастило вижити й повернутися додому. Нас іще менше. Ось моя історія. "Моя" не значить "про мене". Неможливо розповісти солдатську історію так, щоб це була історія однієї людини". Тож перед нами не абстрактний "досвід військового", а низка конкретних ситуацій, у яких людина щомиті перевіряє свої шанси залишитися живою. Бої на сході змінюються полоном, полон - очікуванням обміну, а холодна статистика поступово перетворюється на дуже особисту історію про любов, яка стає однією з причин вижити. Сам автор вважає, що метафора гри чисел йому подобається саме тому, що вона залишає людині бодай якийсь вплив на власну долю: "Роби, що можеш, солдате, і далі буде, як буде".
Дар'я Анісімова. Священне, світське та оголене. Нарис про тіло та фізичність. - Київ: Віхола, 2026.
Існують теми, які людство досліджує протягом тисячоліть, але чомусь продовжує обговорювати їх тихенько. У своїй книзі "Святі, грішні та голі" Дар'я Анісімова вирішила змінити цю традицію і дослідити історію людського тіла без зайвих табу: від античних еротичних графіті і фалічних символів до питань мастурбації, вивчення клітора, расових стереотипів, сучасної моди та платформи OnlyFans. Вже саме формулювання питання є провокаційним: якщо людське тіло завжди було поряд, чому суспільство постійно намагається визначити, яка його частина священна, яка гріховна, а яка просто "неправильна"? У цьому контексті книжка стає не лише популярною історією сексуальності, а й розповіддю про те, як влада, релігія, медицина, культура та гроші протягом століть формували норми поведінки стосовно власного тіла. Авторка запитує: "Що насправді стояло за кожною зміною сприйняття? Гроші, влада, чи, можливо, щось інше?" І відповідь, як це часто буває в історії, виявляється набагато складнішою за будь-які моральні обмеження. Найприємніше в цій книзі те, що авторка не перетворює дослідження на сухий академічний текст: вона пише про тілесність просто, дотепно, і часом так, що історія людського сорому стає набагато цікавішою за історію людської пристойності.
Євген Малолєтка. Облога Маріуполя. - К.: Ukraїner, 2026
"Я прагну, щоб світ почув голоси людей, яких ми зафіксували на фотографіях, оскільки ці голоси Маріуполя все ще живуть у серцях людей", - зазначає автор цієї книги, пояснюючи, чому необхідно створити ще одне свідчення про Маріуполь, незважаючи на те, що світ вже бачив "20 днів у Маріуполі", а зображення з облоги стали невід'ємною частиною міжнародної історії війни. Тому "Облога Маріуполя" Євгена Малолєтки - це не просто альбом з відомими фотографіями, а спроба відновити імена людей, обставини та пам'ять, які стоять за цими зображеннями. Книга містить 216 сторінок кольорових фотографій та особистих роздумів автора, який разом із Мстиславом Черновим та Василісою Степаненко залишався в оточеному місті протягом перших двадцяти днів повномасштабного вторгнення. Автор розмірковує не лише про свої знімки, але й про етику документаліста: коли натискати на затвор, як уникнути перетворення чужої трагедії на сенсацію та що робити з тим, що побачив, коли камера вже вимкнена. "Наша пам'ять дуже мінлива", - підкреслює він. Саме з цієї причини ця книга не має на меті налякати читача новими деталями про Маріуполь, а прагне запобігти тому, щоб це стало ще однією історією, яку світ з часом забуде.
