Добровольців, як це було в 2022 році, вже не буде: чи опинилася мобілізація в безвихідній ситуації?
Рекрутер 24-ї бригади та ветеран-журналіст мають різні погляди на мобілізацію, проте обидва погоджуються в основному: справа не лише у фінансах, а й у страху перед невизначеністю. Держава не забезпечує необхідною інформацією та змінами у стратегіях, що лише посилює це занепокоєння.
Згідно з даними жовтневого опитування, проведеного порталом "Слово і діло", лише 13% українців висловили готовність приєднатися до Сил оборони в разі, якщо війна триватиме ще три роки. Натомість 63% респондентів не мають наміру цього робити. Відповідаючи на ці виклики, держава запроваджує нові механізми: з червня 2026 року почнуть діяти мотиваційні контракти, у застосунку "Резерв+" можна подати заявку на відкриті вакансії, а рекрутингові центри бригад активно борються за кожного потенційного кандидата.
Утім, чи вирішує це проблему?
У програмі "По-живому" рекрутер 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Василь Дзеса та журналіст і ветеран Віктор Біщук поділилися своїми враженнями про те, як виглядає життя всередині бригади.
Запит існує, але не підвищується.
Рекрутер 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила, Василь Дзеса, належить до тих, хто не перебільшує ситуацію. В рамках роботи рекрутингового відділу бригади вже вдалося залучити сотні нових військовослужбовців, і, за його словами, попит на них залишається певним, хоча він зізнається, що "було б добре мати більше". Щороку він спостерігає сезонні зміни: з настанням холодів охочих стає менше, тоді як після літнього відпочинку та навесні їх кількість зростає.
"Ніхто не прагне виконувати свої обов'язки під час зими, коли на вулиці холодно", - зазначає рекрутер.
Основна трансформація полягає в іншому. Ринок рекрутменту перетворився на конкурентну арену.
"Я б сказав, що попит є стабільний, просто він не зростає, а кількість підрозділів росте", - каже Дзеса. Кожне з них запускає власні кампанії, і одна гучна акція спецпідрозділу може "провалити" набір в іншому місці. На пряме запитання ведучої, чи виходить, що пропозиція перевищує попит, він відповідає: "Однозначно".
Дослідження соціологів підтверджують це відчуття. Згідно з даними "Слова і діла", у вересневій хвилі опитування готовність до мобілізації в умовах трирічного конфлікту знизилася з 16% до 13,5%, тоді як частка тих, хто категорично відмовляється в усіх сценаріях, залишалася стабільною на рівні приблизно 39%.
Що насправді спонукає людей вступати до армії?
Запуск рекрутингового центру у Львові, зображення: Андріана Стахів.
Офіційна відповідь кандидатів на питання, чому вони прийшли, зазвичай соціально прийнятна: патріотизм. Але, за спостереженнями Дзеси, варто копнути глибше, і картина складніша. У групі 18-24 років працює й фінансовий мотив: піти зараз, щоб потім не чекати, і заробити обіцяний мільйон.
"Що сумно, я чим далі тим більше бачу відповідей: це помста за родичів, загинув батько, загинув брат", - додає він. Таких історій, за його словами, дедалі більше порівняно з 2024 роком.
Спостерігаються зміни в запитах людей на ринку праці. Високим попитом користуються такі професії, як оператор безпілотних літальних апаратів, розвідник, артилерист та водій.
Все частіше кандидати звертаються з проханням про консультацію: "Що ви можете запропонувати?" Дзеса вважає, що це найбільш раціональний підхід, адже "прагнути працювати на модній посаді не завжди є доцільним". Рекрутер докладає зусиль, щоб знайти таку роботу, де особисті навички людини зможуть проявити себе максимально ефективно. Він називає це "ефектом зусиль". Наприклад, якщо особа протягом тривалого часу виконує прості дії, такі як відкриття та закриття дверей у медичному закладі, її зусилля можуть мати "мінімальний вплив", тоді як у відповідному місці їхній ефект здатний зрости в декілька разів.
Варто зазначити, що бойові позиції користуються значним попитом. Як зазначає Дзеса, багато кандидатів обирають саме ці ролі, до яких відносяться й оператори безпілотних літальних апаратів, що виконують завдання в "кіл-зоні" протяжністю кілька десятків кілометрів.
"Рекрутинг — це про те, щоб кожна людина займала своє місце і приносила максимальний результат. Простими словами, це процес вибору тих, з ким ти готовий працювати," - зазначив рекрутер, підкресливши, що потрібно добре постаратися, щоб не пройти цей відбір.
Переляк, викликаний відсутністю знань.
Спільною темою обох бесід є страх. Дзеса розділяє його на два основні рівні. Перший - це раціональний страх, такий як ризик потрапити в піхоту, де ймовірність загибелі значно вища. З цим нічого не вдієш, можна лише відкрито про це говорити. Другий рівень - страх, що виникає з невідомості, і він піддається лікуванню через отримання інформації.
