П'ять причин, чому меморандуми про співпрацю не є ефективними.

Від меморандуму до гранту: чому партнерства вирішують більше, ніж документи

Підписання меморандумів про співпрацю давно стало звичною практикою для громад, громадських організацій, університетів, бізнесу та міжнародних партнерів.

Зображення з урочистого підписання миттєво починають з'являтися в соціальних мережах, на сайтах новин та в прес-релізах.

Проте, надзвичайно часто на цьому етапі історія співпраці завершується.

Документ відправляється в архів, а учасники повертаються до своїх звичних справ. Через кілька місяців меморандум майже повністю забувається.

Це, безумовно, одна з основних перешкод на шляху розвитку партнерств в Україні сьогодні.

І разом з тим, однією з причин, чому деякі громади та громадські організації відмовляються від можливостей міжнародного фінансування.

Світ змінився. Донори також

У недавні роки міжнародні фінансисти все частіше відмовляються від підтримки ізольованих ініціатив окремих установ.

Натомість вони шукають партнерства.

Їх цікавить не тільки рівень ідеї.

Вони оцінюють, чи здатні різні інституції працювати разом, об'єднувати ресурси, розподіляти відповідальність і досягати спільного результату.

Таким чином, при оцінці грантових заявок все більше уваги приділяється наявним партнерським зв'язкам.

Не ті, що з'явилися за два дні до терміну.

А ті, хто вже має досвід спільної роботи.

У даному випадку меморандум втрачає свій статус формального документа.

Він виступає як перший компонент довіри.

Проте це можливо лише в одному випадку – коли за документом стоять справжні вчинки.

Помилка перша. Підписали заради новини

Найчастіше трапляється, що меморандум підписують просто через те, що це вважається необхідним.

Для створення вражаючого зображення.

Для підготовки звіту.

Для розміщення в Facebook.

Документ зазвичай містить загальні висловлювання щодо бажання співпрацювати.

Без конкретики.

Без чітко окреслених напрямків.

Без спільних завдань.

Без відповідальності.

За кілька тижнів про нього вже не залишиться жодних спогадів.

Міжнародні донори чітко розуміють, що існує суттєва відмінність між простою формальністю документа та справжнім партнерством.

Їх не турбує, скільки меморандумів було підписано.

Їх цікавить, які конкретні зміни відбулися після підписання документа.

Помилка товариша. Відсутність єдиного плану дій.

Меморандум повинен слугувати початком співпраці, а не її завершенням.

Після підписання документа мають виникнути спільні ініціативи, робочі комітети, дослідницькі програми, освітні заходи, консультаційні сесії, проекти або інші чіткі дії.

Якщо це не реалізується, тоді співпраця залишається лише формальним записом.

Найкращі міжнародні практики показують просту закономірність.

Спочатку партнери навчаються працювати разом на невеликих ініціативах.

Тільки після цього вони переходять до великих грантових ініціатив.

Ось так і виникає довіра.

Третя помилка полягає в тому, що неясно, хто відповідає за які обов'язки.

У численних меморандумах немає чіткого визначення ролей.

В результаті всі вважають, що провина лежить на когось іншого.

Партнерство починає виходити з-під контролю.

Натомість ефективна співпраця завжди передбачає визначення координаторів, контактних осіб, сфер відповідальності та механізмів ухвалення рішень.

Це не бюрократія.

Це керівництво.

Саме управлінська спроможність сьогодні дедалі частіше стає предметом оцінки донорів.

Четверта помилка. Не було встановлено, який внесок робить кожен партнер.

Багато людей помилково думають, що партнерство завжди пов'язане з фінансовими вкладаннями.

На ділі наявність ресурсів є значно більшою.

Одна з громад може запропонувати приміщення.

Університет спеціалістів.

Громадська організація - досвід впровадження міжнародних проектів.

Комерційні рішення - устаткування або технологічні інновації.

Комунальне підприємство - це команда професіоналів.

Коли кожен партнер розуміє свій внесок, з'являється синергія.

Саме це найбільше цінують міжнародні програми.

Помилка номер п’ять. Непродовження партнерських відносин.

Меморандум не може бути одноразовою подією.

Партнерство має розвиватися.

Щороку можуть з'являтися нові напрями співпраці.

Нові члени групи.

Світло нових ініціатив.

Нові міжнародні програми.

Якщо документ не переглядається, не оновлюється і не наповнюється змістом, він поступово втрачає будь-яку практичну цінність.

Партнерство - це інвестиція у репутацію

У міжнародній сфері репутація вибудовується протягом багатьох років.

Донори уважно аналізують не лише фінансову дисципліну організації.

Вони аналізують її вміння взаємодіяти з колегами.

Ось чому заявки, що мають успіх, все частіше подаються через консорціуми, коаліції або партнерські мережі.

Справжні складні виклики не можуть бути подолані лише зусиллями однієї організації.

Економічний розвиток громад, цифровізація, управління земельними ресурсами, екологічна безпека, інтеграція ветеранів чи відновлення територій потребують різної експертизи.

Саме через співпрацю вдається досягти єдності.

Від документа - до культури співпраці

На мою думку, Україні варто зосередитися на формуванні партнерських відносин замість традиційного підписання меморандумів.

Між ними існує суттєва відмінність.

Документ можна підписати всього за кілька хвилин.

Довіра формується протягом багатьох років.

Вона перетворюється на ключову цінність у сучасному фандрейзингу.

Саме вона допомагає створювати сильні консорціуми.

Саме вона забезпечує можливість участі у великих міжнародних програмах.

Меморандум сам по себе не обеспечивает прогреса.

Проте це може стати початковим етапом на шляху до істинного співробітництва.

Тоді це стане не просто архівним документом чи зображенням.

Це буде інструмент, який допомагає громадам, громадським організаціям, бізнесу та міжнародним партнерам спільно створювати рішення, що залишаються після завершення будь-якого гранту.

Бо майбутнє належить не тим, хто має найбільше меморандумів.

Майбутнє - за тими, хто на вчився перетворювати підписані документи на працюючі партнерства.