Пульсація Запоріжжя та його нервові елементи.

"Наше місто нагадує стурбовану особу... Основна мета - пережити цей день", - зазначила секретар Запорізької міської ради Регіна Харченко.

У Запоріжжі, що за 30 км від фронту, вибухи лунають щодня. Повітряна тривога може тривати 15 і більше годин на добу. Останнім часом окупанти добряче взялися за місто. На початку літа сюди почали долітати FPV-дрони. Влада і військові запевняли, що фронт не став ближче, а долітають fpv-шки не самі - їх заносять "Шахеди" і "Молнії.

Зараз ситуація змінилася: по-перше, - ворог модернізував дрони, по-друге, - "кошмарить" місто 50 окрема бригада спеціального призначення "Варяг", яка підпорядковується напряму Генеральному штабу РФ та входить до резерву Верховного головнокомандувача РФ. Цей спецпідрозділ має на своєму озброєнні найсучасніші безпілотники, і деякі з них зараз фактично випробовує на мешканцях Запоріжжя.

АЗС У ФОКУСІ

Як зазначив голова ОВА Іван Федоров, ворог має на меті дві основні цілі: автозаправні станції та скупчення людей. Лише минулого тижня зафіксовано декілька атак на АЗС, внаслідок яких, на жаль, є жертви та поранені. Федоров не раз підкреслював, що провів переговори з керівниками АЗС стосовно заходів безпеки для захисту станцій: цистерни з паливом повинні бути захищені сітками, торгові зали — укріплені габіонами, а у разі загрози клієнтів і працівників необхідно терміново евакуювати. Ці заходи вже впроваджено.

На АЗС однієї з великих мереж нам розповіли, що днями ворожа "Молнія" впала на дах їхнього заправного комплексу. Це сталося, коли там працювала бригада, яка починала натягувати антидронні сітки. БпЛА не здетонував, що і врятувало працівників.

Керівники ще однієї значної автозаправної станції в останній момент вирішили не давати коментарі, оскільки побоюються опинитися в списку ворожих цілей. Вони пояснюють свою позицію страхом перед можливими обстрілами та бажанням не привертати зайвої уваги. Неофіційно повідомляється, що вони займаються як питаннями безпеки, так і забезпеченням населення пальним.

На заправках відсутні черги. Проте, іноді заправити автомобіль може бути справжнім викликом. Коли виникає реальна загроза, автозаправні станції закриваються, а таких ситуацій чимало, тому важливо встигнути заправитися між тривогами.

Цього літа Запоріжжя ніби намагається заховатися під антидроновими сітками. Хтось називає їх "сітками для огірків" і не вірить в ефективність, інші - говорять, що психологічно стало спокійніше. Власне вже є перші результати - в Космічному районі ворожий дрон не влучив у цивільне авто, бо заплутався в сітці.

Їх встановлюють також на мостах, біля входів та приймальних відділень медичних закладів, а також поряд із адміністративними будівлями. Вікна швидко обклеюють захисною плівкою.

ВАЖКА П'ЯТНИЦЯ

Минулого тижня росіяни змінили тактику і почали завдавати удари керованими бомбами не лише по районах міста, а й по його центру.

У пʼятницю, 10 липня, приблизно о 16:00, місцеві жителі почули пронизливий свист КАБів, які пролітали над проспектом Соборним і вразили територію поблизу міської ради. Навколо розташовані численні багатоповерхівки, затишні кавʼярні і зелені парки. У безпосередній близькості від епіцентру вибухів зібралося чимало людей.

Одна з бомб вдарила по адміністративній будівлі, і за лічені секунди її частина перетворилася на купу уламків і будівельного сміття. Відомо, що загинув 22-річний офіцер поліції Дмитро Белименко, який перебував на службі, отримавши травми, несумісні з життям. Згодом стало відомо, що зник на зв'язок працівник Муніципальної варти Сергій, який також знаходився в цій будівлі. Пошуково-рятувальні роботи тривали до вечора суботи. Протягом усього цього часу рідні та близькі Сергія сиділи на лавці навпроти, сподіваючись, молячись та вірячи в диво. Але, на жаль, дива не сталося. Рятувальники витягнули його тіло з-під завалів.

