Війна та існування.

Цими вихідними є привід згадати два маловідомі історичні епізоди, пов'язані з військовими перипетіями ХХ століття.

110 років тому, 19 липня 1915-го, британська Футбольна асоціація ухвалила рішення призупинити всі матчі за Кубок Англії у зв'язку з Першою світовою війною. Новий чемпіон з'явився в Британії лише в сезоні 1919-1920 років.

А 85 років тому, 20 липня 1940-го, британський уряд заборонив купівлю та продаж нових автомобілів у зв'язку з Другою світовою війною. Можливість придбати нову машину з'явилася в англійців лише в переможному 1945 році.

Обидва ці кейси ілюструють ту саму історію. Історію про те, як війна змушує людей жертвувати звичним способом життя. І це стосується не лише солдатів на передовій, а й цивільних у глибокому тилу.

У обох ситуаціях британська повсякденність зазнала значно більшого руйнування від війни, ніж сучасна українська. Змагання за Кубок України було призупинено на початку масштабного вторгнення, але вже у 2023 році його вдалося відновити. Що стосується продажу нових автомобілів в Україні, то цей процес залишився без обмежень, і в 2023-2024 роках громадяни країни, що перебуває у стані війни, витратили на нові автівки більше 230 мільярдів гривень.

"Війна війною, а життя триває!" - так виглядає негласний девіз вітчизняного тилу на четвертому році масштабного збройного протистояння.

Мільйони наших громадян, незважаючи на всі труднощі, прагнуть зберегти свій звичний спосіб життя. Обмеження, введені в Україні після 24 лютого 2022 року, надають їм можливість це робити.

З початку великої війни наша країна живе без пасажирського авіасполучення. Без президентських, парламентських та місцевих виборів. Без можливості побачити евакуйовані експонати найбільших вітчизняних музеїв. З комендантською годиною у всіх регіонах країни, окрім Закарпаття. Зрештою з частково закритими кордонами та іншими обмеженнями для військовозобов'язаних чоловіків: ці надзвичайні заходи є найбільш болючими і непопулярними, проте торкаються меншої частини населення.

Все перераховане виглядає обтяжливим, якщо порівнювати наше сьогоднішнє життя з реаліями гібридної війни 2014-2021 років. Але в порівнянні з військовим побутом 1914-1918 або 1939-1945 років вітчизняне закручування гайок і затягування поясів здається не таким уже й серйозним.

У нас відсутні як карткова система, так і трудова повинність, а також примусове закриття закладів для відпочинку. Не спостерігається дефіциту продуктів харчування, промислових товарів або розважальних заходів у нашому регіоні.

Вітчизняне споживання страждає головно від зростання цін та девальвації національної валюти. Але завдяки західній підтримці економічна ситуація залишається не такою тяжкою, щоб мільйони цивільних були змушені поставити звичне життя на паузу.

2025-го в Україні зберігається феномен "ситої війни", зовсім нехарактерний для країн, які зазнали масштабної військової агресії. Вже не перший рік навколо цього феномена не вщухають запеклі суперечки.

Деякі з нас переконані, що підтримка життєвих стандартів, схожих на ті, що були до війни, є вагомим досягненням України в умовах конфлікту. Це свідчить про нашу стійкість, успішність та цивілізованість. І безумовно, це причина для гордості.

Деякі вважають, що відносно зручне життя на задньому плані викликає образу у фронтовиків. Вони вважають, що це свідчить про егоїстичність цивільного населення. А ще, на їхню думку, ресурси, які витрачаються на тилові надмірності, могли б бути використані для підтримки військових, яким їх катастрофічно не вистачає.

Проте ключовим фактором у цій дискусії є позиція третьої сторони – нашого супротивника. На жаль, рівень життя в Україні прямо залежить від дій агресора та його стратегії.

