Трамп висловлює загрози на адресу режиму Мадуро, проте американська інтервенція може призвести до ще більшого хаосу у Венесуелі.
Президент Венесуели Ніколас Мадуро виконує танець на мітингу в Каракасі 1 грудня 2025 року | JUAN BARRETO / AFP
Із другим приходом Дональда Трампа в Білий дім відносини США й Венесуели різко погіршилися. Нова американська адміністрація оголосила, що не визнає чинного президента країни Ніколаса Мадуро легітимним, а саму Венесуелу разом із низкою інших країн Латинської Америки звинуватила в недостатній боротьбі з наркотрафіком.
В останні кілька місяців у заявах Трампа щодо Каракаса звучить лише нагнітання: то США розгортають військову присутність у Карибському басейні й атакують венесуельські судна, то начебто обіцяють завдати ударів по військових обʼєктах у країні. А наприкінці листопада Трамп узагалі заявив про закриття повітряного простору над Венесуелою. Втім, прогнозована масштабна військова операція США у Венесуелі так і не почалася: Вашингтон обмежився кількома смертоносними атаками на судна країни.
В той же час Венесуела, володіючи найбільшими запасами нафти у світі, переживає безперервну політичну та гуманітарну кризу. Трамп справді має підстави стверджувати, що Мадуро не є надто легітимним президентом: у 2019 році він зміг залишитися при владі завдяки маніпуляціям на виборах.
Мадуро не проявляє швидкості у відповіді на вимогу Трампа про свою відставку. Проте важливо зазначити, що якщо США вирішать застосувати військову силу для усунення його з посади, це навряд чи принесе країні позитивні наслідки, як зазначає Reuters. Найімовірніше, це призведе до партизанської боротьби або перетворення Венесуели на "некеровану державу". Розглянемо, що наразі відбувається у Венесуелі, які реальні дії може вжити Трамп та які наслідки це матиме для жителів країни та регіону загалом.
Що наразі відбувається у Венесуелі?
"Незважаючи на те, що більшість населення живе в злиднях, Венесуела є країною з величезними запасами нафти. Тому Мадуро має можливість купувати собі підтримку", -- зазначила Суспільному Сільвія Коломбо, відповідаючи на запит про сучасні реалії життя в країні. Вона є бразильською журналісткою видання Folha de San Paulo, яка висвітлює події в усьому регіоні, зокрема уважно слідкує за ситуацією у Венесуелі.
Венесуела володіє найбільшими в світі підтвердженими запасами нафти, які на 2023 рік оцінювалися в 303 мільярди барелів. Проте, за обсягами експорту країна суттєво поступається іншим нафтовим виробникам, що в значній мірі пов'язано з санкціями США та ЄС, які були введені ще за часів першої адміністрації Дональда Трампа. Ці обмеження значно підвищили витрати на імпорт товарів до Венесуели, призвівши до дефіциту багатьох товарів, зокрема продуктів харчування та засобів гігієни. Наталія Шевченко, доцентка кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн КНУ імені Тараса Шевченка, зазначає, що в період урядової кризи 2019 року в країні навіть не вистачало туалетного паперу. Україна, до 2022 року, була одним з основних постачальників цієї продукції.
"Це сталося внаслідок того, що режим Мадуро вже більше десяти років підпадає під санкції. Крім того, провальна політика його попередника Уго Чавеса, який вірив, що Венесуела може існувати, як деякі арабські країни, покладаючись лише на видобуток і продаж нафти за високими цінами, а всі інші необхідні товари імпортувати, також зіграла свою роль," -- зазначає експертка. Такий підхід виявився вкрай руйнівним для населення Венесуели: за останній рік національна валюта втратила понад 80% своєї вартості відносно долара, а згідно з прогнозами МВФ, рівень інфляції до кінця року досягне 270% -- найвищого у світі. У 2024 році 86% венесуельців опинилися за межею бідності.
