Від Russia Today до Юлії Мендель: новий етап для Франції в протистоянні кремлівській пропаганді.

У травні 2017 року в Версалі, під час спільної пресконференції, організованої для президентів Путіна та Макрона, Ксенія Федорова, керівник RT France, звернулася до новообраного президента Франції. Вона запитала Емманюеля Макрона про причини, через які журналістів Russia Today та Sputnik не було допущено до його виборчої кампанії.

Макрон не погодився з основою її запитання, зокрема з використанням терміна "журналісти" щодо працівників російських медіа. Він зазначив, що завжди підтримував конструктивні стосунки з іноземними журналістами, "якщо вони дійсно виконують роль журналістів". На його думку, RT і Sputnik, продовжив президент, функціонують як інструменти державного впливу та пропаганди. Федорова в той момент стверджувала, що такі звинувачення ставлять під загрозу свободу преси.

Ця суперечка в той час викликала інтерес численних медіа по всьому світу. У Європейському Союзі тоді лише небагато політиків наважувалися визнати, що російські державні ЗМІ не є засобами журналістики, а скоріше виконують роль гібридної зброї Кремля.

Через дев'ять років після цього ім'я Ксенії Федорової знову привертає увагу медіа, і не лише у Франції.

3-го серпня вона програла суд щодо своєї депортації і заборони в'їзду до Франції.

Дискусія щодо розмежування журналістики та державної пропаганди знову виникає, проте тепер мова йде не про RT.

29 липня 2026 року уряд Франції висунув звинувачення проти Федорової у проведенні дезінформаційних кампаній на користь Росії, що становлять загрозу для основних інтересів країни. Їй було заборонено в'їзд до Франції, а через два дні заморожено її фінансові активи. Тепер важливо зазначити, що Федорова є автором таких великих французьких медіа, як CNews, Europe 1 та JDNews, які належать Венсану Боллоре.

Ці ЗМІ не несуть російського державного символу. Це французькі бренди з багатою історією. Це вказує на новий виклик, який виникає перед європейськими країнами. Тепер не Кремль, а Canal+ і Lagardère, тобто роботодавці Федорової, підкреслюють загрозу свободі слова та плюралізму.

Свого часу RT France вдалося прибрати з ефіру. Набагато складніше протидіяти російським наративам, коли їх легітимізують і захищають французькі медіа.

А це - саме така історія. Поява на тих самих майданчиках Юлії Мендель, колишньої речниці Зеленського, яка системно поширює наративи, що збігаються з російськими, стала додатковою ілюстрацією цієї проблеми.

Як відбувалося закриття Russia Today

У травні 2017 року, під час того самого діалогу між Федоровою та Макроном за участю Путіна, ще не було запущено телеканал RT France, що є французьким підрозділом Russia Today. У той час керівниця цього медіа висловлювала думку, що його слід оцінювати за майбутніми досягненнями, а не лише через російське фінансування.

RT France розпочав мовлення лише у грудні 2017 року.

Цьому передувала тривала критика з боку французьких політиків, журналістів та регуляторних органів, проте канал все ж зміг отримати ліцензію. Виступ Макрона у Версалі слугував політичною оцінкою, а не юридичною забороною.

Крім того, RT не заявляв про себе як про офіційний представник російської влади, а скоріше позиціонувався як альтернатива традиційним медіа. Федорова обіцяла надавати можливість висловлюватися тим, хто залишався поза увагою інших.

Це надало RT особливої привабливості для глядачів.

Мовник, який безпосередньо підтримував би всі рішення Кремля, навряд чи зміг би привернути увагу глядачів. Натомість RT обрав інший шлях, зосередившись не на Росії, а на західних країнах. Він акцентував увагу на їхніх провалах, суперечностях та зростаючому невдоволенні в демократичних суспільствах. Канал ретельно висвітлював акції протесту у Франції, випадки поліцейського насильства, соціальні розколи та зниження довіри до політичних лідерів.

Походження RT з Росії стало невід'ємною частиною його іміджу "іншого", а не незручним аспектом, який слід ховати.

Масштаб інформаційної кампанії вражав. Як зазначає Максим Одіне (Maxime Audinet), дослідник з Національного інституту східних мов і цивілізацій у Франції, який детально досліджував цю організацію, RT France налічувала приблизно 170 співробітників і була найбільшим закордонним офісом у системі RT.