- Ніколи не хотіла б, щоб жоден мер, секретар міської ради чи голова обласної військової адміністрації пережив те, що відбувається зараз у Запоріжжі. Це поступове нищення, яке призводить до демотивації людей, - зазначає секретарка Запорізької міськради Регіна Харченко.

Спілкуємося з нею в неділю, хоча це вихідний, вона все ж на роботі. У п'ятницю, коли КАБи прибули в місто, секретарка також була на своєму місці.

- О 15:57 я була в кабінеті, вікна були відчинені на провітрювання - і я чую свист. Падаю на підлогу, закриваю голову руками. Перший вибух, знову свист і вибух. Я думала, що мене засипле склом, так вікна тряслися. Встала, вийшла в приймальню - навколо все в диму і пилу. У нас вирвало двері, у вбиральні вибило кахлі. Я ходила по поверхах і кричала "люди!", бо хотіла зрозуміти, що з людьми. Точно знала, що частина працівників була в укритті, частина вже пішла додому, бо у нас був "короткий" день. Спустилася на перший поверх, а там - узагалі жесть. Люди були в укритті, плакали. Горів двір і одне з приміщень. І все відбувалось дуже швидко...

Першою людиною, яка зателефонувала мені, був Владислав Гусинський, начальник ГУ ДСНС України в Запорізькій області. Він запитав, чи ми в безпеці, і повідомив, що до нас на допомогу вже прямують бригади. Є моменти, які я не можу згадати через сильний стрес. Мій водій відреагував на ситуацію дуже гостро і отримав контузію, адже перебував поруч з епіцентром вибуху. Службові автомобілі були розбиті, а будівля – зруйнована. Після цього я вирушила на місце події, де стався приліт, і стала свідком всього цього жаху. Від нервового напруження в мене тремтіло все тіло. Зараз, згадуючи ті моменти, розумію, як люди, яких я бачила в той день, також переживали подібні відчуття. Мабуть, це один із найстресовіших днів у моєму житті, - ділиться своїми враженнями Регіна Харченко.

"Ми не можемо дозволити собі зупинятися."

Уявімо собі, що Запоріжжя — це особа. Яка ж вона на вигляд і в поведінці? — питаю секретаря міської ради.

Тривожна особа. Вона погано спить і має труднощі з плануванням майбутнього. Її мета — пережити сьогоднішній день. Проте вона прагне провести його якомога краще, хоче обіймати людей і здійснювати добрі вчинки. Вона має безліч шрамів, які стали частиною її історії. Її одяг помятий і, можливо, не зовсім стильний. Вона відчуває невпевненість і занепокоєння, але ця особа не втрачає розуму і робить все можливе, щоб залишатися в здоровому глузді, — зазначає Регіна.

За словами представниці влади, важко усвідомлювати, що бракує ресурсів, часу і можливостей для відновлення всього того, що знищує армія Росії.

- Учора (в суботу, - ред.) знову був приліт у Шевченківському районі. Це неправильно. Так немає бути. Це ненормально. Ми не залізні, ми не вічні, - каже вона.

Повертаючись до пʼятниці, Регіна розповідає, що її автівку також сильно побило. Того дня вона повернулась додому після 22:00.

Коли я повернулася додому, чесно кажучи, я багато плакала. Це важкий час для всіх нас. Я не вірю в дива і не сподіваюся, що все це закінчиться найближчим часом. Можливо, ситуація трохи стабілізується, але горе і втрати, які ми переживаємо, просто жахливі. Попри це, ми не можемо зупинятись. Так, звичайно, частина людей залишить місто, але багато хто залишиться, і їм потрібна підтримка, а також наша робота. Я вирішила чесно поговорити з собою і дати відповідь на запитання: "Чому я це роблю?". Мені 35, у мене три вищі освіти, і я могла б переїхати в інше місто та працювати в юридичній сфері. Звичайно, знайдуться ті, хто скаже, що я повинна була розуміти, на що йду, коли погоджувалася на цю роботу, або що я злякалася. Але я хочу, щоб через 10 років мені не було соромно перед собою за те, що я здала позиції. Я не здамся. Я зроблю все можливе, щоб міська рада продовжувала свою діяльність. Скільки вистачить сил, стільки і працюватиму, - ділиться своїми думками Харченко.