Складність виживання очевидна в порівнянні місцевих зарплат та цін. Офіційна мінімальна ставка зарплатні у Венесуелі наразі становить близько 3,5 долари на місяць, завдяки бонусам держслужбовці отримують до близько 140 доларів. Багато хто у Венесуелі поєднує кілька робіт -- в підсумку зазвичай виходить еквівалент 200 доларів на місяць. При цьому за три десятки яєць доведеться заплатити 6,4 долари, а за кіло сиру -- близько десяти. "У Венесуелі чимало проблем із транспортом, бракує продуктів у супермаркетах і на ринках, а ще ліків. Там просто немає ліків. Хто зараз хворий на рак у Венесуелі, змушений купувати препарати для хіміотерапії на чорному ринку. Усе це справді налаштовує людей проти режиму", -- ділиться Коломбо.
За таких умов, розповідає Наталія Шевченко, популярною стала практика так званих "пайків", соціальної підтримки, на яку могли розраховувати лише лояльні до режиму венесуельці. "Більшість населення країни проживає у містах -- це понад 93%. Парамілітарні групи, які реально контролюють регіони країни, дуже добре ознайомлені з ситуацією і можуть надавати режиму Мадуро інформацію про лояльність тієї чи іншої родини. І виходить, що лояльні отримують більше. А ті, хто не знайшли компромісу із совістю, виїздять за кордон, поповнюючи лави іммігрантів як у сусідніх країнах, так і у США", -- каже Шевченко.
За різними оцінками, в даний час за межами Венесуели перебуває від 4 до 8 мільйонів венесуельців. З них близько 600 тисяч отримали статус тимчасового захисту в США. Незважаючи на вимогу Дональда Трампа скасувати цю програму та повернути венесуельців на батьківщину, апеляційний суд наприкінці літа заблокував його ініціативу. Проте понад 350 тисяч осіб, чий захист закінчився ще навесні, вже відчули наслідки рішень Трампа. Деякі з них втратили роботу, інших затримали в імміграційних центрах, розлучили з дітьми-громадянами США, а деякі навіть були депортовані.
Хто є Ніколас Мадуро?
Ніколас Мадуро є прямим наступником режиму колишнього венесуельського соціалістичного лідера Уго Чавеса. Його політична кар'єра почалася з простих робіт: у 1980-х роках він працював охоронцем та водієм автобуса, ставши членом профспілки транспортників Каракаса. У 1990-х роках Мадуро підтримав ув'язненого Чавеса, який потрапив за ґрати через свою антиурядову активність, зокрема через участь у спробі перевороту проти президента Карлоса Андреса Переса. У 1998 році він також підтримав Чавеса на виборах і став частиною його найближчого оточення, займавши посади міністра закордонних справ та віцепрезидента.
Уго Чавес був культовим лідером для Венесуели. Це було помітно скрізь, розповідає Сильвія. "Уго Чавес та його уряд по-своєму допомагали населенню. Вони роздавали їжу, пальне та інші потрібні людям товари. І Уго Чавес мав харизму, яка людям дуже подобалась. Я пам'ятаю, як заходила тоді до будинків дуже бідних людей, і в них там стояли Діва Марія, Ісус Христос, а з іншого боку -- маленька статуетка Чавеса. Він був людиною, яку венесуельці любили", -- каже журналістка. Коли у 2013-му Чавес помер від раку, Мадуро очолив країну. Такої харизми він не мав, запевняє Коломбо, урядову підтримку населення згорнув. Та все ж зміг цементувати свою владу і планує лишатися президентом щонайменше до 2031 року.
Протягом 26 років правління Чавеса та Мадуро їхня політична сила здобула контроль над важливими державними установами, включаючи Національні збори, значну частину судової системи та виборчу раду, що є аналогом Центрвиборчкому. У 2019 році Мадуро зіткнувся з серйозною політичною ситуацією, коли лідер опозиції Хуан Гуайдо проголосив себе тимчасовим президентом. Декілька західних країн, зокрема США, визнали його законним лідером. На підтримку Мадуро виступили лише Росія, Китай, Туреччина, Куба, Болівія, Білорусь та Мексика. Незважаючи на масштабні протести проти чинної влади, які охопили країну, Мадуро вдалося залишитися на своїй посаді.
