Річ не лише в розмірах заробітної плати. Чому мати власний автомобіль у Радянському Союзі вважалося ознакою розкоші?

Існували обмеження, які стосувалися навіть перепродажу автомобілів.

У Радянському Союзі автомобіль не лише виконував функцію транспорту -- він втілював статус, досягнення та навіть певний рівень привілеїв. Хоча СРСР займав одне з провідних місць у світі за виробництвом автомобілів, для звичайних громадян купівля автомобіля залишалася недосяжною мрією, яку важко було втілити в життя.

Більш докладно цю тему розкрито у відео, присвяченому радянському автомобільному виробництву. У Союзі автомобілі не реалізовувалися вільно.

Щоб придбати машину, потрібно було стати в чергу, яка могла тривати роками. Пріоритет надавався працівникам стратегічних галузей, військовим, людям з інвалідністю та іншим пільговим категоріям.

Звичайні громадяни часто чекали на свою чергу десятиліттями. Наприклад, ті, хто записався в чергу на покупку "Волги" в 1959 році, отримали свої автомобілі лише в 1966 році.

У СРСР автомобільні ціни суттєво перевищували середні доходи населення. Наприклад, у 1970-х роках ЗАЗ-966 "Запорожець" реалізовувався приблизно за 3000 рублів, що за тодішнім курсом становило близько $3614. В умовах, коли середня заробітна плата була значно меншою, навіть найекономніша машина вимагала тривалих накопичень.

Радянська автомобільна промисловість працювала в умовах планової економіки, де обсяги виробництва визначалися не попитом, а централізованими планами. Це призводило до обмеженого виробництва легкових автомобілів. Хоча в 1985-1986 роках СРСР виробляв понад 2,2 мільйона автомобілів щорічно, лише трохи понад половину з них були легковими, що значно менше, ніж у розвинених країнах.

Якість автомобілів, виготовлених у Радянському Союзі, часто була на низькому рівні. Вони страждали від проблем з комплектуючими, мали обмежений комфорт і не забезпечували належного рівня сервісного обслуговування, що ускладнювало їх використання. Додатково, брак запасних частин значно ускладнював процес ремонту та обслуговування цих автомобілів.

Ринок вторинних автомобілів у СРСР мав серйозні обмеження. Через адміністративні заборони на продаж уживаних машин можливості придбати автомобіль з рук були значно звужені. Це ще більше ускладнювало доступ до особистого транспорту для звичайних людей.

Закордонні автомобілі були майже недосяжні для більшості людей. Вони сприймалися як предмет розкоші і були доступні лише для вищих партійних функціонерів або через спеціалізовані канали, наприклад, магазини "Березка", де покупки можна було робити за іноземну валюту або за спеціальними чеками.