Вона кілька разів за час розмови дякує своїй команді. Додає, що вона не ідеальна, але у критичній ситуації - це саме ті люди, на яких можна покластися.

Це ідеальна команда в умовах нинішньої ситуації. Пʼятниця – це момент істини, це емоції. Але нічого страшного… Ми на роботі і завтра, і післязавтра. Історія не про розбиті вікна, а про те, як намагаються зламати моральний дух. Багато людей насправді відчувають страх, - зазначає наша співрозмовниця.

ЗНАЙТИ ПІД ЗАВАЛАМИ ЛЮДИНУ МОЖНА ЧЕРЕЗ 5-6 ГОДИН

Цей тиждень виявився нелегким. Наразі ми працюємо на двох об'єктах, але що нас чекає вночі, знає лише Господь, - зазначає у п'ятницю виконуючий обовʼязки командира відділення Комунальної спеціалізованої воєнізованої аварійно-рятувальної служби (КСВАРС) Андрій Черноіваненко.

У ніч на 12 липня російські війська знову завдали удару по місту, спричинивши нові руйнування та страждання. Дрон "Шахед" влучив у багатоквартирний будинок, що призвело до великої пожежі. Вогонь знищив квартири, а дах будівлі почав обвалюватися. Постраждалих та переляканих мешканців транспортували до лікарень. Рятувальники працювали на межі своїх можливостей, намагаючись ліквідувати наслідки трагедії.

Спільно з рятувальниками ДСНС працюють комунальні служби КСВАРС. Ця оперативна група цивільного захисту спеціалізується на усуненні наслідків надзвичайних ситуацій та наданні першочергової допомоги.

Кількість завдань, з якими ми стикаємося, зросла в рази. Коли йдеться про пошук постраждалих і загиблих, основну роль відіграє ДСНС. Ми приєднуємося до роботи, коли навантаження стає надто великим і потрібна додаткова допомога. На жаль, випадків обстрілів стало більше, тому ми частіше співпрацюємо. Останні пару місяців були вкрай важкими. Наразі немає ситуацій, коли ми можемо спокійно залишатися на базі. Ми атестовані рятувальники, здатні виконувати різноманітні завдання, але в даний час майже вся наша діяльність пов'язана з наслідками обстрілів, - розповідає Андрій.

Раніше він займався альпінізмом, а в 2022 році вирішив змінити діяльність. Його друг повідомив про наявність вакансії, де основним завданням є допомога людям. Він погодився на цю пропозицію, швидко склав іспит і вже чотири роки працює на новій посаді.

Фізичні навантаження виявляються не такими виснажливими, як це може здаватися на перший погляд, але психологічний тягар важчий, особливо коли мова йде про витягування загиблих. Надія на те, що під завалами можуть бути живі, триває лише перші шість годин. Хоча трапляються й виняткові випадки, коли людей знаходять навіть через добу. Проте в даному випадку плити були укладені дуже щільно, і шансів на виживання не залишалося, - розповідає Андрій, вказуючи на будівлю, де під уламками було виявлено тіло Сергія.

Коли починається повітряна тривога, їхній підрозділ має залишити місце прильоту і йти в укриття. Рятувальник згадує, яка два роки тому, коли була атака по вулиці Круговій, на місці працювали їхні люди. Стався повторний удар. Виїхати встигли не всі. За його словами, кілька людей були поранені, отримали контузії, але головне - всі живі.

Прямо навпроти зруйнованого адміністративного будинку знаходиться кав'ярня і тату-салон. Кав'ярня виявилася в безпеці – все залишилося неушкодженим, тоді як у салоні вікна сильно постраждали, двері були зламані, а одна з працівниць отримала травми.

