Нафта, яка підтримує російську агресію: чому зменшення тиску на "Лукойл" є хибним кроком.

Автори: Вікторія Войціцька, Олександр Лємєнов, Володимир Настенко.

На минулому тижні The New York Times опублікувала матеріал про приховані аспекти перемовин між Дональдом Трампом і Владіміром Путіним, що стосуються завершення війни. Однією з можливих умов угоди може бути передача іноземних активів "Лукойлу" особам з найближчого оточення американського президента. У Вашингтоні стверджують, що Трамп має "свої інтереси" і "може бути зацікавленим" у таких угодах.

Це може стати важливим переломом в тренді, який українці формували протягом всіх років повномасштабної агресії, жертвуючи своїми життями та демонструючи неабияку ефективність. Якщо Білому дому потрібні вагомі причини для відмови від очевидно небезпечної угоди з Путіним, вони безсумнівно існують.

Команда StateWatch спільно з експерткою Вікторією Войцицькою отримала можливість ознайомитися з ексклюзивним дослідженням, проведеним американською неурядовою організацією American Ukraine Committee. У цьому дослідженні детально аналізується один із основних економічних "фундаментів", на яких базується економіка Кремля.

Війна не лише залежить від мобілізаційних ресурсів та спадщини радянських арсеналів. Вона також базується на нафтових доходах. Протягом багатьох років експорт вуглеводнів забезпечував Москву фінансами для армії, силових структур, соціальних виплат і зовнішньополітичних експериментів.

Росія постачала нафту та газ до Європи, отримуючи за це валютні кошти, які використовувала для укріплення авторитарного режиму. Цей режим, в свою чергу, призвів до початку повномасштабної війни проти України.

Європейські фінансові ресурси сприяли підтримці системи, яка призвела до війни на континенті. У середині 2010-х років доходи від нафти та газу становили до 50% загальних надходжень федерального бюджету. Навіть у 2024 році, коли країна вже підпадала під санкції, цей сектор забезпечував близько 30% бюджетних доходів, що перевищувало 96,5% російських витрат на оборону та забезпечення безпеки.

Для України це питання життєвої необхідності: як позбавити агресора фінансових ресурсів і пального, які він використовує для фінансування вбивств як військовослужбовців, так і мирних жителів?

Захід обрав санкції, ембарго й "стелю цін". Україна додала "кінетичну складову" - удари далекобійних дронів. Санкції звужують ринки, підвищують витрати й зменшують маржу. Дрони перетворюють економічний тиск на фізичне руйнування НПЗ, морських нафтоперевалочних терміналів тощо. Разом ці інструменти поступово змінюють конструкцію російської нафтової економіки.

У місцях, де санкції не є достатньо жорсткими, українські війська змушують ворога відчувати наслідки за затягування конфлікту.

"Східний поворот": знижки замість перемоги.

До лютого 2022 року Європа була для Росії одним з найвигідніших покупців: на неї припадало 45-50% експорту сирої нафти й нафтопродуктів та 70-80% трубопровідного газу. Ринок був близьким, платоспроможним і прив'язаним до збудованої інфраструктури. Після вторгнення система не обвалилася миттєво: паніка на енергетичних ринках підняла ціни, і 2022 року Москва отримала рекордні доходи. Агресор заробляв на паніці, яку сам і спричинив.

Проте цей подарунок для ринку не міг бути безкінечним. Ембарго, відмова від постачання газу через трубопроводи та прагнення до розмежування з Росією суттєво трансформували географічні маршрути торгівлі.

До 2025-2026 років частка газу, який Європейський Союз імпортував з Росії, зменшилася з близько 45% до 13%, тоді як залежність від російської нафти знизилася до 2-3%. В результаті цього, внесок ЄС у російські доходи від експорту енергоресурсів скоротився до 7,5-10%.

Проте Москва не зупинила продаж нафти, а лише змінила своїх покупців. До середини 2026 року Китай забезпечував приблизно половину російського експорту сирої нафти, тоді як Індія купувала ще 36%. У секторі нафтопродуктів лідером за обсягами закупівель стала Туреччина (близько 26%), за нею слідували Китай, Бразилія і Сінгапур.

На папері це "поворот на Схід". Насправді Росія проміняла преміальний ринок на залежність від кількох великих покупців, які розуміють становище продавця й вимагають дисконтів. Додаються довша логістика, страхування, посередники й утримання тіньового флоту зі старих танкерів. Нафта "продовжує текти", але кожен барель приносить менше, а його доставка коштує дорожче.

