Чоловік стверджує, що сплачував аліменти на рахунок у США, проте накопичився борг, який перевищує 107 тисяч гривень. Чому ж виявилось, що наявність скріншотів переказів не була достатньою? - sud.ua

Верховний Суд, що діє в складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду, розглянув апеляцію платника аліментів. Він оскаржував бездіяльність державного виконавця, що полягала у ненаданні інформації щодо перерахунку заборгованості, а також у відсутності постанови про відкриття виконавчого провадження, яка включала б ідентифікатор доступу та реквізити для здійснення сплати аліментів в іноземній валюті.

Суперечка стосувалась, зокрема, питання про підтвердження платежів, які боржник, як він стверджує, вносив на банківський рахунок стягувачки в США. Також обговорювалася можливість перерахунку аліментної заборгованості без наявності документально підтверджених даних про доходи платника, що знаходяться за межами країни.

Суть справи

У березні 2025 року чоловік подав позов до суду, скаржачись на бездіяльність старшого державного виконавця з Славутицького відділу державної виконавчої служби, що належить до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, а також на дії відповідного відділу виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області.

Скарга стосувалася примусового виконання судового рішення щодо стягнення аліментів для утримання двох дітей.

Згідно з виконавчим листом № 761/19824/22, виданим Шевченківським районним судом Києва 20 вересня 2024 року, з чоловіка було зобов'язано стягувати аліменти на користь матері дітей в обсязі однієї третини його щомісячного заробітку, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Виплати в зазначеному розмірі встановлено з 22 вересня 2022 року і триватимуть до моменту досягнення старшою дитиною віку повноліття.

Після цього аліменти на утримання молодшої дитини підлягали стягненню в розмірі однієї четвертої всіх видів заробітку щомісячно, але також не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення нею повноліття.

Примусове виконання вказаного рішення реалізовував Славутицький підрозділ державної виконавчої служби.

З матеріалів справи вбачається, що 25 квітня 2024 року державний виконавець направив сторонам повідомлення та копії постанови про відкриття виконавчого провадження рекомендованими поштовими відправленнями за адресами, зазначеними у виконавчому документі.

Пізніше, 4 липня 2024 року, державний виконавець передав сторонам копії розрахунку суми заборгованості по аліментам.

За цим розрахунком станом на 1 липня 2024 року заборгованість становила 107 579,31 грн.

Чоловік не приймав цей розрахунок і наполягав на тому, що регулярно вносив аліменти безпосередньо на рахунок отримувачки, який був відкритий у США.

Він зазначив, що починаючи з 3 квітня 2024 року, він почав виконувати відповідні фінансові зобов'язання, оскільки у нього не було даних українського банківського рахунку кредитора.

У той же час суди визначили, що сторони не досягли згоди щодо розрахункового рахунку для виплати аліментів.

3 грудня 2024 року боржник направив на електронну адресу Славутицького відділу державної виконавчої служби клопотання, підписане електронним цифровим підписом.

У цьому документі він зазначив про свою готовність добровільно внести аліменти на рахунок отримувачки в США та звернувся з проханням провести перерахунок заборгованості з урахуванням наданих ним паперів.

Чоловік також просив надати йому документ, що підтверджує відсутність боргів зі сплати аліментів, копію рішення про відкриття виконавчого провадження з ідентифікаційним номером доступу до автоматизованої системи виконання рішень, а також реквізити банківського рахунку відділу державної виконавчої служби, призначеного для отримання аліментів в євро або доларах США.

Для кореспонденції він вказав адресу свого уповноваженого в Чернівцях.

17 січня 2025 року чоловік повторно звернувся до відділу державної виконавчої служби та Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, направивши лист від 13 січня з попереднім клопотанням.

Він звернувся з проханням підтвердити факт отримання його звернення та надати відповідь через уповноважену особу, а також вимагав від органу Міністерства юстиції забезпечити доставку клопотання до виконавчої служби для подальшого розгляду.

21 лютого 2025 року заявник отримав лист Славутицького відділу ДВС від 10 лютого, у якому підтверджувалося отримання клопотання від 3 грудня 2024 року.

Однак, як підкреслив чоловік, у цьому листі не було нового розрахунку заборгованості, відсутній був і документ про відкриття виконавчого провадження, а також не були надані реквізити для здійснення платежів аліментів в іноземній валюті.

Ці фактори стали причиною для подання позову до суду.

Боржник звернувся з проханням визнати бездіяльність старшого державного виконавця неправомірною через невиконання розрахунку заборгованості з аліментів, відсутність направлення постанови про відкриття виконавчого провадження з ідентифікатором доступу до автоматизованої системи, а також ненадання реквізитів для виконання платежів в іноземній валюті.