На нових виборах, що відбудуться у липні 2024 року, урядова виборча комісія країни знову проголосила Ніколаса Мадуро переможцем. Це рішення викликало обурення серед опозиції, яка стверджувала, що їхній кандидат, Едмундо Гонсалес, насправді здобув перемогу. Тисячі венесуельців вийшли на вулиці, протестуючи проти влади. Проте Верховний суд Венесуели підтвердив результати на користь Мадуро, а його інавгурація відбулася на початку 2025 року. Сполучені Штати знову визнали ці вибори нелегітимними, назвавши Гонсалеса "обраним президентом". Однак опозиціонер змушений був виїхати за межі країни, побоюючись арешту. Політичні переслідування не обійшли й лідерку опозиції Марію Коріну Мачадо, цьогорічну лауреатку Нобелівської премії миру, яка була усунута від участі у виборах. Незважаючи на загрози, вона вирішила залишитися у Венесуелі, хоча Мадуро планує позбавити її громадянства.
В останні роки правозахисники неодноразово підкреслювали складну ситуацію з правами людини в країні. Місія ООН, що займалася встановленням фактів у Венесуелі, заявила про "одну з найбільш серйозних криз у сфері прав людини" в новітній історії держави та "новий етап в погіршенні верховенства права", що загострився після виборів 2024 року. Три роки тому Міжнародний кримінальний суд також ініціював розслідування щодо порушень прав людини у Венесуелі на запит кількох південноамериканських країн, таких як Аргентина, Канада, Колумбія, Чилі, Парагвай і Перу, які звинувачували режим Мадуро в безпідставних арештах, катуваннях та навіть стратах політичних супротивників.
За словами Сильвії Коломбо, головною опорою Мадуро є військові. "Високопосадовці військового режиму отримують від Мадуро багато грошей. Тож вони й не повстануть проти нього просто зараз. Можливо, колись у майбутньому це станеться", -- додає Коломбо.
В чому полягають вимоги Трампа щодо Венесуели?
Погана ситуація з демократією в Венесуелі не є основним занепокоєнням Трампа. Набагато більше його адміністрацію хвилює зв’язок режиму Мадуро з наркоторгівлею в Латинській Америці, що безпосередньо впливає на США. З вересня американські збройні сили неодноразово атакували судна, які, як вважається, займаються наркотрафіком, внаслідок чого вже загинуло понад 80 венесуельців. Наразі США зосереджують свої військово-морські ресурси в Карибському морі та погрожують завдати удару по Венесуелі. Як зазначає видання The Economist, адміністрація Трампа розглядає наркокартелі не лише як злочинні угруповання, а як терористичні організації, що є підставою для застосування військової сили проти них. Не дивно, що держсекретар Марко Рубіо характеризує наркокартелі як "Аль-Каїду" західної півкулі.
Звинувачення, висунуті Сполученими Штатами, мають підстави. Як вказує розслідування, опубліковане в The Wall Street Journal, Венесуела дійсно виконує важливу роль як транзитний пункт у глобальному наркотрафіку, зокрема у перевезенні великих обсягів кокаїну, що прямує до країн Західної Африки та Європи. Її географічне розташування, поруч з Колумбією, яка досягла рекордних показників у виробництві кокаїну, а також слабкість внутрішніх правоохоронних структур, роблять Венесуелу привабливою для наркоторговців. У цю незаконну діяльність активно залучені також місцеві наркокартелі та корумповані посадовці. Як це впливає на США, детально пояснила Наталія Шевченко.