У 2024 році Росія отримала приблизно 120 мільярдів доларів від нафтогазового сектора. Однак, за прогнозами American Ukraine Committee, у наступному році ці надходження зменшилися на 27,5%, досягнувши 87 мільярдів доларів. У першій половині 2026 року ця тенденція стала ще більш очевидною: реальні нафтогазові доходи склали близько 49 мільярдів доларів, тоді як планувалося 65,3 мільярда. Частка енергетичного сектору у федеральних доходах впала до 23,7%.

Водночас стрімко зростають воєнні видатки: за півроку 2026 року вони сягнули 103,4 млрд дол., або 37,8% усіх витрат бюджету. Дефіцит за цей період зріс до 76 млрд дол. - більш як утричі вище від плану. Резерви не бездонні: ліквідна частина Фонду національного добробуту скоротилася з 51,9 млрд дол. наприкінці 2024 року до 43,2 млрд у середині 2026-го. Це не "живі гроші", яких там у кращому разі не більше половини. Піврічний дефіцит уже перевищив цей запас на 32,8 млрд.

Економіка Росії не зупиниться завтра. Авторитарні режими тривалий час перекладають витрати війни на плечі населення та бізнесу, але ситуація стає дедалі складнішою: позичати стає дорожче, податки зростають, інфляція розвивається, а ресурси виснажуються. Тут санкційний тиск переплітається з українськими дронами дальнього радіусу дії: кожен зупинений процес нафтопереробки створює додаткові витрати для держави, яка намагається продовжити свою агресивну політику.

Як українські дрони завдають шкоди російській нафтопереробній промисловості.

Перший зареєстрований удар дронів по російському нафтопереробному заводу відбувся 22 червня 2022 року, коли два безпілотники вразили Новошахтинський НПЗ у Ростовській області. Ця атака більше нагадувала демонстрацію можливостей, ніж старт кампанії. Системна діяльність почала активізуватися на початку 2024 року, і її стратегія має більш широкий зміст, ніж проста формула "менше нафти - менше грошей".

По-перше, Росія отримує більший прибуток від виробництва дизельного пального, бензину та інших нафтопродуктів, ніж від сирої нафти. Якщо нафтопереробні заводи призупиняють свою роботу, країна втрачає прибутковий товар і змушена реалізовувати сировину, яка має нижчу додану вартість.

По-друге, руйнування виробництв призводить до нестачі пального на внутрішньому ринку, підвищує ціновий тиск, спонукає до запровадження заборон на експорт та пошуку "екстреного" імпорту.

Держава, яка постачає світу мільйони барелів нафти, змушена імпортувати бензин і дизель у своїх сусідів, і всі ці історії про "енергетичну супердержаву" цього не пояснюють.

Третій аспект полягає в тому, що паливо необхідне для окупаційних військ. Навіть якщо постачання для армії є головним пріоритетом, це призводить до нестачі ресурсів для фермерів, транспортних компаній та звичайних громадян.

По-четверте, кожен великий НПЗ треба захищати. "Панцир" або "Тор" біля НПЗ у Башкортостані чи Нижньому Новгороді не прикриває російські підрозділи в Україні.

Обширна місцевість, що протягом багатьох років розглядалася як стратегічний актив, починає перетворюватися на серйозну проблему: системи протиповітряної оборони недостачують, а промислових підприємств нараховується сотні, якщо не тисячі.

Від перших ударів до системного виснаження

Кампанія складалася з трьох фаз. У період з 2022 року до середини 2023 року удари здійснювалися поодиноко та в прикордонних зонах: нафтобази в Бєлгородській і Брянській областях, склади для фронтової логістики та об'єкти в околицях Криму. Дальність ударів не перевищувала 150-200 км.

Наприкінці 2023-го й упродовж 2024-2025 років Україна масштабувала виробництво далекобійних дронів. Цілями стали не резервуари, які можна швидко замінити, а установки первинної переробки (ЕЛОУ) - "серце" заводу. Їхній ремонт потребує часу, спеціалістів і компонентів, частина яких недоступна через санкції.

Дальність зросла до 800-1000 км, удари дісталися Рязанського, Кстовського, Кіриського НПЗ і Туапсе. До середини 2025 року фіксували в середньому 15-20 успішних атак за квартал, що призводило до періодичних обмежень експорту пального й дедалі довших ремонтів.

