Проблема не в фінансах. Що необхідно Європі для забезпечення власної безпеки без підтримки Сполучених Штатів?

Журналіст "Економічної правди" Богдан Мірошниченко проаналізував потенціал Європи у сфері виробництва військової техніки.

Певен, вас зараз хвилює питання, чи зможуть Україна та Європа захищати себе самотужки, без допомоги США. Спробуєм відповісти.

США поставили у 2024 році техніки на 20 млрд дол. Це ті обсяги які треба буде компенсувати. Здавалось би, ці 20 млрд дол - сущі копійки для ЄС та Британії, чий сукупний ВВП складає понад 20 трлн дол.

Проте, насправді, питання полягає не лише в фінансах. Все зводиться до фізичної доступності озброєння на складах і можливостей держав виробляти достатню кількість військової техніки.

Протягом трьох років масштабного конфлікту Європейський Союз та Великобританія вичерпали свої запаси й розпочали процес відновлення ослабленої промисловості. Однак стало зрозуміло, що досягти рівня виробництва, який має Росія після тридцятирічного застою, виявилося вкрай складним завданням.

Яскравим прикладом є постачання Україні 1 мільйона нових 155-мм артилерійських боєприпасів від Європейського Союзу, яке затягнулося на майже два роки, замість запланованих 12 місяців. Сполучені Штати також не виконують своїх графіків, виробляючи ще меншу кількість артилерійських снарядів. Наприкінці 2024 року їхні виробничі потужності досягли лише приблизно 55 тисяч одиниць на місяць, що є меншим обсягом, ніж випускає один тільки німецький концерн Rheinmetall.

Сполучені Штати мають значні запаси боєприпасів і можуть укладати угоди з союзниками, використовуючи свій політичний вплив для постачання Україні. Аналогічні дії вживають країни Європейського Союзу, які в рамках "чеської ініціативи" планують поставити 500 тисяч снарядів у 2024 році, закуповуючи їх з різних куточків світу.

Лише спільними зусиллями союзники змогли забезпечити Україну мінімально необхідною кількістю снарядів для продовження спротиву. Якщо американські боєприпаси випадуть з постачань, може утворитись "дірка", закрити яку буде тим ще викликом.

У 2025 році держави Європейського Союзу мають намір самостійно виготовити 2 мільйони боєприпасів, реалізуючи безпрецедентні державні замовлення для оборонних підприємств, а також придбати певну кількість на міжнародному ринку. Проте це все ще істотно поступається можливостям Росії та Північної Кореї. Варто зазначити, що не всі новостворені боєприпаси будуть спрямовані в Україну.

Важливу роль США відіграють і в постачанні бронетехніки. Якщо зосередитись лише на походженні військової техніки, залишивши за дужками американське фінансування контрактів та залучення їхніх міжнародних зв'язків, то за даними Oryx, танки нам постачає здебільшого ЄС. Водночас американці поставили близько чверті від усіх БМП, близько половини БТРів та двох третин чотириколісних бронемашин.

Сполучені Штати Америки забезпечили близько 50% всіх поставок буксованої артилерії, а також активно займаються виробництвом високотехнологічної зброї, аналоги якої важко знайти на міжнародному ринку. Це включає різноманітні радари, інженерні системи, HIMARS з їхніми ракетами, зенітно-ракетні комплекси Patriot із відповідними боєприпасами, авіаційні ракети AIM-9M, балістичні ракети ATACMS та протирадіолокаційні ракети AGM-88 HARM. Крім того, Україна отримує дані з американських військових розвідувальних супутників та використовує систему зв'язку Starlink.

Євросоюз та Британія можуть замінити деякі американські системи власними аналогами. Наприклад, замість машин Bradley - шведські CV-90 або німецькі Puma. Замість систем ППО HAWK - німецькі IRIS-T, замість систем Patriot - франко-італійські SAMP-T.

Проте спроба різко збільшити європейське виробництво нової зброї, особливо високотехнологічної, може впертись у проблеми масштабування так само як це було зі снарядами. Аби швидко заповнити пробіл від випадіння постачань зі США, ЄС потребуватиме суттєвих змін у своїй оборонно-промисловій політиці.

Наприклад, державам необхідно буде знайти способи для визначення пріоритетів у постачанні військової техніки Україні. Важливо зняти обмеження на фінансування оборонної галузі з боку Європейського інвестиційного банку та збільшити витрати на оборону, щоб надати позитивний сигнал приватним інвесторам і оборонним підприємствам. Також слід вирішити проблему нестачі кадрів, що виникла через швидкий процес відновлення виробничих потужностей. Крім того, необхідно покращити логістичну інфраструктуру та організувати виробництво критично важливих компонентів.

