Глобальний державний борг: які виклики нас очікують.

Перед політиками постають складні запитання.

Постійне зростання світового державного боргу вже давно викликає серйозні занепокоєння. Якщо раніше увагу приділяли боргам розвинених країн, то тепер стрімке нарощування фінансових зобов'язань біднішими державами вказує на більш глибоку і системну проблему глобальної боргової стабільності. Про це зазначає Віктор Козюк, доктор економічних наук, професор та завідувач кафедри економічної теорії Західноукраїнського Національного Університету, а також член Ради НБУ у 2016-2023 роках, у своїй статті "Глобальний борг. Куди веде світ безвідповідальність".

"Показники граничного боргового навантаження на рівні 60% від ВВП здаються застарілими. Нації, які тримають борг на адекватному рівні, вже сприймаються як приклади макроекономічної обережності та фінансової економії," - зазначає автор.

Згідно з думкою автора, традиційно до факторів, які сприяють зростанню боргового навантаження держав, відносять витрати, пов'язані зі старінням населення. Однак до цього списку додалися витрати на "зелений" перехід та промислову політику. Геополітична напруга також істотно вплине на зростання військових витрат, які стануть важливим стимулом для збільшення боргового навантаження в найближчій перспективі.

Історично, пікові зростання державного боргу часто співпадали з періодами війни. У зв'язку з цим, після завершення військових конфліктів, процес зменшення боргового тягаря зазвичай проходив досить стабільно.

З іншого боку, уряди часто зверталися до центробанків з метою пом’якшення наслідків високих рівнів боргового навантаження. Це свідчить про те, що великі обсяги державного боргу значно звужують можливості впливу через зміну відсоткових ставок та регулювання фінансової сфери.

Більшість актуальних досліджень однозначно вказують на те, що монетарна політика може створити ілюзію полегшення боргових зобов'язань, підтримуючи низькі відсоткові ставки. Проте в довгостроковій перспективі ринки повертаються до адекватного оцінювання ризиків, пов'язаних з інфляцією та борговою стабільністю. Це призводить до того, що монетарні стимули не надають очевидних вигод, а навпаки, підвищують тиск на зростання інфляційних премій.

Отже, якщо стабілізація боргової траєкторії, ймовірно, не відбудеться на фіскальному рівні, то що очікувати центробанкам? Найзрозуміліша відповідь — це тиск.

Ясно, що існує проблема порівняння електоральних втрат із вигодами, отриманими від тиску на центральні банки та реформ у сфері публічних фінансів. Вигоди від тиску мають більш короткостроковий характер, що робить їх привабливими для владної коаліції. Натомість вигоди від реформ є довгостроковими, тому їх перетворення на електоральні переваги залишається невизначеним.

Дослідити інші роботи автора ви можете, перейшовши за цим посиланням.