У 2026 році кампанія досягла промислового рівня. За попередніми даними, лише протягом першого півріччя українські сили виконали не менш ніж 194 успішні атаки на російську енергетичну інфраструктуру, що в одинадцять разів перевищує показники аналогічного періоду 2025 року. Географічний охоплення збільшилося до понад 2600 км, під удар потрапили Уфимський комплекс та підприємства в Салаваті.

Згідно з інформацією, наданою KSE Institute, на серпень 2026 року було зафіксовано пошкодження не менше 24 з 34 найбільших нафтопереробних заводів Росії. Ці атаки вплинули на потужності, що складають приблизно 5,1 мільйона барелів на добу, у той час як реальний обсяг переробки знизився до 3,9 мільйона барелів, що є найнижчим показником за останні близько 20 років.

Мета цієї кампанії полягає в тому, щоб не дати відремонтованим потужностям стабільно відновити свою діяльність. Для України критично важливо не лише спостерігати за вражаючими сценами палаючих нафтопереробних заводів, а й забезпечити тривалість їхньої бездіяльності, оскільки саме ці підприємства підтримують економіку агресора.

Збільшення обсягів сирої нафти призводить до зниження прибутків від експорту.

Наслідок видно в структурі експорту. Завантаження нафтопродуктів у російських портах за місяць скоротилося на 23% - до 4,7 млн тонн, що менш як половина від рівня липня 2025-го. Доходи від експорту продуктів переробки впали на 45% - до 116 млн євро на день. Туапсинський комплекс другий місяць поспіль відвантажував мінімальні обсяги. Водночас морський експорт сирої нафти зріс приблизно до 4,4 млн барелів на добу.

Суперечностей тут не існує: коли підприємства не обробляють сировину, її необхідно вивозити, щоб уникнути зупинки свердловин. Росія постачає за кордон більше низькомаржинальної нафти саме через те, що не здатна виробляти значну кількість дорогого дизельного пального та бензину. Це є одним із ключових аспектів української стратегії: не потрібно повністю блокувати всі нафтопотоки, щоб знизити їхню рентабельність.

До кінця літа 2026 року зупинялися або суттєво скорочували роботу НПЗ "НОРСІ", Пермський, Волгоградський, Московський, Орський і Новошахтинський. Підтверджені або ймовірні зупинки охопили 60-65 млн тонн річних потужностей, близько п'ятої частини російського виробництва.

Ситуація з "Лукойлом" є показовою: три найбільші переробні потужності компанії - НОРСІ, Пермський та Волгоградський - одночасно перестали працювати на повну потужність, що унеможливило перерозподіл навантаження всередині компанії. Більше ніж 40 регіонів Росії запровадили обмеження на продаж пального в роздріб. Кремль також заборонив експорт бензину та дизельного пального, звертаючись до Білорусі та Казахстану за постачаннями.

Країна, що будувала образ енергетичної наддержави, латає внутрішній дефіцит аварійним імпортом.

Американські тривоги та фізичне збереження України.

На початку 2024 року адміністрація Джо Байдена відкрито висловлювала незадоволення щодо атак на російські нафтопереробні заводи. Вашингтон турбувався про можливий сплеск світових цін на нафту в рік виборів, а також про можливі дії Москви проти інфраструктури, що має відношення до західних інтересів, включаючи Каспійський трубопровідний консорціум. Позиція України була чіткою: оскільки Росія руйнує українську енергетичну галузь, Україна відповідає ударами по об'єктах інфраструктури, що фінансують агресію.

Наступні події підривають основний довід критиків. Ударні дії не призвели до зниження пропозиції сирої нафти на глобальному ринку: через нестачу потужностей для переробки Росія була змушена збільшити обсяги експорту. Це створило тиск на російські маржі, внутрішнє постачання та бюджет – саме туди, куди і намагалася вдарити Україна.

До 2026 року дипломатичний спротив Вашингтона, за даними American Ukraine Committee, істотно послабився, а кампанія стала регулярною.

Кремль все ще володіє ресурсами, проте Україна поступово підвищує "вартість агресії".

Справжня оцінка російської моделі країни-бензоколонки ще попереду. Росія продовжує залишатися одним з провідних виробників нафти, має свою клієнтську базу, альтернативні маршрути постачання та можливості для відновлення пошкоджених інфраструктур.

