Снайпери "Удав" і "Фізрук": Коли ми усуваємо ворога, це не викликає у нас особливих почуттів. Це просто частина нашої професії.

Снайперів нерідко називають елітними бійцями. Вони завдають ворогу великих втрат. Часто навіть можуть змінити хід бойових дій на певному напрямку. Які задачі виконують снайпери "специфічного" підрозділу, як потрапити на службу до роти розвідки та які якості важливі для професії - читайте детальніше.

Їхню діяльність часто ідеалізують у кіно та літературі, проте самі ці молоді чоловіки сприймають професію снайпера як одну з багатьох військових спеціальностей. Як, наприклад, кулеметник, штурмовик чи артилерист. А на війні немає жодної романтики: лише бруд і жорстокість.

Снайпери стають однією з ключових цілей для російських загарбників. Поки ворог не виявить їх місцезнаходження, всього лише двоє українських стрільців можуть за один день ліквідувати десятки російських солдатів, які намагаються атакувати позиції наших захисників.

Про те, кого точно не призначать снайпером, чи можливо знищити вертоліт за допомогою гвинтівки Barrett, міфи, що оточують цю професію, ціни на вогнепальну зброю, а також про секрети, які допомагають Україні вистояти протягом усіх років війни - в інтерв'ю з РБК-Україна.

Підрозділ, в якому служать наші співрозмовники, через характер виконуваних завдань часто окреслюється як унікальний. Вони ж себе та своїх товаришів вважають універсальними військовими.

"Удав" - лідер команди снайперів зі спецпризначення розвідувальної роти. Його товариш і бойовий напарник, відомий під позивним "Фізрук", є снайпером 1-ї категорії. Обидва - досвідчені військові, які мають понад десять років бойового досвіду.

Близько такого ж періоду вони стоять на захисті своєї батьківщини від загарбників: спочатку в рамках АТО/ООС, а тепер — у масштабній війні. Вони брали участь у боях у містах, які стали відомими по всій Україні — Попасна, Маріуполь, Золоте та багатьох інших.

Підрозділ є різноманітним: тут працюють представники різних спеціальностей.

"Ми – універсальні воїни розвідувального підрозділу, з акцентом на спеціальні операції. Якщо потрібно виконати піхотні завдання – ми їх виконуємо. Коли виникає необхідність у штурмі – ми штурмуємо. Якщо справа стосується снайперської роботи – ми також беремося за це. У нас є фахівці, які коригують вогонь, і "літуни" – експерти з дронів. Кожен член команди має свою роль та спеціалізацію", – розповідає "Удав", поки ми прямуємо до їхнього місця розташування.

На даний момент вони перебувають у "резерві", але можуть бути викликані на завдання в будь-який момент. Оскільки наразі завдань немає, вони займаються вдосконаленням своїх стрільбових навичок та беруть участь у різноманітних "польових" тренуваннях. Нещодавно було проведено захід на честь пам'яті загиблих товаришів.

Зображення: Командир снайперської групи спеціального підрозділу розвідувальної роти "Удав" перебуває на службі з 2008 року.

Щоб приєднатися до цього підрозділу та стати снайпером, військовослужбовець спочатку проходить базову підготовку в якості піхотинця. Потім він має освоїти навички розвідника. Лише після цього можна обрати спеціалізацію. Дехто в команді бачить своє майбутнє як кулеметник, інші - як аеророзвідники. Також є потреба в медичних працівниках. Для цього, звичайно, потрібно пройти відповідні навчальні курси.

"У нас переважно служать люди з бойовим досвідом, адже рідкість, коли до нас приходять з мирного життя. Ще рідше мобілізовані. Зазвичай, це військові, які переводяться з інших підрозділів. Хоча іноді є й цивільні, більшість з них — це свідомі добровольці. Наш підрозділ досить специфічний. Робота тут така, що без справжнього бажання жоден інструктор не зможе змусити виконувати цю справу," — зазначає військовий.

