Іван Ступак, колишній співробітник Служби безпеки України.
В України у рази більше успішних операцій на російській території, ніж у Росії - на українській
Росія зазнає значних фінансових втрат через збройний конфлікт, але не зупиняє фінансування своєї агресії. Водночас Україна активізує дії з використання дронів проти тилових позицій супротивника та готується до нового етапу - ракетних ударів. У нашому інтерв'ю з військовим експертом і колишнім співробітником СБУ Іваном Ступаком ми обговорюємо економічні аспекти війни, "чебурнет", розвідувальні операції та можливі ризики великої ескалації.
ДРОНОВІ УДАРИ ПО МОСКВІ - ІНСТРУМЕНТ ПРИМУСУ
Україна свідомо націлюється на найслабкіші місця Кремля — фінансові потоки: порти Усть-Луга, Приморськ, Новоросійськ (термінал "Шесхаріс"), а також удари по підприємствам, що займаються виробництвом добрив та іншим. Яким чином ці українські "дронові санкції" вплинули на російську економіку?
Ми не маємо абсолютно точних даних, проте західні експерти оцінюють, що за минулий рік Російська Федерація понесла приблизні втрати в розмірі 10 мільярдів євро внаслідок атак Сил оборони України та впливу санкцій. Це значна сума. Такі кошти просто так не з'являються.
Не можна не згадати і про компанію "Лукойл". Перед початком повномасштабного вторгнення її вважали справжнім "золотим дном", підприємством, яке приносить безмежні доходи. Проте, у 2025 році через сукупність чинників – українських ударів та тиску з боку США – вона опинилася у збитках на суму 13 мільярдів доларів.
Тобто можна говорити, що для російського бюджету ці удари є відчутними. Не можна сказати, що їх ніхто не помічає. Беззаперечно, вони болючі. Але, на жаль, не критичні. Це радше постійний біль: коле, дошкуляє, створює проблеми - але поки що не підриває економіку РФ системно.
Головна проблема полягає в засобах ураження. Кількість дронів зростає, і це позитивний момент. Однак стандартний дрон має вантажопідйомність лише 50-70 кг, що не порівняти з руйнівною силою ракети, що має бойову частину вагою 500 кг.
Співвласник української компанії Fire Point, пан Штілерман, анонсував, що майбутні українські ракети можуть мати бойову частину до тонни. Якщо тонна вибухівки прилітає по нафтопереробному заводу - там, по суті, вже не буде що відновлювати. Все.
Саме з цієї причини нам надзвичайно необхідні ракети — для здійснення по-справжньому потужних атак. Адже росіяни швидко відновлюються. Середній термін відновлення нафтових переробних заводів після удару становить два-три тижні.
Чи може Росія знайти ефективні засоби для протидії українським безпілотникам і ракетним системам?
Ми безумовно повинні продовжувати ці зусилля, навіть якщо наразі немає помітних результатів. Але що взагалі вважається "значними результатами"? Це, наприклад, ситуація, коли на заправках виникають черги, а обмеження становлять лише 20 літрів на одну особу. Подібний етап у Росії вже відбувався, але, на жаль, їм вдалося його подолати.
Однак, якщо є шанс завдати шкоди, ним слід скористатися. Потрібно створювати труднощі, аби російські підприємства, такі як "Новатек", "Лукойл", "Газпром" та "Роснефть", зазнавали фінансових втрат. Якщо немає змоги завдати рішучого удару, то принаймні варто добре поранити ворога. Саме цим ми зараз і займаємося.
Щодо майбутніх можливостей і протидії. Рано чи пізно настає час, коли постійні ремонти стають занадто затратними та виснажливими. Може виникнути обставина, коли легше закрити підприємство, ніж безкінечно його відновлювати, часто при цьому витрачаючи власні ресурси. Я не вважаю, що російський бюджет без жодних обмежень покриває всі ці витрати на відновлення.
Що стосується російської ППО. Недооцінювати її не варто. Я не прихильник заяв у стилі "все діряве". Але самі росіяни визнають, що іноді на бойове чергування виходять комплекси "Панцир" з обмеженим боєкомплектом або взагалі без нього.
Чому це відбувається? Бо в Україні є велика кількість дронів, які можуть підлітати з різних боків. І, як і в нашій країні, російські сили не здатні миттєво розпізнати, який з дронів є ударним, а який - дезорієнтуючим. Тому їм доводиться збивати всі без розбору. В результаті, це призводить до витрат їхніх засобів протиповітряної оборони.