— Відстань від епіцентру вибуху до нашого салону складає всього 100 метрів. Вибухова хвиля була настільки потужною, що ми навіть ще не підрахували збитки. Зараз замовляємо нові вікна та частину меблів. Працюємо далі. А що ще залишається робити? У нас немає іншого виходу. Якщо не працювати, залишишся без засобів до існування, — розповідає Андрій, власник салону.

Разом із другом вони прибирають осколки скла та витягують залишки віконної конструкції.

— Ми працюємо до 16:00, а в п'ятницю я вийшла о 15:45. Доїхала недалеко, коли почулися вибухи. Мені повідомили, що вікна залишилися цілими, але двері відкрилися під тиском вибухової хвилі, тож я вирішила повернутися. Сусіди дуже злякалися. Хоча зараз всюди панує страх, — ділиться бариста з кав'ярні.

ЗНІМАННЯ СТРЕСУ ЧЕРЕЗ СПОРТ

Один із спортивних клубів, що знаходиться в самому серці міста, вже втретє зазнає нападів. Керівник закладу, Олександр, зазначає, що вікна були вибиті тричі, а штукатурка падала з стін. Цього разу також було вирішено замовити нові вікна. Клуб продовжує працювати без закриття, адже, за словами адміністрації, відвідувачам необхідно знімати стрес.

- Ми тримаємось і продовжуємо працювати. Зосереджуємось на тому, щоб якомога швидше усунути наслідки обстрілів. Коли відчуваю стрес, мені потрібно діяти, тому я шукаю способи оптимізувати процеси. Мені подобається бачити, як люди приходять і долучаються, - розповідає співрозмовник.

Ще один фітнес-центр його мережі функціонує в Південному районі. Саме звідти росіяни почали активно використовувати FPV-дрони. Олександр відверто зізнається, що відчуває страх у будь-якому місці, але в центрі залу є просторе бомбосховище, розраховане на 200 осіб.

У південному районі "Піски" заняттями займаються понад 200 дітей, і я завжди відчуваю за них тривогу. А в центрі у нас значно більше людей – клієнтська база налічує чотири тисячі відвідувачів, але наразі залишилось лише 20 відсотків, - зазначає Олександр.

- Літо, час відпусток або подорожей? - питаю.

Численні люди залишають свої домівки. У районі "Піски" у моєї колеги не просто квартири, а цілі під'їзди покинуті. Вона також має намір виїхати.

- А як щодо вас? - запитую для ясності.

- А я тут, батьки мої тут, бабусі 93 роки. Батьки виїхали в квітні 2022 року з села Залізничне - неподалік Гуляйполя. Розбомбило там усе, - відповідає керівник спортклубу.

Він зізнається, що перестав читати Телеграм-канали, бо коли це робив, то геть не спав. До укриття ходить зрідка.

- Вночі, коли сплю, раптом чую щось, придивляюсь... пролетіло, фух, знову засинаю, - усміхається Олександр.

Незважаючи на складну атмосферу в місті, Олександр зауважив, що в залу почали з'являтися нові обличчя. Кажуть, що одні пішли, а інші прибули.

Існує інформація, що до початку війни була задумка розширити мережу клубів і відкрити їх у кожному районі міста. Проте плани не вдалося реалізувати, і тепер пріоритетом є не розширення, а просте виживання.

Що обговорюють на ринку?

Щоб зрозуміти емоційний стан людей і бути в курсі свіжих новин, вирушаємо на "Критий ринок".

— "Це ж була "Молнія", і на щастя, вона не вибухнула...", "Заряд виявився не таким потужним, інакше все б знищило...", "Знову в АЗС потрапили", "А Васильович радив відразу ховатися під дерева", — чути фрагменти бесід між продавцями та клієнтами.

Директор ринку Дмитро розповідає, що на робочому місці - і в будні, й у вихідні. Зараз вікна торгового павільйону обклеюють бронеплівкою, щоби у разі вибухів на людей не посипалося скло. Він пояснює, що хотіли б натягнути над ринком антидронову сітку, але поки не знають, як це зробити - висота кіосків різна. Розмірковують, що робити.