Для фотографій снайпери носять флісові бафи, які приховують практично все обличчя, залишаючи лише очі відкритими. Вони стверджують, що "існують певні ситуації", тому краще подбати про власну безпеку. Однак це лише частково правда — не всі снайпери насправді стають мішенями, коли перебувають у цивільному одязі.

"За всі 14 років служби мене жодного разу не шукали. Ті, кому я потрібен, самі знайдуть і впізнають мене. Я служу з 'Фізруком' вже багато років, і впізнаю його, незалежно від того, чи є у нього балаклава, чи ні. Впізнаю навіть зворотного боку. Якщо комусь потрібно знайти мене або моїх товаришів, це не складе жодних труднощів. Проте для широкої публіки, мабуть, краще закривати обличчя", - зазначає "Удав".

У звичайному житті снайпери зазвичай не діляться інформацією про свою діяльність.

"Я взагалі не хотів би, щоб багато людей знали, чим я займаюся. Починається багато питань. І загалом не хочеться нічого зайвого навколо моєї роботи. Де я служу, що роблю. Це один із загальних запобіжних заходів", - додає "Фізрук".

Та все ж українські снайпери - однією з найпріоритетніших цілей для росіян. Бо вони "тихо знімають" всі ворожі цілі, які опиняються під прицілом. Снайпери порушують логістику і можуть швидко посіяти паніку серед окупантів. Якщо знищити снайпера, то будь-який підрозділ матиме більшу свободу дій.

"Якщо противник виявить групу з 3-5 піхотинців, і поряд з ними будуть кілька снайперів, його основна увага буде зосереджена саме на снайперах. Ми також звертаємо увагу на подібні деталі. Наприклад, у певний момент на фронті все йде звично протягом кількох днів. Але раптом з'являється щось незвичайне: інші звуки пострілів, нове озброєння або будь-які інші новації, які привертають увагу - це може бути снайпер", - додає "Удав".

Зображення: Снайпер першої категорії на прізвище "Фізрук" віддано служить у Збройних Силах протягом десятиліття.

Снайпер бачить на полі бою більше за інших. Це дозволяє більш тверезо оцінити ситуацію. Під час штурму він "прикриває" побратимів. Вибирає цілі, які можуть завдавати найбільше шкоди - кулеметників чи будь-кого, хто може вести вогонь по наших силах.

Коли противник виявляє місце розташування снайпера, на цю точку миттєво націлюється весь арсенал важкого озброєння. Як ілюстрацію наслідків такого обстрілу по позиції снайпера, "Фізрук" демонструє гвинтівку: оптичний приціл зруйнований, а дуло деформоване.

У той день на Сіверському напрямку ворог намагався штурмувати наші позиції. "Фізрук" намагався зменшити вогонь противника, працюючи з гвинтівкою. Ситуація ускладнювалася численними кулеметниками, які швидко зрозуміли, звідки ведеться вогонь. Противник розгорнув важке озброєння. Міномет почав обстріл дуже близько, і снайпер вирішив залишити свою позицію. У цей момент на місце обстрілу надійшли "гради" та "сонцепьоки" — потужні вогнеметні системи залпового вогню калібру 220 мм.

"Ми встигли знайти укриття, але не встигли схопити гвинтівку. Сховалися під землею, і я вирішив не ризикувати, не виходячи знову. Якщо б я вирушив за нею, навряд чи зараз спілкувався б з вами. Коли спробував вибратися, почулися удари міномета по стіні. Ударна хвиля відкинула мене назад. Мій товариш почав панікувати, вирішивши, що я вже загинув. Він ударив мене по обличчю і закричав: "Ти живий, ти живий?". Я відкрив очі. Мене трохи нудило, і я не все чув. Як кажуть, люди залишилися цілими, але бетон не витримав", - згадує той інцидент "Фізрук".

Незважаючи на ці "особливості" професії, хлопці не надто замислюються про те, що в такі миті життя може раптово закінчитися.