Він також наполягав на тому, щоб зобов'язати виконавця здійснити перерахунок заборгованості, врахувавши копії платіжних документів, які були надані 3 грудня 2024 року. Крім того, він просив надіслати постанову про відкриття виконавчого провадження на вказану ним адресу в Чернівцях та надати реквізити рахунку Державної виконавчої служби для сплати аліментів в євро або доларах США.

Які документи щодо виплати аліментів подав боржник?

Під час розгляду справи суди встановили, що до свого клопотання від 3 грудня 2024 року чоловік долучив не банківські квитанції про перерахування аліментів, а скріншоти з облікового запису в системі інтернет-банкінгу BNP Paribas.

Однак ці зображення не містили інформації, яка б дозволила підтвердити, що конкретний банківський рахунок належить саме заявникові.

Крім того, надані скріншоти не підтверджували факту фактичного списання коштів із відповідного рахунку або їх зарахування на рахунок отримувачки.

Таким чином, із представлених матеріалів неможливо було належним чином установити здійснення саме тих платежів, на які боржник посилався як на підставу для перерахунку аліментної заборгованості.

Суди також з'ясували, що чоловік не надав державному виконавцю декларації про доходи та майно.

При цьому розмір аліментів, визначений судовим рішенням, залежав безпосередньо від доходу платника, оскільки стягнення здійснювалося у відповідній частці від усіх видів його заробітку.

В рамках виконавчого провадження, за заявою стягувачки, було з’ясовано, що чоловік з 10 січня 2013 року трудиться в компанії VINCI CONSTRUCTION Grands Projets.

З метою визначення доходів платника та коректного обчислення суми аліментної заборгованості, 10 лютого 2025 року Славутицький відділ державної виконавчої служби надіслав запит до Посольства Франції в Україні.

Виконавець просив надати інформацію про доходи чоловіка за кожен місяць у період із 1 вересня 2022 року до 31 січня 2025 року.

Державний виконавець повідомив, що коригування суми боргу здійсниться після отримання необхідних даних про фінансові надходження боржника.

Проте, на 7 липня 2025 року від Посольства Франції в Україні до державної виконавчої служби не надійшло жодної відповіді, про що було проінформовано стягувачку.

Таким чином, на момент, коли суди почали розглядати відповідні обставини, виконавець не володів документальним підтвердженням доходів чоловіка, що було необхідним для коректного визначення суми аліментів відповідно до рішення суду. Крім того, він не мав належних платіжних документів, які б підтверджували сплату коштів, заявлену ним.

Вироки судів початкової та апеляційної стадії

Шевченківський районний суд міста Києва 1 вересня 2025 року ухвалив рішення про відмову в задоволенні скарги чоловіка на бездіяльність державного виконавця.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що заявник не зміг довести, а також матеріали справи не засвідчили наявності неправомірної бездіяльності з боку державного виконавця в процесі виконання відповідного провадження.

Суд визнав, що виконавець діяв у рамках своїх повноважень і дотримувався норм Закону України "Про виконавче провадження".

Відтак підстав вважати, що його рішеннями, діями або бездіяльністю були порушені права чи свободи боржника, суд не встановив.

Чоловік оскаржив цю ухвалу в апеляційному порядку.

Однак, рішенням Київського апеляційного суду від 24 грудня 2025 року, постанова Шевченківського районного суду Києва залишилася без змін.

Апеляційний суд підтвердив висновки суду першої інстанції, вважаючи ухвалене рішення законним і обґрунтованим, здійсненим відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства.

Не прийнявши рішення попередніх судових органів, 27 лютого 2026 року чоловік через свого юриста подав касаційну скаргу до Верховного Суду.

Заявник просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду й ухвалити нове рішення про задоволення його скарги на бездіяльність державного виконавця в повному обсязі.

На обґрунтування касаційної скарги він посилався на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм.

Зокрема, чоловік вважав, що суди не повністю дослідили обставини справи та неправильно оцінили докази, пов'язані з виконанням державним виконавцем своїх обов'язків.

Він також окремо спростовував висновки судів стосовно правильності направлення рішення про початок виконавчого провадження.

На його думку, не було доведено, що копію постанови належним чином направили саме йому. Він зазначав, що державний виконавець не виконав його прохання про направлення відповідного документа на адресу представника в Чернівцях, чим, як вважав заявник, перешкоджав доступу до матеріалів виконавчого провадження.

Чоловік підкреслював, що надсилання постанови на адресу в Славутичі не може розглядатися як коректне сповіщення про старт примусового виконання судового рішення.