"Венесуела, в основному, виконує роль транзитної країни в цій схемі. Основні обсяги сировини та самого кокаїну виробляються в Колумбії, звідки наркотики транспортуються не лише через Карибське море, а й через Тихий океан. Венесуельці виступають посередниками, налагоджуючи зв'язки з мексиканськими наркокартелями, які, своєю чергою, постачають наркотики до США. Хоча частка Венесуели у цьому процесі є незначною, адже понад 80% кокаїну проходить через Колумбію, існує проблема: раніше режим Уго Чавеса, що мав напружені стосунки зі Сполученими Штатами, встановив контакти з колумбійськими терористами з ФАРК," - зазначає експертка.
Угода була такою: ФАРК надавали допомогу в "усуненні" опозиційних сил у Венесуелі за допомогою сили, в той час як венесуельська влада, у свою чергу, ігнорувала формування логістичних маршрутів, якими кокаїн із Колумбії потрапляв через Венесуелу до країн Карибського басейну або навіть до Європи. При цьому наркотики надходили в Європу в легальних вантажах, які завантажувалися в аеропортах Венесуели, як стверджує Наталія Шевченко. Весь цей бізнес "кришували" військові за часів правління Чавеса, і саме на цій основі трималася злагодженість режиму. Коли Мадуро взяв на себе керівництво країною, він не користувався великою підтримкою з боку армії, але не перешкоджав традиційній схемі. В результаті, вищі військові чини, які отримували вигоду від наркоторгівлі, врешті-решт стали на бік Мадуро.
"Виробники кокаїну, фентанілу та всіх інших наркотиків, які мають значення для Сполучених Штатів, переважно знаходяться в Перу, Колумбії, Парагваї чи Болівії. Більшість наркотиків, які залишають Південну Америку, походять із цих чотирьох країн. Країнами, яка експортують справді великі обсяги до Сполучених Штатів, є Колумбія та Перу. Венесуела також експортує наркотики до США, але в порівнянні це дуже низькі кількості. Тож заперечувати роль Венесуели не можна, але неправдиво стверджувати, що геть усі наркотики з Латинської Америки проходять через неї", -- каже Сильвія Коломбо.
Які дійсно спонукання стоять за діями Трампа?
Справа, звичайно, не обмежується лише наркотиками. Наталія Шевченко виділяє п'ять ключових факторів, які могли спонукати Трампа тиснути на Венесуелу. По-перше, це спроба знайти рішення або хоча б упорядкувати міграційні питання в США. Внутрішня дестабілізація, а отже, ймовірна необхідність голосувати на виборах за нову владу, може підштовхнути венесуельців повернутися додому. "Це допоможе вирішити проблеми й для багатьох сусідніх країн, де проживають громадяни Венесуели," -- зазначає Шевченко.
По-друге, це спроба "вщипнути" Китай, який має значний вплив на Венесуелу. "Венесуела, безумовно, була одним з основних отримувачів китайської допомоги. Сума цих кредитів залишається невідомою, оскільки вся статистика щодо Венесуели закрита з 2019 року. Проте, коли опозиція на чолі з Хуаном Гуайдо почала активізуватися, називалися цифри від 50 до 70 мільярдів доларів. Для порівняння, сума кредиту від Росії становила близько 20 мільярдів доларів", - зазначає науковиця. "Китай, як і Росія, не просто так надає ці позики. Оскільки Венесуела не спроможна їх повернути, потенційно цінні активи, зокрема нафта, можуть опинитися під контролем Китаю".
По-третє: фактор сусідньої Гаяни. У 2023 році між Венесуелою й Гаяною загострилась територіальна суперечка: Венесуела претендувала на гаянський регіон Ессекібо, багатий на поклади нафти. "Настільки багаті, що це дозволило вдесятеро збільшити валовий внутрішній продукт Гаяни за останні роки. Вигоду від цього отримала американська компанія ExxonMobil, яка знайшла ці поклади й почала їх розробляти", -- додає експертка.