Агресор зможе тривалий час підтримувати фінансування війни, скорочуючи витрати на цивільні програми, підвищуючи податки та перекладаючи фінансове навантаження на населення. Однак стратегічні наслідки вже очевидні: європейський преміум-сегмент ринку втрачено, азійські покупці диктують свої умови знижок, зростають витрати на логістику, запаси скорочуються, бюджетний дефіцит збільшується разом з витратами на військові потреби, НПЗ потребують захисту та імпортних комплектуючих, а експорт переходить від дорогих товарів до менш коштовної сировини.

Санкції призвели до зниження прибутковості російського енергетичного сектору. Водночас українські дрони роблять цю галузь менш стійкою. Це й є суть асиметричної військової кампанії: відносно недорогий безпілотник змушує використовувати коштовні ракети протиповітряної оборони, паралізує роботи з установки, що коштують сотні мільйонів доларів, підвищує страхові витрати, зменшує надходження до бюджету та розтягує російські оборонні сили на величезні відстані.

Широкі простори більше не забезпечують Росії захисту: вони збільшують кількість об'єктів, які неможливо укрити одночасно.

Кремль все ще володіє нафтовими ресурсами, проте їхня ефективність змінилася: видобуток зменшився, ціни зросли, а ймовірність загорянь на родовищах зростає, де раніше ці кошти мали йти на фінансування військових дій.

Ось альтернативний варіант: "Замість підсумків".

У вересні 2026 року Дональд Трамп фактично повернувся до аргументації, яку на початку кампанії використовувала адміністрація Байдена. Причина на поверхні та ж - задобрити чутливий до інфляції американський електорат напередодні виборів.

13 вересня Дональд Трамп звернувся до Володимира Зеленського з проханням зупинити атаки на російську "дизельну інфраструктуру", наголосивши, що ці дії призводять до нестачі пального, що негативно впливає на світову економіку.

Через дев'ять днів, перед новою зустріччю із Зеленським, Трамп визнав, що атаки є "серйозним ударом" по Росії, але водночас назвав їх серйозним ударом по ціні дизелю, зокрема й у США.

Перша частина цієї оцінки відповідає фактам: удари справді скоротили російські можливості виробляти й експортувати нафтопродукти. Але твердження, що глобальний дефіцит дизелю спричинений саме війною, а не подіями на Близькому Сході, не враховує структури ринку.

Перед цими подіями Росія і країни Близького Сходу спільно постачали близько 20% світового морського експорту дизельного пального.

Російський вплив — це лише один з аспектів наявних труднощів. Віддавати всю провину Україні означає спростити складність глобальної економіки і ігнорувати справжню причину конфлікту — агресію з боку Росії.

Адміністрація Трампа нещодавно використовувала російську нафту як інструмент економічного тиску. У серпні 2025 року Сполучені Штати ввели додаткове 25%-ве мито на товари з Індії через її закупівлю російської нафти. Білий дім прямо зазначав, що імпорт та перепродаж з боку Індії сприяють фінансуванню російської агресії.

У лютому 2026 року мито скасували після того, як Індія зобов'язалася припинити прямий або непрямий імпорт російської нафти, що зафіксовано в рішенні Білого дому. Тож суперечність не в оцінці значення російського нафтового сектору: і українська стратегія, і американські заходи виходять з того, що нафтові доходи фінансують війну. Різниця в методі. Вашингтон тиснув на покупців через тарифи й обмеження торгівлі, а Київ атакує переробну інфраструктуру, яка перетворює сиру нафту на високомаржинальні продукти.

Отже, заява Трампа має під собою реальну основу, однак пояснення глобального дефіциту лише через дії України є недостатнім.

До вересня 2026 року на ринок одночасно впливали втрати російських переробних потужностей, скорочення переробки на Близькому Сході та зменшення резервних можливостей світової нафтопереробки. Українські удари стали одним із факторів, але не єдиною причиною.

Проте Україна сплачує неймовірно високу ціну за ослаблення Росії — це не лише людські життя, а й зруйновані міста та енергетична інфраструктура. Цю ціну не можна ігнорувати в обговореннях про дизель, ані змінювати на активи "Лукойлу" чи інші вигоди.

Дані про обговорення в Кремлі можливого багатомільярдного контракту на продаж міжнародних активів "Лукойл" американським інвесторам допомагають зрозуміти зміни в настроях і риториці Трампа. Проте вони не дають відповіді на питання, яким чином розвиток економічних зв'язків між США і Росією може сприяти стримуванню зростаючої агресії Москви та ослабленню її впливу в регіоні і на світовій арені.