RT не прагнув переконати французьку аудиторію в тому, що Владімір Путін є ідеальним лідером. Натомість, його мета полягала в тому, щоб підірвати довіру до демократичних структур, які виступають проти Путіна. Західні уряди він представляв як недостовірні, а традиційні медіа - як упереджені, намагаючись показати, що факти можуть бути сумнівними. Російський мовник не завжди ставив за мету закріпити у глядача свою версію подій; скоріше, його метою було розмити межі між доказами та їх інтерпретацією.

Коли слухачі приходять до висновку, що всі наративи про події мають однакову ступінь ненадійності, це стає сигналом перемоги Кремля.

Європейський Союз прийняв рішення вжити рішучих заходів і припинив трансляцію RT France (а також усієї мережі RT і Sputnik) тільки після того, як Росія почала своє широкомасштабне вторгнення в Україну.

У березні 2022 року Європейський Союз запровадив санкції проти цих медіа, посилаючись на їхню приналежність до російської держави, яка використовує їх для обґрунтування своєї агресії та маніпуляції громадською думкою. Пізніше це рішення було підтверджено судом ЄС. RT France ще деякий час продовжувала виробляти контент, поширюючи його в мережі. Проте в січні 2023 року, після замороження своїх банківських рахунків, редакція остаточно закрилася.

Але куди ж зникли ті, хто займався російською пропагандою?

Без російського штампа

Дослідження Максима Одіне виявило, що чимало колишніх співробітників RT France згодом приєдналися до медіа, пов'язаних із медіагрупою Венсана Боллоре. У тому числі - ключові особи органу російського впливу.

Ведуча Стефані де Мюру з'явилася на Europe 1, а її колега Олів'є де Керанфлек перейшов до CNews. Також до цієї компанії приєднався відомий політичний журналіст RT Тома Бонне. Проте ці зміни не є достатнім свідченням російського впливу: журналісти, які втратили роботу, просто шукають нові можливості. Однак масштаб цієї міграції не можна ігнорувати. Зокрема, стверджують, що медіагрупа Боллоре прийняла на роботу більше колишніх працівників RT France, ніж будь-яка інша організація.

Кар'єра Ксенії Федорової є яскравим прикладом успіху.

Хоча Одіне каже, що переговори щодо її залучення до групи розпочалися ще у 2023-му, та публічна інтеграція відбулася на початку 2025 року. І відразу до багатьох медіа під контролем Боллоре. Федорова писала для JDNews (Le Journal du Dimanche), регулярно з'являлася на CNews та Europe 1 тощо, а згодом вела на CNews і CStar програму про православне християнство.

Вона здобула те, що RT France ніколи не спроможний був запропонувати: визнання як французького медіа.

На RT кожне її висловлювання було просякнуте явним впливом російського державного фінансування. У той же час, на CNews чи Europe 1 Федорова брала участь у французьких дискусіях як активна учасниця.

Її точку зору можна охарактеризувати як заперечення, спірний аналіз або як російську перспективу, яка, здавалося, була заборонена звичними "конформістськими" засобами масової інформації.

Її аудиторія також значно збільшилася. Одіне відзначав, що деякі телевізійні появи Федорової приваблювали сотні тисяч глядачів. Французька організація з вимірювання аудиторії преси ACPM оцінила, що в першій половині 2026 року JDNews налічував 678 тисяч читачів.

Які ідеї розповсюджують російські пропагандисти у Франції?

Одіне разом із своєю дослідницькою командою вивчили 44 статті Федорової, розміщені в JDNews. В їхніх висновках зазначається, що мова йде не про примітивну пропаганду чи механічне відтворення вказівок з центра. Система функціонує значно складніше.

Основна частина творчості Федорової була присвячена релігійним темам, зокрема православ'ю. Вона також зверталася до питань культури, національної ідентичності та свободи висловлювань. Інші її роботи охоплювали теми, пов'язані з переговорами з Росією, європейською військовою політикою, підтримкою України та економічними наслідками переозброєння. Проте її літературний внесок не обмежувався лише цими аспектами.