"Життя може несподівано обірватися в будь-який момент. Це може бути наслідком аварії або атакуючого дрону. Звісно, на фронті ймовірність цього значно вища. Але я обрав цю професію свідомо. Коли ти закінчуєш медичний факультет і отримуєш можливість проводити операції, а потім кажеш, що боїшся крові, то ким ти будеш у ролі хірурга? Я вступив на службу ще у 2008 році, і вже тоді, до початку війни, усвідомлював усі ці ризики. Сьогодні для мене вони стали звичними, зокрема і ризик втрати життя", - ділиться своїми думками "Удав".

Зображення: Наслідки ворожих обстрілів по місцю, де перебував український снайпер.

У нього чотири нащадки. Він зазначає, що держава надала йому можливість отримати відстрочку, і він може залишити службу у будь-який момент. Проте саме діти є тією причиною, яка утримує його в окопах, адже їх необхідно оберігати.

"Фізрук" на військовій службі з початку війни, що розпочалася в 2014 році. Він вступив до лав армії, коли йому ледь виповнилося 20 років. Служив у таких містах, як Маріуполь та Широкине.

Були люди, які питали: "Ти що, зовсім не розумієш? Тобі всього 19 років. Яка війна?" Але хтось мусив стати на захист батьківщини. Я служу в армії протягом усього професійного життя. Це усвідомлене рішення. Я знав, що обираю саме Збройні Сили України. Минуло багато років, і тепер у мене є син і донька. Тепер мені кажуть: "Чому б тобі не завести третю дитину? Міг би звільнитися з армії." Але це моя обрана професія, і я не можу з нею розпрощатися, - пояснює він.

Результативність снайпера визначається численними аспектами, такими як професійна підготовка, психологічний стан і наявність сучасних технологій.

"Патріотизм має величезне значення. Адже ці завдання явно не пов'язані з отриманням фінансових прибутків", - зазначає "Удав".

Снайперу потрібне аналітичне мислення. Знати, як вибрати позицію, способи маскування, уникнення демаскування після пострілу.

Важливо передбачити, як і коли тебе побачить противник, де може піднятися пилюка після зробленого тобою пострілу. Треба розуміти, чим ви себе можете видати. Потрібно відчувати й розуміти природні явища. Бо на вибір позиції і видимість впливає будь-яка погода: від туману до дощів та вітру. Важливо, щоб організм був витривалий і загартований.

"Це точно творча професія. Бо треба постійно вигадувати нові стратегії, щоб переграти й обдурити противника. Треба завжди залишатися на крок попереду. Вміти стріляти з усіх типів зброї, яка є у підрозділі. Треба працювати кулеметом - працюєте. Треба взяти гвинтівку - швидко переключаєтесь. Є таке поняття як снайперська пара. Залежно від умінь і задач, командування компонує, хто з ким піде на задачу", - пояснює він особливості роботи.

У період війни, стверджують хлопці, істотніше не те, скільки курсів пройшли люди і скільки сертифікатів отримали. Іноді буває так, що хтось служить лише місяць, але за цей короткий час здобуває досвід, який інші не накопичували й протягом десятиліття, адже перебували на "тилових" позиціях.

При відборі до снайперської групи враховують не лише професійні навички, а й особистісні якості кандидата. Зокрема, важливо, як людина реагує в повсякденному житті та чи володіє вона моральною стійкістю. Як зазначив "Фізрук", до снайперів не допускатимуть осіб, які проявляють надмірну паніку та тривогу.

Зображення: Для снайперської професії патріотизм має велике значення, адже це зовсім не про фінансову вигоду, переконаний військовослужбовець.

Тривожні особи не підходять нам. Загалом, люди, які створюють хаос, рідко бувають корисними. Хто бажає мати поруч у критичний момент когось, хто метушиться і кричить: "Що робити, ми всі загинемо?" - усміхається військовий.

Обидва хлопці погоджуються з тим, що заганяти когось в армію насильно - погана ідея.