По-четверте: перешкоджання зростання впливу Росії у Венесуелі. Крім того, що Росія є одним з головних кредиторів Венесуели, росіяни мали вкладалися і в нафтову галузь країни. "Роснефть" була ключовим інвестором у венесуельську нафту, надаючи державній компанії Венесуели PDVSA передоплату за майбутні постачання нафти. Також російські компанії допомагали Венесуелі обходити західні санкції та водночас легітимізували режим Ніколаса Мадуро. Каракас також закуповує у Москви озброєння (наприклад, зенітно-ракетні комплекси С-300), а в липні цього року у Венесуелі почав роботу російський завод із виробництва патронів для автоматів Калашникова.
"Це ставить під загрозу стабільність і безпеку регіону. Говорячи відверто, автомат Калашникова є досить розповсюдженою вогнепальною зброєю. Коли в цьому районі активізуються наркокартелі або інші організовані злочинні групи, це може мати серйозні наслідки," — зазначає Наталія Шевченко.
На завершення, варто підкреслити, що Трамп прагнув підтвердити значущість Латинської Америки у контексті геополітичних інтересів США, демонструючи готовність Вашингтона протистояти впливам Китаю, Росії та Ірану в цьому регіоні. Якщо на початку 21 століття основним стимулом для розширення американського впливу по всьому світу була боротьба з ісламським тероризмом, то тепер США будуть готові співпрацювати лише з тими країнами Латинської Америки, які підтримують їхню боротьбу проти наркоторгівлі — ворога, якого Трамп вважає найбільшим для Америки.
Що може вирішити військова операція і чи піде на неї Трамп
В середині листопада США оголосили про початок масштабної військової операції "Південний спис" біля Венесуели -- начебто для боротьби з наркотрафіком. Однак аналітики вже тоді припустили, що таке безпрецедентне розгортання військових сил, включно з авіаносною ударною групою, можуть вказувати на підготовку серйознішої військової інтервенції. Пізніше Трамп заявив і про "закриття неба" над Венесуелою, що теж звучало як черговий вісник військової операції на землі або заплановані удари США по території країни. "До уваги всіх авіаліній, пілотів, наркодилерів та контрабандистів -- вважайте повітряний простір над і навколо Венесуели повністю закритим", -- написав президент США. Тим часом останні місяці армія Сполучених Штатів щонайменше 21 раз атакувала судна, які, як заявляли у Вашингтоні, займалися контрабандою наркотиків. В результаті цих атак уже загинули щонайменше 80 людей.
Паралельно з погрозами та атаками на судна, Трамп продовжує тиснути на Мадуро, вимагаючи його відставки. Як повідомили джерела Reuters, під час розмови 21 листопада Трамп надав Мадуро тиждень для добровільного залишення країни, дозволивши йому взяти сім'ю і вирушити куди завгодно. Однак венесуельський президент відмовився, висунувши власні умови. Зокрема, він попросив Трампа зняти санкції з понад 100 венесуельських чиновників, яких США звинувачують у порушеннях прав людини, наркоторгівлі та корупційних діях. Крім того, Мадуро вимагав можливість призначити "свого" наступника. Трамп відхилив ці прохання та навіть пригрозив застосуванням сили, якщо Мадуро не піде у відставку. Проте питання залишається: чи готові США до військового втручання?
"Я спілкувалась із представниками дипломатичного корпусу й багато з них вважають, що справжнього вторгнення не відбудеться. Тобто цей тиск, який Дональд Трамп чинить на Венесуелу нападами на кораблі, є спробою чинити змусити Мадуро піти у відставку. І ми також знаємо, що між дипломатами США й Венесуели ведуться розмови, щоби спробувати відправити Мадуро у відставку та поставити когось іншого, з ким можна буде домовлятися. В країні існує така собі "фальшива опозиція", бо справжня опозиція здебільшого перебуває у вигнанні, переважно у Вашингтоні", -- розповідає Сильвія Коломбо. Єдиним винятком з цього правила, уточнює Коломбо, є Марія Коріна Мачадо, яка лишається десь у таємному місці в Каракасі та є єдиною найсильнішою представницею "справжньої" опозиції.