Одночасно велика кількість медіа-експертів висловлювала думку, що обговорення у Франції страждає від цензури, подвійних стандартів та нібито контролю над інформаційними потоками.

Тексти, пов'язані з російською війною та Україною, зазвичай ґрунтувалися на реальних темах. Існування корупції в Україні, викриті зловживання, дороговартісна європейська підтримка, потреба контролювати український уряд тощо - колонки Федорової починаються з цих легітимних засад.

Але подальша її аргументація є показовою.

Федорова зазначає, що уряди країн Європи та представники медіа встановили заборону на обговорення проблеми корупції в Україні, прагнучи зберегти героїчний імідж Зеленського. Вона вважає, що підтримка України сприймається як економічна жертва, нав'язана європейським державам.

Перехід від істини до вигадки є дуже делікатним.

Починаючи з легітимної вимоги підзвітності - вона переходить до звинувачень євроінституцій у систематичному обмані. А критика її аргументів стає "черговим доказом цензури". Допомогу Україні - робить "доказом" того, що Європа фінансує війну замість дипломатії. Звісно ж, при цьому російське вторгнення, постійне заперечення Кремлем права України самостійно робити свій вибір відходять на другий план, а роль "головного двигуна" продовження війни отримує європейська допомога. Відмова України приймати усі вимоги Кремля і жертвувати своїм суверенітетом подається як доказ того, що Захід, мовляв, перешкоджає миру.

Усі ці ідеї набувають більшої сили завдяки майстерному інтегруванню у французький контекст.

Заклики до дистанціювання від НАТО? Їх можна без зусиль включити у голлістську концепцію стратегічної автономії.

Опір збільшенню оборонних витрат? Згадуємо про державний борг Франції, занепад державних послуг та імміграцію.

Заклики до відновлення зв'язків з Москвою можуть свідчити про прагнення Франції повернути свій суверенітет, який, як стверджують, був відібраний Брюсселем і Вашингтоном.

Ці ідеї, втім, відповідають російським стратегічним інтересам та інформаційній політиці. Але якби це писало медіа під прямим контролем РФ - це було б легше і довести, і врегулювати.

Розповсюдження у французьких медіа стає надзвичайно складним процесом.

Французький власник або редактор може доводити, що керується міркуваннями, не пов'язаними з Росією. Може апелювати до того, що перебуває в опозиції до Макрона, казати про євроскептицизм, консервативну політику або комерційну привабливість подібних суперечливих публікацій.

Навіть дослідник пропаганди Максим Одіне ухиляється від використання терміна "агентка РФ" стосовно Федорової, оскільки це слово передбачає виконання чітких таємних інструкцій, а доказів на це немає.

Він, натомість, характеризує її як одну з фігуранток російської впливової мережі. Її життєва історія та ті наративи, які вона популяризує, слугують вагомими аргументами на підтвердження цього.

Мендель підтримує своїх друзів з Кремля.

Залучення Юлії Мендель до цієї екосистеми розкриває новий аспект одного й того ж процесу.

2 серпня медіа JDNews, яке входить до складу групи Боллоре, опублікувало велике інтерв'ю з Юлією Мендель, у якому вона була названа українською "дисиденткою". У розмові вона звинуватила президента в тому, що він використовує війну як інструмент для забезпечення власного політичного існування, отримуючи вигоду від її тривалості, а також підкреслила, що країна дедалі більше відходить у бік авторитаризму.

Протягом двох днів це ж видання розмістило відповідь Федорової на критику з боку французького уряду.

Те, що Мендель є не лише українкою, а й колишньою речницею Зеленського, надає їй вагомості як потенційній інсайдерці українських політичних процесів. Незважаючи на те, що вона покинула свою посаду в липні 2021 року, за понад сім місяців до початку повномасштабної агресії, вона все ще сприймається як особа, яка нібито володіє інформацією про рішення та дії Зеленського в часи війни.

Її заява про те, що після Бучанської різанини Зеленський нібито зазначив у приватній бесіді: "Навіщо вам так переживати, все ж нормально" - у JDNews представили як "свідчення справжньої сутності Зеленського".

Декілька її заяв суперечили легко перевірюваним даним, проте видання не виявило жодних запитань чи сумнівів. Наприклад, Мендель заявила, що Зеленський "скасував вибори для власної вигоди", а також що підтримка президента в Україні практично знизилася до нуля.