"В нашому підрозділі діла з таких точно не буде. І загалом гнати людей в армію під батогом недобре. Який з цього буде результат, якщо людина не має головного - бажання тут знаходитись? Людей завжди не буде вистачати. Але заганяти на передову тих, хто тут не хоче бути - це все одно що давати вирішити університетську задачу 12-річній дитині", - каже "Удав".

Снайпер зазвичай залишається на своїй позиції не більше ніж три дні. Однак, кожного разу, коли вони вирушають у нову місію, у своїй голові вони множать ці дні на два чи навіть три. Коли їм повідомляють, що потрібно залишитися на три дні, вони вже вважають, що це буде 5-6 днів.

Снайпер залишається на своїй позиції триваліше в умовах загострення фронтової ситуації, коли існує загроза проривів чи атак з боку противника. Якщо на третій день з'являється повідомлення, що наступного дня прогнозується новий штурм, всім зрозуміло, що ніхто не залишає своїх місць.

Часто кажуть, що снайпер має бути серйозний, сконцентрований. Але "Удав" зауважує, що таким має бути і кулеметник, і оператор дрона, і піхотинець.

У професії снайпера часто панує романтичний ореол. Багато людей формують свої уявлення про них, спостерігаючи за фільмами та серіалами. Проте на війні немає місця романтиці, стверджує він. Це всього лише бруд і жорстокість.

"Чудово спостерігати, коли хтось висловлює свою симпатію, кажучи 'мені це до вподоби'. Я б із задоволенням займався своєю професією в мирний час, самостійно тренуючись і навчаючи своїх товаришів. Прагнув би покращувати свої вміння. Але зараз ми живемо в часи, коли потрібно протистояти ворогу," - розповідає військовослужбовець.

Найпоширеніший міф, який я чув про снайперів у "Фізруку", полягає в тому, що стверджують: "А ви ж снайпери, вам завжди потрібно носити памперси".

"Існують пакети та пляшки для цього. Насправді, неможливо цілодобово залишатися нерухомим. Зменшення рухів — так, це важливо. Але це залежить від вашого оточення та ситуації. Якщо ж ви перебуваєте в приміщенні, зовсім не потрібно весь час залишатися в одній позі," — зазначає він.

Скільки росіян було нейтралізовано за час служби, військові не ведуть обліку. Вони зазначають, що справжнім джерелом професійної гордості є точні влучання з віддалених позицій. Наприклад, особливою майстерністю вважається влучний постріл на відстані понад два кілометри. Це свідчить про високу кваліфікацію снайпера. Щодо знищення супротивників, траплялося, що за один день вдавалося ліквідувати близько 20 осіб.

"Чи відчуваю щось, коли вбиваю ворога? Ні. Ніяких особливих емоцій. Просто розуміємо, що ми на роботі. Емоцій буває значно більше, коли ти стріляєш на полігоні по мішені. Ось там є елемент змагання. А тут - служба і обов'язок. І задача, щоб ворогів на нашій землі стало якомога менше", - каже "Удав".

На одному з завдань ще на початку великої війни він працював у Попасній разом з іншими снайперами. Він і ще троє хлопців більше трьох днів поспіль стримували наступальні дії противника. Тоді щодня в їх бік йшло по цілій роті військовослужбовців армії РФ, а це 100-120 людей.

"З ранку до вечора ми вчетвером ліквідували до 30 російських солдатів. Нам вдавалося це тривалий час, оскільки наша позиція залишалася непоміченою. Ми перебували в приміщенні "Укртелекому". У місті також були наші побратими з іншої бригади. Наші зусилля зупинити ворога дозволили їм зайняти вигідніші позиції. Чотири снайпери разом з розрахунком АГС (радянські 30-мм автоматичні гранатомети) утримували наступ, що дало змогу нашим бійцям здійснити передислокацію", - розповідає один із захисників.

Зображення: Чотирьом оборонцям вдалося утримувати натиск численних російських військових сил у Попасній.