Окрім цього, він не поділяв думку щодо законності відмови у наданні реквізитів рахунку для сплати аліментів в євро чи доларах США.

На переконання боржника, державний виконавець зобов'язаний сприяти виконанню судового рішення, а тому мав надати відповідні реквізити для перерахування коштів.

Представник стягувачки у своїй відповіді на касаційну скаргу виступив проти її задоволення та закликав залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

24 березня 2026 року Верховний Суд поновив заявнику строк на касаційне оскарження, відкрив касаційне провадження та витребував матеріали справи.

Погляд і рішення Верховного Суду

Перевіряючи доводи касаційної скарги у справі № 761/19824/22, Верховний Суд насамперед звернувся до правових норм, які регулюють оскарження рішень, дій та бездіяльності державних виконавців під час примусового виконання судових рішень.

Суд зазначив, що відповідно до статті 447 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішеннями, діями або бездіяльністю державного виконавця, іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця під час виконання судового рішення порушено їхні права або свободи.

Схожий механізм оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавця закріплений у першій частині статті 74 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до цієї норми, сторони, інші учасники та зацікавлені особи мають право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність, пов'язані з виконанням судового рішення, в суді, що виніс виконавчий документ, відповідно до вимог законодавства.

Водночас стаття 18 Закону України "Про виконавче провадження" покладає на державного виконавця обов'язок вживати передбачених законом заходів примусового виконання рішень, здійснювати виконавчі дії неупереджено, ефективно, своєчасно та в повному обсязі.

Однак сам факт незадоволення клопотання сторони виконавчого провадження не означає автоматично, що державний виконавець допустив протиправну бездіяльність.

Верховний Суд акцентував увагу на другій та третій частинах статті 451 Цивільного процесуального кодексу України.

Цими нормами визначено, що у випадку обґрунтованості скарги суд може визнати відповідні рішення, дії або бездіяльність неправомірними, зобов'язуючи виконавця усунути виявлені порушення та відновити порушене право заявника.

Якщо ж оскаржувані рішення або дії відповідають законодавству, здійснені в межах компетенції виконавця та не порушують права заявника, суд відхиляє скаргу.

Крім того, Верховний Суд взяв до уваги правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, який був викладений у рішенні від 5 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17.

У документі йдеться про те, що можливість сторони виконавчого провадження оскаржувати дії або бездіяльність виконавця виникає у випадку, якщо її права були порушені під час реалізації судового рішення.

Отже, у цій справі судовий контроль не полягав у повторному визначенні суми аліментів, а зосереджувався на перевірці можливих порушень з боку державного виконавця під час виконання відповідного виконавчого документа.

Чому Верховний Суд не підтвердив факт ненаправлення постанови про ініціювання провадження?

Однією з причин, на які посилався заявник, було те, що він не отримав рішення про початок виконавчого провадження на адресу свого уповноваженого представника.

На думку чоловіка, надсилання документа за іншою адресою свідчило про неналежне повідомлення та перешкоджало його доступу до виконавчого провадження.

Верховний Суд перевірив ці аргументи з урахуванням обставин, установлених попередніми судовими інстанціями.

Суди встановили, що державний виконавець направив копію постанови про відкриття виконавчого провадження від 25 квітня 2024 року рекомендованим поштовим відправленням за адресою боржника, зазначеною у виконавчому листі.

Також на адресу, визначену у виконавчому документі, було направлено копію розрахунку заборгованості зі сплати аліментів.

Верховний Суд затвердив, що вказані обставини свідчать про виконання державним виконавцем необхідних процесуальних заходів.

Таким чином, аргументи боржника щодо неправомірності бездіяльності через ненадсилання рішення про відкриття виконавчого процесу не були підтверджені.

Суд у цьому випадку спирався на факт відправлення документів на адресу, вказану у виконавчому листі, а не на ствердження про їх реальне отримання заявником за адресою, яку він пізніше надав для кореспонденції.

Чому скріншотів з інтернет-банкінгу було недостатньо для перерахунку аліментів

Верховний Суд особливо акцентував увагу на нюансах, що стосуються перерахунку заборгованості по аліментам.

Заявник зазначив, що він робив добровільні внески на рахунок стягувачки в США, проте державний виконавець не взяв до уваги ці перекази.

Одночасно суди виявили, що замість надання квитанцій або інших відповідних підтверджуючих документів, чоловік прикріпив до свого клопотання скріншоти з інтернет-банкінгу BNP Paribas.