Це всього лише декілька ілюстрацій. Все інтерв'ю Мендель містить послання, які можуть бути корисними для російської пропаганди, навіть якщо вона не діє за вказівками з Москви.

Однак місце, де були зроблені ці заяви, заслуговує на особливу увагу.

Так само, як колись вона дала інтерв'ю Такеру Карлсону, що дозволило їй досягти величезної аудиторії в США, це стало підставою для російських агентів використовувати висловлювання Мендель як нібито підтриману позицію Заходу.

Заснування JDNews, у свою чергу, викликало аналогічні зміни у французькому медіапейзаже.

На кожному кроці цього процесу кремлівський посил отримував нову форму. Він позбувався статусу російської заяви та ставав думкою американського аналітика, згодом перетворювався на "щире зізнання" українського експерта, а потім - на складову французької дебати.

Межі захисту Франції від пропаганди

Французькі правові норми визначають правила функціонування мовників, забезпечуючи принципы добросовісності та різноманітності. Вони передбачають покарання за певні протиправні дії та запобігають таємним іноземним впливам.

Однак влада не повинна вважати протиправними всі позиції, які вигідні Москві, адже такий підхід міг би зашкодити свободам, які держава зобов'язана охороняти. Французькі письменники можуть щиро підтримувати думки Кремля. Крім того, російські наративи часто базуються на реальних фактах, до яких потім додаються суперечливі оцінки та недостовірні висновки.

Санкції, накладені на Федорову, перенесли цю дискусію в площину національної безпеки.

МВС стверджує, що вона системно відтворює кремлівську пропаганду та є провідницею кампаній, контрольованих російською владою.

Замороження її активів пояснили необхідністю запобігти подальшим спробам втручання. Це - надзвичайно суворий захід, що унеможливлює для Федорової офіційно оплачувану роботу у французьких медіа (а можливо, і європейських загалом) - навіть віддалено, з-за кордону.

Повний обсяг доказів, на яких базуються рішення урядових органів, не був опублікований. Можливо, що в них міститься конфіденційна інформація, включаючи розвіддані. На сьогоднішній день питання депортації Федорової залишається відкритим з юридичної точки зору. Рішення, ухвалене 3 серпня, не стосується суті справи — паризький суд відмовився розглянути її першу заявку на термінові заходи. Таким чином, її роботодавці мають підстави для висунення аргументів щодо порушення свободи слова.

Одночасно їхня відповідь ігнорує іншу відповідальність.

Canal+ та Lagardère виступили на підтримку Федорової, підкреслюючи її роль як журналістки, що сприяє плюралізму в медіапейзаже.

Але плюралізм - це не право медіа подавати державні наративи без розкриття їхнього походження та перевірки фактів. Свобода слова не скасовує обов'язку пояснювати інституційну історію автора або перевіряти твердження, які звучать перед масовою аудиторією.

Те, що Федорова колись була співробітницею RT, - це не лише факт з її біографії.

Це має безпосередню вагу, коли вона говорить про війну, наміри Росії та нібито нечесну політику Європи. Так само важливий і колишній статус Мендель. Він може додавати ваги її словам, однак лише там, де йдеться про період і рішення, до яких вона справді мала доступ. Натомість неприпустимо ігнорувати історію її дій після звільнення.

Давайте знову звернемося до подій у Франції.

Вилучення Федорової може на деякий час усунути один яскравий голос з публічного дискурсу. Проте це не скасує практику залучення колишніх працівників RT, не вплине на редакційні стимули медіа і не завадить французьким коментаторам використовувати ті ж самі аргументи.

Більше того, це може тільки підсилити наратив, який оточує публічний образ Федорової з 2017 року: існує думка, що інституції використовують боротьбу з дезінформацією як прикриття для приховання правди та придушення голосів, що заперечують. Її дискусії про пропаганду стають суперечками навколо цензури.

Справжнім випробуванням стануть наступні президентські вибори. Російський вплив проявляється не лише у зламаних документах, сфабрикованих сайтах чи російських грошах. Його також буде видно в тому, які аргументи французькі медіа вирішать зробити нормою та якими підходами будуть керуватися, транслюючи повідомлення на широку аудиторію.