Згідно з перехопленими повідомленнями та доповіддю командира батальйону "Удав", у той момент у російських військах почалася справжня паніка. По радіозв'язку лунали вигуки: "На нас снайпери! Всім надіти засоби захисту! Не висовуватися без нагальної потреби!".

Зрештою, російським військовим набридло, що їх невпинно "полюють" двоє снайперів. Прибув танк і обстріляв їхні позиції, внаслідок чого солдати були змушені змінити місце. Один з військових згадує: це дійсно було велике випробування.

"Однак це була саме та обставина, коли ризик був виправданий. Двоє отримали поранення, але жоден з наших не втратив життя", - зазначає він.

В двох місцях противник зміг прорвати нашу оборону. Коли снайпери почали виходити, по радіозв'язку надійшло повідомлення, що російські сили вже знаходяться всього в 150-200 метрах. Тим часом вони обережно пересувалися через двори. Взяли з собою кілька бійців з іншої бригади, які втратили контакт із командуванням. Пройшли пішки більшу частину Попасної, врятувавши себе та своїх товаришів.

Часто на передовій розмежування між своїми та чужими може викликати непередбачувані обставини. Коли "Фізрук" перебував у Кліщіївці, розвідка повідомила про наміри підрозділу "Ахмат" зосередити свої сили для наступу.

"Нас мали штурмувати зранку. Вночі ми з колегою подумали вийти розвідати обстановку. Чисто випадково вийшли на позицію ворога, з "Баррета" знищили 5 підгруп по 5-10 чоловік (Barrett M82 та інші моделі - великокаліберна снайперська гвинтівка виробництва США - ред.)", - розповідає військовий.

На його думку, на передовій не варто боятися ставити перед собою великі цілі. Проте важливо також враховувати всі обставини.

"Колись хотіли збити з "Баррета" вертоліт армії РФ. Дуже прямо хотіли, вже були готові стріляти. Але тоді настав ранок, і умови були вже не ті. Така зброя призначена для нерухомих цілей. Наприклад, пробити куток в будівлі. Але технічно збити вертоліт великокаліберною гвинтівкою теж можливо. Не спробуєш - не дізнаєшся", - посміхається військовий.

У підземеллі на базі постійного розташування снайперів зберігається частина їхнього арсеналу. Тут є кілька автоматів Калашникова, але більшість зброї виготовлена на Заході. Серед них, наприклад, AR-15 (ArmaLite AR-15) – напівавтоматична гвинтівка, що походить з США.

Зображення: Частина озброєння снайперів розвідувального підрозділу.

"Дивіться сюди, ось на столі коліматорні приціли та лазерні цілевказівники (ЛЦУ), які є невід'ємною частиною вогнепальної зброї. А там, на полиці, знаходиться РПГ - ручні протитанкові гранатомети," - розповідає снайпер про арсенал, що знаходиться в кімнаті.

Все це фінансується державою для потреб військових. Іноді, якщо є можливість, вони можуть придбати щось і для себе.

"Якщо виникає бажання щось придбати для особистого використання, держава не проти. Існує можливість оформлення індивідуальної зброї та отримання офіційного дозволу. Все це доступно. Проте на сьогоднішній день ми повністю забезпечені індивідуальним стрілецьким озброєнням, тому не існує особливої потреби купувати щось самостійно," – зазначає військовослужбовець.

Ціни на таку зброю залежать від багатьох факторів. Стандартна гвинтівка без прицілів і ЛЦУ коштує близько 150 тисяч гривень. Часто оптика коштує дорожче за саму гвинтівку, близько 250 тисяч. Професійні - набагато дорожчі. В одній з них приціл коштує близько 500 тисяч гривень. Стільки ж - і сама зброя. Бувають знижки, але загалом професійна гвинтівка з оптикою "потягне" на мільйон гривень.

Проте, заробіток самого снайпера, коли він не перебуває на бойових завданнях, становить приблизно 30 тисяч гривень.