"Невідомість викликає страх, і багато людей не усвідомлюють суті військової служби та її механізму", - зазначає рекрутер. Саме тому розповіді про "загублених" чоловіків переважають над історіями тих, хто зайняв адекватні позиції.
Його підхід полягає в роз'ясненні: він пояснює, що військовослужбовці проходять підготовку, яка в 24-й бригаді триває 51 день на спеціалізованому полігоні. Важливо зазначити, що новобранців не відправляють одразу на передову, а навпаки, їх розподіл здійснюється поступово. Особливу увагу він приділяє спілкуванню з родинами військових, адже важливо, щоб "сім'я не заважала йому, не спонукала до втечі". Дзеса впевнений, що держава повинна активніше демонструвати, як функціонують полігони, щоб розвіяти стереотип про "голих і босих на передовій".
Ще один його довід на користь добровільного підходу: людина має можливість самостійно обрати командира та напрямок дій, а не дочекатися, куди її "перерозподілить військовий механізм". За його словами, ті, хто проходить через ТЦК, постійно перебувають у стані невизначеності. Він також підкреслює, що рекрутинг не є примусовим: до останнього моменту кандидат може відмовитися, і такі випадки все ще трапляються навіть на стадії підписання контракту.
"Я звертаюся до тих, хто готовий вислухати, і роз'яснюю, як функціонує рекрутинг. Служба в Збройних Силах повинна бути добровільною, адже це оптимальний спосіб реалізувати свій потенціал. Інакше рішення за тебе прийматиме держава," - підкреслив Дзеса.
"Добровільної мобілізації 2022 року більше ніколи не буде"
Журналіст і ветеран Збройних сил України Віктор Біщук розпочинає з заперечення думки про "невдачу мобілізації". Він вважає, що процес мобілізації продовжується, але один з її аспектів — добровільний — виявився невдалим. За його оцінками, згідно з так званими контрактами Федорова, до армії за півроку приєдналося близько 8-8,5 тисяч осіб, в той час як через територіальні центри комплектування щомісяця залучається приблизно 30 тисяч новобранців.
"Я хочу відразу підкреслити, що добровільної мобілізації в таких обсягах, як це сталося в 2022 році, більше не буде. Цей факт необхідно враховувати," - зазначив він.
Отже, висновок Біщука є ясним і категоричним: будь-яка наступна мобілізація буде обов'язковою, і це потрібно визнавати відверто, не сподіваючись на те, що ситуація сама собою вирішиться.
Звідки ж походить це розчарування? За словами Біщука, його виникнення було цілком передбачуваним: не може бути, щоб після майже п’яти років виснажливої повномасштабної війни ситуація з чергами до військкоматів залишалася такою ж, як у 2022 році. Вина держави криється в іншому. Політики на початку вторгнення настільки впевнено запевняли, що війна завершиться "за кілька тижнів чи місяців", що, здається, самі почали в це вірити. І досі, зауважує він, ані президент, ані головнокомандувач не провели відверту розмову про виклики мобілізації.
"Але сьогодні вже слів замало. Вони потрібні, та їх надто мало. Потрібні конкретні вчинки", - резюмує Віщук.
Мільйон не дає відповіді на ключове запитання.
Центр набору 24-ї окремої механізованої бригади на честь короля Данила, зображення: ЛМР
Біщук висловлює свою точку зору щодо фінансових стимулів. Він зазначає, що попереднє керівництво Міністерства оборони, на його думку, "чомусь вважало, що проблема полягає саме в грошах". Вони запропонували мільйон гривень молодим людям віком від 18 до 24 років за підписання контракту. Однак цей підхід не дав очікуваних результатів, оскільки корінь проблеми полягає в іншому.
"Мільйон - це вражаюче, але якщо ти опинишся на цьому місці і залишишся тут на десятиріччя, це вже не так привабливо, і це найбільший страх," - зауважує він. Біщук малює картину, як якийсь 20-річний юнак перед підписанням контракту телефонує до когось із тих, хто вже служить, і чує у відповідь: "Я тут уже шостий рік і навіть не знаю, скільки ще залишилося."
Він визнає важливість адекватного фінансового забезпечення: військовослужбовець, що перебуває в зоні бойових дій, не повинен отримувати менше, ніж кур'єр у тилу. Проте, ветеран вважає, що ключовим аспектом вирішення цієї проблеми є встановлення чітких термінів служби. Він пропонує орієнтир у два роки: 50 днів базового навчання, пів року на адаптацію та рік роботи за спеціальністю. Щодо підготовки операторів дронів, військові, з якими він спілкувався, зазначають, що цей процес займає близько 3-3,5 місяців, отже, держава дійсно інвестує в кожного військовослужбовця.