Коломбо зазначає, що в даний момент у Венесуелі спостерігається певний парадокс: з одного боку, суспільство отримало можливість позбутися Мадуро під тиском США. "Ми мали 14 спроб вести переговори з режимом Мадуро, і всі вони завершилися провалом. Мадуро постійно обманював, обіцяючи вільні вибори та звільнення політичних в'язнів, але жодного разу не виконував своїх обіцянок. Більше 80-85% венесуельців прагнуть його усунення. Проте підтримка військового втручання з боку США залишається вкрай малочисельною. Наразі на вулицях Каракаса та інших міст Латинської Америки ведуться активні дискусії, оскільки важливо не допустити вторгнення Трампа в нашу країну — незалежно від того, чи є це диктатурою, чи там утримують політичних в'язнів. Якщо США сьогодні вирішать вторгнутися у Венесуелу, завтра можуть з'явитися підстави для втручання в Колумбію або Перу", — додає Коломбо.
На думку Наталії Шевченко, найоптимальнішим рішенням для США було б уникнути початку війни, особливо з огляду на амбіції Трампа щодо здобуття Нобелівської премії миру. Запланована наземна операція у Венесуелі може виявитися не такою швидкою, як очікується. "Найефективнішим варіантом було б запропонувати значну грошову винагороду, щоб, наприклад, хтось із найближчого оточення Мадуро видав його. В серпні вже озвучувалася сума в 50 мільйонів доларів, що перевищує винагороду, колись призначену за Усаму бен Ладена, який вважався чи не найбільшим ворогом США. Але оскільки Мадуро все ще залишається при владі, навряд чи хтось скористався б цим," -- зазначає Шевченко. "Наступний варіант, який може бути прийнятним для США, полягає в тому, що військові країни разом із опозицією виходять на вулиці з протестами. У результаті такого народного повстання режим Мадуро може бути повалений. Але що станеться з самим Мадуро?" Швидше за все, він намагатиметься втекти, однак у цьому сценарії існує ризик громадянського конфлікту. Експертка вважає, що зважаючи на велику площу країни, зайняту джунглями, така ситуація може затягнутися і стати досить складною.
"Ще один варіант для того, щоб уникнути потенційного спротиву частини збройних сил Венесуели -- це розпочати таку операцію, як ми побачили, наприклад, в Ірані, коли в червні цього року Сполучені Штати вдарили високоточною зброєю по так званих центрах ухвалення рішень і важливих військових об'єктах. Можливо, після такого високоточного удару, що може паралізувати здатність збройних сил чинити опір, буде висадка обмеженого контингенту. Ситуація тут полегшується тим, що населення країни здебільшого сконцентроване в містах і це міста на півночі й північному заході країни. Тобто, все неподалік від Карибського моря", -- каже Шевченко.
Раян Берг, експерт з Вашингтонського центру стратегічних і міжнародних досліджень, виокремлює три основні сценарії подальшого розвитку ситуації у Венесуелі. Перший передбачає, що венесуельські військові самі усунуть Мадуро від влади. Другий сценарій полягає у досягненні угоди між Сполученими Штатами і Мадуро або його найближчою командою щодо передачі влади. Третій варіант припускає, що режим зазнає краху в результаті військової кампанії США. За словами Берга, перші два сценарії забезпечують певну стабільність, проте ускладнюють відновлення демократичних процесів. У той же час третій варіант може призвести до влади легітимної опозиції, але його нестабільність викликає побоювання. Експерт також зазначає, що Трамп може втратити інтерес до ситуації у Венесуелі та зосередитися на інших питаннях, можливо, оголосивши про досягнення після виконання незначної військової операції.