"Я не приховую, і хлопці знають, скільки я заробляю. Але оренда квартири обходиться в 12 тисяч гривень. А ще є дружина та діти. Насправді, це проблема, з якою стикається кожен. Які зараз ціни в магазинах? Легко витратити тисячу гривень, нічого при цьому не купивши. На мені черевики, які коштують 10 тисяч гривень — це третина моєї зарплати. Інші просто не зможуть витримати такі умови, в яких ми працюємо," — додає "Удав".

У повсякденному житті, "Удав" зізнається, що його справжньою пристрастю є читання.

"Книги - моя слабкість. Я й сам хочу написати книгу, описати бойовий шлях свій, і побратимів. Інколи думаю, було б добре, якби хтось записував досвід бійців. Це важливо для історії. А ще люблю музику і спорт. Граю на гітарі, на трубі. Дружина подарувала мені сопілку, але я все ніяк її не освою. Мрію, коли нарешті для цього з'явиться час", - каже він.

"Фізрук" має велику пристрасть до футболу і мріє, щоб його учні також захоплювались цією грою. Він сподівається, що з часом його син виявить інтерес до бойових мистецтв. Найбільше він цінує моменти, проведені з сім'єю.

Віра в пропаганду супротивника завжди залишається індивідуальним вибором і відповідальністю, переконаний "Удав".

"Уявімо, що я військовослужбовець російської армії, і мій командир віддає наказ вирушити до Польщі. Перше, що спадає на думку: 'Чому саме Польща?'. Навіть якщо мені скажуть, що це 'воєнна операція', у мене завжди буде можливість вирішити, чи підкоритися. Ніхто, ні командир, ні президент, не має права змусити мене стріляти в мирних людей чи вчиняти жахливі злочини", - зазначає він.

Дії російських військових в Україні є результатом їх свідомого рішення, зазначає військовий експерт. Хоча командир може видавати накази, він не в змозі контролювати кожен крок своїх підлеглих. Вбивства та тортури стали частиною їхнього життя. Якщо б він віддав наказ розстрілювати цивільних, його підлеглі, напевно, не виконали б це.

"Фізрук" висловлює свою думку: він ніколи не підняв би зброю на людину, яка не має захисту, і навіть не може уявити таку ситуацію. "Це для мене приречення на втрату людяності", - зазначає снайпер.

Фото: Гвинтівка, де тільки приціл коштує 500 тисяч гривень

Останнім часом хлопці помічають, що замість слова "перемога" частіше кажуть "справедливий мир". Вони обидва впевнені: незалежно від того, як завершиться війна, справедливого миру все одно не буде.

"Де ж знаходиться справедливість - у людях, фінансах, чи землях? Якщо нам повернуть певні ділянки, чи справді ми вважатимемо мир справедливим? Справжня справедливість полягала б у тому, щоб війна взагалі не відбулася. Якщо загине мільйон росіян і десять наших, це все ще залишиться несправедливим", - переконаний "Удав".

Під час розмови про кордони 1991 року молоді чоловіки з сумом усміхаються. "Удав" ділиться своїми думками, зазначаючи, що замість кордонів його більше турбує, чи зможе його дружина та діти безпечно вийти з дому, не боячись потрапити під ракетний обстріл. Він також мріє про те, щоб нарешті зупинилися втрати серед людей.

Військовий додає: в перші місяці війни люди об'єдналися заради однієї цілі, а зараз він зайвий раз подумає, перш ніж залишати десь у місті пікап, пофарбований у зелений колір. Бо чув історії, як підпалюють машини військових. Його також розчаровує, що досі багато хто думає: війна їх стосується тільки тим, що вдома іноді вимикають світло.

"Але є в українцях те, завдяки чому ми стільки часу ефективно стримуємо ворога. Це наш дух і те, що ми все ж добре воюємо. Що б не було у ворога по кількості снарядів - у нас є характер і є за що воювати. Це основне, завдяки чому ми зараз маємо змогу з вами розмовляти. І це, напевно, головне, чому зараз в Києві не висить триколор. Це завдяки нашому характеру і нашій сильній, залізній волі", - підкреслює захисник.