На території ринку є велике укриття. Воно відкрите постійно.

- Нещастя зблизило нас. Тепер ми як єдина сім'я, здатні зрозуміти одне одного з півпогляду, - зазначає Дмитро.

Разом з ним прямуємо через торгові ряди. Він вітається майже з кожним продавцем, і це виглядає дуже природно. Директор ділиться, що йому справді пощастило з командою. Він зазначає, що жінки виявилися особливо сильними працівниками.

Керівниця лабораторії Інна Іванівна вже п'ять років займається діяльністю на ринку. У травні 2022 року вона разом із сім'єю залишила Оріхів, де протягом 25 років була активно залучена до торгівлі. Вона має глибокі знання у своїй професії.

- У мене зараз бойовий настрій. Ми залишаємося тут і не плануємо втечу. Працюємо, - з усмішкою відповідає пані Інна.

- Що відбувається вдома? - запитую я.

- Нічого. "Звільнили" від усього. Будинок - у Нестерянці (окуповане село, - ред.). В Оріхові немає будинку, де жили. Далі нікуди не їдемо. Віримо в ЗСУ. Брати, племінники - усі на перемогу працюємо. Дівчата-колеги з малими дітьми не їдуть. По ринку зміни настрою не бачу. Хіба лише "відпали" ті люди, які їздили електричкою, бо вона ж не ходить зараз. А Нікопольщина - добирається, Червоногригорівка - на місці, Томаківський район, Марганець - усі їздять, - перераховує Інна.

Пані Оля щотижня вирушає до Запоріжжя разом із невісткою Наталею, подорожуючи з Томаківського району Дніпропетровщини. Це нелегко, проте працювати необхідно.

Прокидаємось о четвертій ранку, доїмо корову, збираємо речі, і о сьомій вирушаємо на базар. Повертаємось о дванадцятій. Все, що не продали, відправляємо на переробку: сметану перетворюємо на масло, а з скислого молока робимо сир, - ділиться Наталя.

Жінка відверто зізнається, що після обстрілів їй стало неабияк страшно подорожувати. Особливо вона нервує, коли проїжджає повз ДніпроГЕС.

- Задумуєшся, чи встигнеш доїхати додому. Це дуже складно. У селі стало менше корів, а раніше ми їздили у вівторок і суботу, а тепер залишилася лише субота, - ділиться своїми думками.

За перевезення в обидві сторони вона витрачає 500 гривень. До того ж, потрібно врахувати витрати на містове та лабораторію. Сума виявляється значною, і її ще потрібно заробити. Проте альтернативної роботи у них немає. Жінки з задоволенням відзначають, що мають постійних покупців, адже впевнені, що принаймні половину товару точно реалізують.

Ще одна продавчиня на імʼя Оксана розповідає, що чимало її покупців бояться виходити на вулицю під час тривоги. Чекають відбою.

- Є одна клієнтка, яка зазвичай приходить вранці, але якщо виникає тривога, то з'являється лише після обіду або взагалі не приходить. Якщо чесно, настрій у неї не найкращий. Щодня в неї виникають думки про виїзд. Приблизно 80% клієнтів вже це зробили, хоча з'явилися й нові, - розповідає пані Оксана.

У пʼятницю, коли ворог обстрілював центр КАБами, вона була на ринку. Разом із вантажником розкладала товар у холодильниках. Вона була в жаху — це не просто страх. Сказала, що спочатку подумала, що стріляють по самому ринку.

- Ми продовжуємо триматися. Постійно виходимо на роботу, - жартує продавець м'ясного павільйону Вадим. - Покупців стало значно менше. Люди бояться. Нещодавно трапилося щось серйозне... Відверто кажучи, морально стає важче, часом руки опускаються. Але поки ми тут, не хочу нікуди їхати, будемо працювати далі.

Він усміхається, хоча очі - дуже сумні, обличчя - втомлене. Показує на своє робоче місце і говорить, що у нього воно найкраще - одне таке гарне на весь базар. Сміється.