Цікаво, що Біщук обережно підходить до питання термінів, оскільки його попередні пости в соцмережах на цю тему, за його власними словами, спричинили "хвилю негативу". Він також визнає, що ситуація є складною: масове звільнення військовослужбовців, які почали службу у 2022 році, є неможливим, адже це може призвести до серйозних проблем на фронті, оскільки вони вже займають командні позиції. Проте, на його думку, було б справедливо надати їм можливість звільнення після визначеного терміну. Він підкреслює, що якби про це почали говорити у 2023-2024 роках, перші добровольці вже могли б повернутися додому.
Для кращого розуміння ситуації варто надати більше деталей. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 768, ухваленою 12 червня 2026 року, було введено контракти з чітко визначеними термінами: на 14 місяців для цивільних осіб в рамках піхотно-штурмової програми, а також на 24 місяці для бойових і базових підрозділів. Після завершення служби військовослужбовці матимуть гарантовану можливість відстрочки від мобілізації. Отже, певні аспекти пропозицій Біщука вже почали втілюватися в життя. Проте залишається невирішеним ключове питання: що робити з військовими, які вже роками служать в армії, і яким чином їх можна буде повернути додому.
Два мільйони чоловіків залишаються непоміченими.
Другим суттєвим аргументом, який висуває журналіст Біщук, є питання ресурсу, який, на його думку, залишається поза увагою держави. За різними оцінками, від 1,5 до 2 мільйонів військовозобов'язаних чоловіків не оновили свої дані в територіальних центрах комплектування з 2022 року: вони офіційно не працюють, не сплачують податки та "відправляють своїх дружин і батьків за продуктами". Для порівняння, в даний час на службі перебуває приблизно 1,5 мільйона українців, з яких 400-500 тисяч знаходяться в зоні активних бойових дій.
Якби цих людей поставили на облік і мобілізували хвилями, як у 2014 році, "цього б абсолютно вистачило, щоби закрити питання мобілізації", вважає Віщук. Тоді не довелося б ні знижувати призовний вік, ні мобілізувати багатодітних батьків чи жінок. Усе це, застерігає він, стане "невідворотним у разі бездіяльності держави".
Він окремо підкреслює існування цілого сектора, що спеціалізується на ухиленні: блогери та нечесні адвокати отримують прибуток, експлуатуючи страхи українців.
"Ми через кілька років побачимо таку саму нову поросль олігархів, яка зробила статки на ухиленні від мобілізації", - прогнозує ветеран, проводячи паралель з митницею та податковою в 90-х. На його думку, це не лише корупція, а й пряме послаблення обороноздатності.
Хто повинен вести діалог із громадськістю?
Володимир Зеленський, зображення: GettyImages
На запитання, хто має вести комунікацію щодо мобілізації, Біщук відповідає без вагань: верховний головнокомандувач. Він хотів би почути від президента прямо, що проблеми є, чим вони викликані і як їх будуть вирішувати. А ще, додає ветеран, хотів би бачити, як близьке оточення політичного істеблішменту теж долучається до служби. Без цього, застерігає він, держава "рано чи пізно візьметься за мене, і за вас, і за всіх інших", бо ті, хто офіційно працює й платить податки, в зоні доступу.
"Я б хотів спостерігати конкретні та зрозумілі кроки щодо поліпшення процесів мобілізації. Наразі цього не відбувається; ми лише чуємо нові обіцянки про те, що це повинно бути реалізовано," - підкреслює Біщук.
Рекрутер Дзеса бачить ту саму прогалину зсередини, у іншому масштабі. Бригада може розповісти кандидату й сім'ї, як усе працює. Але системну комунікацію, яка прибрала б ґрунт для страху, може забезпечити лише держава.
"Це має бути інформаційна підтримка. Мені здається, нам треба більше пояснювати, що відбувається з людьми після того, коли вони потрапляють на службу. Мали би бути зняті всі ці питання про те, що відправили людину зразу на передню лінію. Цього не існує. Показувати, що полігони працюють, людей готують", - говорить Дзеса.
Тож, рекрутер і ветеран говорять про різні рівні однієї проблеми. Дзеса показує, як рекрутинг працює на рівні однієї бригади: індивідуальний підбір, чесні розмови, повага до вибору. Біщук пояснює структуру в якій все це відбувається: добровільного припливу 2022 року не повернути, а без чітких термінів, прозорого обліку і відвертої розмови влади з суспільством мобілізація залишатиметься хаотичною. Обоє малюють спільний діагноз проблеми: найбільший ворог набору до війська не гроші й не вакансії, а невизначеність. Доки людина не знає, куди вона потрапить, на скільки і що її чекає після, жоден мільйон цього страху не виправить.