Вказані зображення не містили відомостей про зв'язок банківського рахунку з заявником і не підтверджували реальне списання коштів з рахунку чи їх зарахування на рахунок отримувача.

Також, чоловік не передав державному виконавцю звіт про свої доходи та майновий стан.

Ці фактори відігравали важливу роль, адже судове рішення встановлювало аліменти не у вигляді фіксованої суми, а як процент від усіх видів доходу платника.

Для проведення правильного розрахунку заборгованості державному виконавцю необхідно було мати підтверджені дані про доходи чоловіка за відповідний період.

У матеріалах справи встановлено, що боржник працював у компанії VINCI CONSTRUCTION Grands Projets.

У зв'язку з цим, 10 лютого 2025 року державний виконавець звернувся до Посольства Франції в Україні з проханням надати інформацію про його доходи за місяцями в період з вересня 2022 року по січень 2025 року.

Проте відповідної інформації виконавча служба не отримала.

Згідно з висновком Верховного Суду, в цих умовах державний виконавець не розпоряджався документами, що підтверджували б фінансовий стан платника аліментів, і не міг здійснити необхідний розрахунок для встановлення розміру аліментних виплат в іноземній валюті.

У цьому контексті суд взяв до уваги, що відповідно до його постанови, аліменти повинні стягуватися щомісячно у вигляді частки від доходу особи, яка заборгувала.

Верховний Суд підтвердив висновки нижчих інстанцій, зазначивши, що відсутність перерахунку в даних обставинах не можна вважати неправомірною бездіяльністю з боку державного виконавця.

Таким чином, судове рішення не встановлює загальної заборони використовувати електронні документи або матеріали інтернет-банкінгу для підтвердження платежів.

Вирішальне значення мали конкретні недоліки доказів, наданих у цій справі: вони не дозволяли встановити належність банківського акаунту платнику та не підтверджували фактичного руху коштів.

Висновки Верховного Суду щодо дій державного виконавця

Оцінюючи обставини справи в сукупності, Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність неправомірної бездіяльності державного виконавця.

Суддівська колегія взяла до уваги, що рішення про ініціювання виконавчого провадження та обчислення заборгованості за аліментами були надіслані боржнику за тією адресою, яка вказана в виконавчому документі.

Суди також виявили, що заявник не надав належних документів, що підтверджують сплату аліментів, а також документів, що містять підтверджені дані про його доходи, які були б необхідні для здійснення відповідного перерахунку.

Одночасно державний виконавець вживав необхідних заходів для отримання відповідної інформації, надіславши запит до Посольства Франції в Україні.

За цих обставин Верховний Суд не встановив підстав для висновку, що посадова особа відділу державної виконавчої служби порушила права боржника шляхом неправомірної бездіяльності.

Касаційний суд також підкреслив, що суди нижчих інстанцій ретельно проаналізували докази та вірно класифікували характер суперечливих правовідносин і відповідні норми законодавства, що підлягали застосуванню.

Верховний Суд особливо підкреслив рамки касаційного розгляду.

Зокрема, колегія суддів послалася на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.

Згідно з відповідним висновком, установлення фактичних обставин справи, дослідження та оцінка доказів належать до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій.

Якщо судами дотримано порядок надання та отримання доказів, а оцінку цих доказів уже здійснено судами попередніх інстанцій, касаційний суд не уповноважений втручатися в таку оцінку.

Верховний Суд підкреслив, що факти та докази, на які апелянт спирався, вже були ретельно розглянуті судами початкової та апеляційної стадій.

Інші доводи касаційної скарги в основному дублювали аргументи, які вже були розглянуті та отримали відповідну правову оцінку в апеляційному суді.

Верховний Суд не виявив жодних порушень матеріального чи процесуального права, які могли б слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Остаточне рішення Верховного Суду

Верховний Суд відхилив касаційну скаргу особи, що зобов'язана сплачувати аліменти.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Київ, датовану 1 вересня 2025 року, а також рішення Київського апеляційного суду від 24 грудня 2025 року залишили без змін.

Таким чином, рішення суду, що відмовили в прийнятті скарги на бездіяльність державного виконавця, продовжують діяти.

Верховний Суд не проводив новий розрахунок заборгованості по аліментах і не розглядав питання про їх списання чи погашення. У рамках касаційного перегляду розглядалася правомірність висновків попередніх судових інстанцій стосовно відсутності неправомірної бездіяльності з боку державного виконавця.

Оскільки судові рішення залишено без змін, Верховний Суд не здійснював нового розподілу судових витрат.

Рішення касаційного суду стало юридично обов'язковим з моменту його прийняття, є фінальним та не підлягає апеляції.