Зрілість у військовій економіці: де розташована межа відповідальності між підприємництвом та медіа.
У своїй статті для РБК-Україна Олена Плахова, директорка з комунікацій та взаємодії з урядом компанії Kernel, розглядає важливість чіткого розмежування відповідальності між бізнесом і медіа під час війни. Вона підкреслює, що публікація чутливих даних про операційну діяльність може становити загрозу не тільки для самих компаній, але й для безпеки громадян та економічної стабільності країни.
На п'ятому році великої війни час чесно зафіксувати реальність, у якій працюють і український бізнес, і медіа. Війна, ракетні удари та вимушені зупинки виробництв не вкладаються у стандарти кризових комунікацій мирного часу, де компанія має розповісти про кожен свій крок і закрити будь-яку інформаційну паузу.
Ми перебуваємо в умовах воєнної економіки, де діє основне правило дорослого життя: кожен з нас відповідає за свої вчинки та висловлювання.
Сьогодні українські підприємства, стикаючись із щоденними обстрілами, докладають неймовірних зусиль для збереження своїх команд, виплати зарплат, підтримки виробничих потужностей та наповнення бюджету. Коли ракети та дрони вражають стратегічно важливі об'єкти, бізнес виконує свою місію: рятує життя співробітників, документує наслідки, оптимізує витрати, підтримує внутрішній ринок та експорт, а також відкрито інформує суспільство про те, що можливо повідомити і що є важливим для знання.
Водночас деякі редакції продовжують функціонувати за звичними схемами мирного часу або за принципом клікбейту, прагнучи перетворити новини на сенсацію та видобути з бізнесу делікатні операційні нюанси, маскуючи це під звичайні запити.
Навіть у випадку, коли державна установа чи служба оприлюднила необачний текст про наслідки обстрілів, не усвідомлюючи рівень ризику, медіа не може бути просто механічним носієм інформації. Редакція під час війни має відповідально оцінити, чи доцільно поширювати цю інформацію та який потенційний виграш або шкоду така публікація може принести ворогу.
Кожного разу, формулюючи запитання чи готуючи матеріал, журналіст спершу має поставити собі одне запитання: чи дає це ворогу додаткову інформацію, а нам усім - від бізнесу до конкретної людини - несе пряму небезпеку?
Сьогодні діяльність медіа виходить за рамки простого змагання за трафік і перегляди. Вона безпосередньо пов'язана з етичною нормою Гіппократа: "утримуватися від заподіяння шкоди та несправедливості".
Запитання редакцій, такі як: визначити точну кількість закритих підприємств, оцінити рівень пошкоджень обладнання та резервуарів, проаналізувати обсяги запасів на складах, терміни їх використання, частку альтернативних маршрутів для експорту чи стратегії інвестицій у захист активів, — це фактично готовий звіт для супротивника.
Публікація таких відомостей дає можливість росіянам проаналізувати ефективність своїх минулих атак і внести корективи у свої майбутні удари по об'єктах, де задіяні наші співробітники.
Заголовки про "повністю зруйновані фабрики", "відсутність брендів на полицях" або неминуче підвищення цін, незважаючи на очевидні факти, що внутрішнє споживання значно поступається обсягам виробництва і має значний запас, безпосередньо сприяють виникненню споживчої паніки та інфляційного тиску.
Громадський аналіз вразливостей українського експорту та специфічних термінів для обробних потужностей створює значну перевагу для російських постачальників, які постійно прагнуть витіснити Україну з міжнародних ринків.
Окрема ціна такої недбалості - реакція міжнародних фінансових інституцій, західних банків, кредиторів та страховиків. Вони щодня моніторять український інформаційний простір.
Коли українські бізнес-медіа поширюють апокаліптичні прогнози про "зупинку всіх процесів" та "катастрофічні втрати", це негативно впливає на кредитну репутацію, ризиковий профіль компаній та вартість капіталу для всього українського підприємництва, яке є основою економічної стабільності суспільства.
Системний бізнес не просить теплих ванн і завжди готовий до фахової розмови про ринок та роботу з перевіреними фактами. Але інформаційна тиша навколо чутливих операційних деталей під час війни є базовим інструментом фізичної та економічної безпеки.
У воєнній економіці не існує повного контролю над інфополем силами одного бізнесу, як і не існує виправдання "нам просто дали фактаж" або "ми шукаємо гострий кут".
Відповідальність розподілена досить чітко. Бізнес разом із командами комунікації виконує свої завдання. Журналісти та редактори повинні усвідомлювати, що саме і в якій формі вони представляють публіці.
Вартість одного недбалого запитання або сенсаційного заголовка в умовах війни вимірюється втратою безпеки громадян і стійкості держави.