Цікаво, як наші військові обґрунтовують свою стратегію атак на Москву. По-перше, це своєрідне випробування. У Москві розташовано близько 70 пунктів протиповітряної оборони, що утворює надзвичайно потужну систему захисту. Якщо безпілотник вдається пройти через цю зону, це свідчить про його здатність долати ще більші відстані в інших регіонах Росії, де система оборони є менш ефективною.
По-друге, це аспект примусу. Для того, щоб росіяни не втрачали пильність і не почали переміщувати системи ППО з Москви, наприклад, до Ростова чи в інші регіони, потрібно підтримувати максимальну концентрацію ППО навколо столиці. Це вигідно для нас.
- З'являються заяви "Роскосмосу" та інших корпорацій про перенесення виробництв ВПК з європейської частини за Урал та в Сибір. Чи реально в сучасних умовах евакуювати заводи разом із фахівцями, як у часи Другої світової?
Ви вірно підкреслили історичний контекст Другої світової війни, коли за вказівкою Сталіна численні заводи були переміщені за Урал та до Середньої Азії. Теоретично, подібні дії можуть бути реалізовані і в сучасних умовах.
Однак виникає питання щодо масштабів та складності завдання. Як швидко можна демонтувати обладнання, перевезти його та запустити на новому місці? Адже справа не лише в верстатах. Необхідно також підготувати нову ділянку. І навіть якщо така ділянка вже існує, це не гарантує, що обладнання там поміститься. Я зазвичай пояснюю це на простому прикладі: не всі меблі підходять для кожної квартири. Аналогічно, промислове обладнання потребує правильного розташування, забезпечення доступу та врахування технологічних процесів.
Отже, в теорії - так. Але на практиці це є досить тривала історія. Я вважаю, що мова йде щонайменше про рік. Це наш час для вдосконалення власних засобів ураження, зокрема, їх дальності, щоб навіть переміщення виробництв не стало для Росії вирішальним виходом.
Ми всі чекаємо на великі ракетні удари по Росії. Ясно, що одна українська балістична ракета або ракета "Фламінго" може завдати значно більше шкоди, ніж кілька десятків дронів. Як ви бачите нинішній стан нашої ракетної програми, зокрема FP7 та FP9? Коли Україні вдасться перейти до запусків по 20-30 ракет одночасно?
- Особисто я очікував - з того, що мені було відомо - перші масовані пуски ще в серпні 2025 року. Але тоді ми побачили доволі обмежену історію: дві-три ракети - і все. Пам'ятаєте, потім Президент говорив, що у вересні вийдемо на виробництво однієї ракети на день, у жовтні - на сім, а далі ще більше. Але вже наприкінці листопада він змушений був публічно визнати: був удар по наших виробничих потужностях, тому програма пригальмувала, і швидких результатів не буде - щонайменше до 2026 року.
У 2026 році ми дійсно спостерігаємо за запусками – хоча й не в масштабах масового виробництва, але вони мають місце. Це, насамперед, стосується крилатих ракет класу "Фламінго".
Я мав розмови з особами, які безпосередньо залучені до ракетної програми ЗСУ, і вони підтвердили, що випробування українських балістичних ракет вже відбулися. За їхніми словами, результати виявилися позитивними. Спостерігали за вдалою пусковою операцією, правильною траєкторією та точним влучанням у ціль. Таким чином, з технічного боку, все функціонує на належному рівні.
Але ключове питання - це гроші. Ракетна програма - надзвичайно дорога історія, і ніхто не буде фінансувати її "просто так".
Крилата ракета "Фламінго" оцінюється в діапазоні від 700 тисяч до мільйона євро, що є значною сумою. До цієї вартості слід також врахувати витрати на логістику та обслуговування, які лише підвищують загальну ціну.
Вважаю, що вартість балістичної ракети може бути приблизно втричі вищою...
Отже, масові запуски залежать від фінансових ресурсів. Якщо нам вдасться зняти блокування, зокрема 90 мільярдів євро, і подолати вето Угорщини, то, на мою думку, впродовж наступних трьох-чотирьох місяців ми зможемо спостерігати справжні масштабні атаки, з залпами по 20-30 ракет.