Протягом часу повномасштабної війни Росії український тил пережив щонайменше три значні етапи, які нагадували суворі військові реалії минулого століття. Перший з них відбувся на початку весни 2022 року, коли вся країна, від Одеси до Тернополя, зазнала шоку від несподіваного вторгнення. Наступний етап настав на межі 2022 і 2023 років, коли агресор час від часу занурював українські міста в темряву. Останній сплеск терору відбувся навесні та влітку 2024 року, коли російські атаки на енергетичну інфраструктуру продовжилися, хоч і з меншими наслідками.

А в 2025-му противник робить нову, вже четверту спробу зруйнувати тендітний тиловий комфорт. Росія наростила виробництво дронів-камікадзе, накопичила запаси ракет, вдосконалила техніку повітряного терору і значно збільшила інтенсивність ударів по українському тилу.

Мета Кремля полягає не лише в тому, щоб зруйнувати військово-промислову спроможність України, але й у створенні умов, які деморалізують цивільне населення, перетворюючи їхнє життя на нестерпне. У контексті поступового виснаження нашої системи протиповітряної оборони це стало істотним викликом.

На четвертому році війни тилова Україна не страждає від дефіциту продовольства, дефіциту промтоварів чи дефіциту розваг. Але в нашому тилу присутня нестача безпеки - і зараз ворог намагається перетворити цю нестачу на критичний дефіцит.

Варто визнати, що ми виявилися не цілком готовими до такого розвитку подій. У нещодавньому минулому постачання нових засобів ППО спонукало багатьох з нас розслабитися. Можливості супротивника були недооцінені. Ще 2024 року в Україні всерйоз обговорювали відновлення пасажирського авіасполучення, і столичний аеропорт Бориспіль фігурував серед можливих кандидатів на відкриття.

А тепер з'ясовується, що навіть просто прикрити столицю від ворожих безпілотників та балістичних ракет - завдання нелегке. Нові методи протидії ворогові доводиться шукати на ходу, і чи спрацюють вони - поки що невідомо.

"Днем Монако, вночі - Афганістан", - саме так одеські гумористи характеризують повсякденність свого міста в буремне літо 2025 року. Це твердження цілком стосується й інших тилових міст, які страждають від регулярних атак з боку РФ.

Збитки від ворожого терору зростають, але все ще дозволяють вести звичайне комфортне життя в перервах між російськими ударами. Інтрига в тому, чи вдасться агресору інтенсифікувати свої атаки настільки, що жити в режимі "денного Монако" стане неможливо.

Якою мірою ворожий терор може трансформувати повсякденне життя мільйонів українців? В теорії - кардинально. Наприклад, у червні багатьох вразив тривожний прогноз, озвучений волонтеркою Марією Берлінською:

В даний час усі стурбовані загрозою від "Шахедів" і ракетних атак. Проте "Шахеди" та ракети націлені на конкретні координати. Є дещо набагато більш тривожне — тисячі дронів, що літають над містами в режимі безперервного спостереження. Це стане частиною нашого життя вже у 2026 році. І мова йде не лише про Суми, Дніпро чи Харків, але й про Львів і Чернівці... Тисячі дронів-убивць, які постійно будуть в пошуках людей. Я усвідомлюю, що це звучить як сюжет з фільму жахів. Але, на мою думку, це реальність, з якою ми зіткнемося вже наступного року.

Безсумнівно, що ці та інші апокаліптичні пророцтва не є обов'язковими для виконання. Існує велика ймовірність, що Україна зможе знайти дієвий спосіб реагування на будь-які дії Росії.

Проте всім нам слід задуматися про те, наскільки непостійним є висловлювання "війна війною, але життя триває". Варто врахувати, як тісно пов'язаний наш крихкий добробут із досягненнями наших Збройних Сил. І чи дійсно важливо мати можливість придбати нову машину або насолодитися фіналом Кубка України, якщо ці радощі не мають надійної основи у вигляді сильної оборони нашої країни.