Проте найбільшим випробуванням для Євросоюзу стане здатність діяти колективно: організовувати спільні закупівлі озброєння та спільно створювати ланцюги постачання.

Сутність проблеми полягає в тому, що військова техніка, вироблена в Європі, є надто дорогою навіть за американськими стандартами. Крім того, процес її замовлення відбувається фрагментовано: кожна країна самостійно обирає постачальника, веде переговори щодо ціни та визначає власні стандарти. Це призводить до дублювання оборонних можливостей, зниження ефекту масштабу та ускладнення прогнозування замовлень, що, в свою чергу, впливає на інвестиції компаній у розвиток виробництва.

Натомість європейським країнам потрібно об'єднатись, спільно залучити кошти, спланувати майбутні закупівлі, стратегічно визначити коло підрядників, укласти довгострокові контракти з адекватними цінами та перетворитись на великого сильного гравця на ринку озброєнь.

Перші зусилля щодо організації спільних закупівель озброєнь серед держав Європейського Союзу були здійснені в листопаді 2024 року. Хоча бюджет, виділений на ці закупівлі, складає лише 300 млн євро, цей механізм має потенціал для розширення в майбутньому.

Ще один важливий аспект полягає в тому, що Європейський Союз повинен стратегічно визначити, які товари він вироблятиме самостійно, а які буде імпортувати з інших країн.

Процес створення та розширення виробництва аналогічних американським військовим системам може зайняти значний час. Деякі європейські зразки військової техніки можуть суттєво відставати від американських за вартістю, якістю та швидкістю виготовлення, що негативно вплине на кінцевого споживача — Збройні сили України.

Але окремі країни ЄС можуть з політичних причин лобіювати замовлення саме для своїх компаній замість того, щоб поставити ефективність на перше місце. Яскравий приклад стався під час розбудови спільної системи протиповітряної оборони "Небесний щит", коли Німеччина наполягала на "швидкій та надійній" закупівлі американських систем ППО Patriot, а Франція - на "повільних, але європейських" постачаннях франко-італійських SAMP-T.

З огляду на очевидні проблеми, що існують у європейській оборонній промисловості, цілком ймовірно, що частину озброєння доведеться закуповувати у США. У адміністрації Трампа обмірковується можливість, за якою європейські держави зможуть придбати американську зброю для підтримки України. Це дозволить Силам оборони зберегти критично важливі поставки американської техніки, хоча Європа буде змушена заплатити більше, а Сполучені Штати зможуть отримати значні прибутки, замість простих бюджетних витрат.

Ця концепція виглядає досить перспективною, особливо враховуючи фінансові можливості Європейського Союзу, які перевищують його здатність інвестувати в національну оборонну промисловість. Проте, варто бути обережними з можливістю "докупівлі" дефіцитного озброєння у Сполучених Штатів. Існує ризик, що США можуть раптово призупинити видачу експортних ліцензій на певні види зброї або технології, намагаючись уникнути загострення конфлікту з Росією.

Не слід перебільшувати ризик можливого американського ембарго на зброю. Малоймовірно, що США вдадуться до радикальних дій, які можуть призвести до втрати одного з найбільших світових ринків озброєння, а також спонукати європейських конкурентів до імпортозаміщення своїх технологій.

У майбутньому європейським державам буде вигідніше з політичної та економічної точки зору закуповувати озброєння у власних країнах, стимулюючи розвиток місцевої промисловості та створюючи нові робочі місця. Крім того, налагодження виробництва всередині Європи забезпечить пріоритет у постачаннях для європейських замовників у разі загострення конфліктів в інших регіонах, таких як Азія чи Близький Схід.

Проте, у короткостроковій та середньостроковій перспективі європейський "протекціонізм" неминуче буде стримуватись обмеженнями щодо здатності виробляти певні товари за доступними цінами, з високою якістю та у стислі терміни. Тому часткова залежність від імпортних поставок може виявитися рятівною стратегією.

На останок скажу, що ставка України на розвиток власного оборонного комплексу повністю себе виправдала. І у нас немає іншого виходу, ніж продовжувати розвивати власне виробництво зброї та залучати в оборонку ще більше європейських інвестицій. Політична кон'юнктура зараз дуже підходяща.