Штраф як фінансовий механізм: де проходить межа між законністю і безладдям?

Система штрафів і контролю в Україні стала інструментом тиску на підприємства малого та середнього сектору.

Ми всі так чи інакше зустрічались із поняттям "штраф". Для когось це - знак біля дорожнього узбіччя, для когось -- рядок у податковому повідомленні, а для інших -- спогад про неприємну зустріч із держорганами.

Відчуття можуть бути різноманітними, проте емоції зазвичай подібні: відчуття тиску, несправедливості, гніву або безнадії.

Та в умовах повномасштабної війни, коли Україна бореться не лише за території, а й за своє демократичне майбутнє, питання штрафів виходить за межі щоденного дискомфорту. Воно набуває системного значення. Бо коли штраф перетворюється з засобу стримування на фіскальний батіг -- це вже не просто адмінпрактика. Це -- виклик праву, економіці та людській гідності.

Отже, давайте розглянемо, що таке штраф у сучасному суспільстві. Хто є його основними користувачами та з якою метою вони його застосовують? Чому це питання є актуальним саме в наш час?

У демократичній правовій системі штраф покликаний бути запобіжником, засобом стримування громадян від порушення норм. Проте в багатьох країнах, зокрема й в Україні, штрафи нерідко трансформуються на зручний механізм поповнення бюджету або відновлення контролю з боку чиновника. У такому випадку їхнє первинне призначення нівелюється, а правова культура -- підривається.

Після введення спрощеної системи оподаткування для фізичних осіб-підприємців і юридичних осіб, в Україні спостерігається стрімке зростання малого та мікробізнесу. Завдяки прозорим правилам, спрощеному адмініструванню податків та зменшенню державного втручання, вдалося легалізувати доходи, стимулювати самозайнятість та сприяти збільшенню валового внутрішнього продукту.

Проте в певний момент виникла "ситуація": органи контролю втратили свої механізми впливу. ❗❗❗

Податківець не міг більше "знайти причину" оштрафувати підприємця за ведення обліку чи сумнівну операцію (на його розсуд).

Відповіддю на проблему стало відновлення використання касових апаратів з акцентом на "захист прав споживачів". Незважаючи на те, що більшість підприємців вже вирішувала конфлікти у цивілізований спосіб (адже репутація є найважливішою), бізнес знову змусили підпорядковуватися фіскальним вимогам. І тут почалися нові виклики:

Помилкове зазначення назви товару - накладення штрафу!

Проблема з електронною реєстрацією чека – накладення штрафу!

Продаж без інтернету - штраф!

Гроші прийшли на розрахунковий рахунок, але "не з тієї платіжної системи" - штраф!

І навіть незначне відхилення, яке не призвело до втрат бюджету, може спричинити накладення штрафу, співмірного з усією денною виручкою бізнесу.

Формально -- все законно. Фактично -- створено умови для вибіркового тиску: на кого надійде "сигнал" -- того і покарають.

А інша сторона медалі — це можливість "порішати" проблеми за фінансову винагороду, що знову ж таки сприяє розвитку корупційних схем.

Графічне зображення, яке ілюструє контраст між концепцією "штрафу як превентивного заходу" та "штрафу як фінансового інструменту". Воно наочно демонструє, як природа покарання варіюється в залежності від його призначення.

Коли штраф стає джерелом поповнення бюджету, він перестає виконувати свою первинну функцію -- стримування.

У цій моделі виникає структурний конфлікт інтересів: посадовці отримують непрямий імпульс до розробки надмірно суворих або навіть нефункціональних норм, що може спонукати до порушень і гарантувати приплив фінансів.

Внаслідок цього правова роль штрафу, яка полягає в його превентивній функції, втрачає своє значення, а сам штраф перетворюється з інструменту справедливості на засіб фінансового тиску.

В умовах воєнного стану, демографічної кризи та знищення малого бізнесу, перетворення штрафів на фіскальні інструменти є не лише несправедливим, але й може призвести до серйозних наслідків для країни.

Ось до яких наслідків це може привести:

Коли мікро- та малий бізнес відчуває себе не партнером держави, а її "жертвою", відбувається:

Результат: скорочення податкової бази та зниження доходів бюджету — саме те, чого держава прагнула компенсувати за рахунок "штрафів".

Коли штрафи починають виконувати роль фіскального тиску, а не забезпечення порядку, довіра до державних інститутів різко знижується. Громадськість бачить контролюючі органи не як гарантів безпеки, а як механізм для вибіркового покарання чи корупційних дій.

У воєнний час саме малі підприємці забезпечують:

Якщо цих людей перетворити на "мішені" для штрафів -- країна втратить один із останніх функціональних ресурсів.

Коли державний орган отримує певні переваги, будь то фінансові чи адміністративні, від накладених штрафів, це може призвести до формування інституційної мотивації для ускладнення процесів замість їх оптимізації. Така ситуація веде до бюрократичного зростання, репресивних практик і зростання корупції.

У післявоєнний час економіка вимагатиме відкритості, адаптивності та допомоги. Податковий тягар у вигляді штрафів може загальмувати підприємницьку активність. В результаті, процес відновлення може розтягнутися на багато років.

Штраф у правовій державі -- це не інструмент збирання грошей, а прояв справедливості й запобіжник від порушень. Але коли в умовах війни, економічного виснаження та демографічного спаду штрафи перетворюються на джерело фіскального тиску, держава втрачає не лише довіру, а й майбутнє. Така практика -- це не реформа, а імітація порядку в обмін на розгублену ініціативу людей, які залишаються на руїнах економіки.