Прибуток НБУ не слід вважати бюджетним резервом.

Довіра до центрального банку має вищу цінність, ніж будь-які бюджетні трансфери. Чому Національний банк не може виступати джерелом покриття дефіциту бюджету?

Зазвичай восени, коли розпочинається процес складання державного бюджету, в Україні активізується звична кампанія: пошук швидких фінансових ресурсів на рахунках Національного банку. Проект бюджету на 2027 рік знову викликав подібні обговорення.

Передбачене зниження планових перерахувань від НБУ до 49 млрд грн викликало передбачуваний шквал критики, адже прибуток за 2025 рік, який Рада НБУ затвердила у квітні 2026-го, становив 146,1 млрд грн. Опоненти поспішають охрестити виплати за депозитними сертифікатами "втраченими доходами держави".

Ця дискусія є показником інституційної зрілості нашої нації. У розвинених країнах політики можуть вести безкомпромісні дебати з питань міграції, податкової політики або бюджетних витрат, проте незалежність центрального банку та охорона його фінансового балансу залишаються непорушними принципами. Порушення цих норм призводить до втрати довіри з боку ринків. Коли монетарний регулятор сприймається як зручний інструмент для покриття бюджетного дефіциту, це свідчить про серйозне нерозуміння основних економічних механізмів.

Прибуток центрального банку не є постійним доходом, а є результатом напруженої боротьби за підтримання купівельної спроможності гривні.

Ілюзія великих доходів: звідки насправді походять ці показники

Для того щоб зупинити маніпуляції, необхідно відверто оцінити джерела ліквідності в українській банківській системі. Сьогоднішнє фінансування державного бюджету здебільшого залежить не від швидкого відновлення економіки, а від надзвичайної зовнішньої допомоги. Це явище, пов'язане з військовим часом, суттєво спотворює макроекономічні показники та формує ілюзію "безмежних ресурсів".

Основна частина фінансування від партнерів (США, ЄС, МВФ, Світового банку, урядів інших держав) надходить в іноземній валюті. Щоб покрити гривневі видатки, уряд регулярно конвертує її. При цьому донори суворо обмежують цільове використання цих коштів, переважно гуманітарними та соціальними напрямами. У результаті такого постійного обміну на внутрішній ринок виплескується колосальний обсяг грошової маси, не згенерований реальним сектором чи виробництвом товарів.

Якщо б цей фінансовий ресурс потрапив на ринок без належного контролю, країна могла б зіштовхнутися з катастрофічною інфляцією та девальвацією. Щоб уникнути таких наслідків, Національний банк впроваджує механізм стерилізації: він обмежує надлишок грошової маси через використання депозитних сертифікатів та валютні інтервенції.

Витрати на ці операції не слід вважати "премією" для банківської сфери. Це реальна ринкова вартість, яку регулятор сплачує за стримування інфляційного тиску. Отже, зниження запланованих відрахувань до бюджету на 2027 рік є лише математичним результатом зміни макроекономічної ситуації та об'єктивною необхідністю формування резервів Національного банку України для забезпечення фінансової стабільності.

Прогнозування в контексті реальних даних: чому дохід НБУ варто розглядати як вторинний показник.

У дискусіях про відрахування до бюджету часто ігнорують ключовий принцип: фінансовий результат центробанку -- завжди залишкова величина. Національний банк може перерахувати до бюджету рівно стільки, скільки залишиться після виконання його прямої конституційної функції -- захисту цінової та фінансової стабільності.

Тут виникає спокуса до політичних маніпуляцій: нібито, якби Національний банк знизив облікову ставку, витрати на стерилізацію зменшилися б, а перерахунки до бюджету — зросли б. Однак така логіка є небезпечною і помилковою. Вартість грошей в економіці не може і не повинна штучно коригуватися для зменшення витрат регулятора.

Зниження ставки без належних макроекономічних підстав обернеться тим, що уявна економія кількох мільярдів для балансу НБУ виллється в колосальні втрати для всього суспільства через неконтрольоване зростання цін і падіння курсу.

Тому в законодавстві встановлено чіткий інституційний бар'єр: цифри в проекті державного бюджету є лише прогнозними орієнтирами, сформованими на основі передбачуваних макроекономічних показників. Центральний банк не має права приймати на себе надмірні фіскальні зобов'язання, оскільки це обмежило б його можливості ефективно реагувати на кризові ситуації.

Понад те, історична статистика красномовно доводить штучність нинішньої паніки. За останнє десятиліття фактичні суми, які Нацбанк перераховував до бюджету, регулярно і суттєво перевищували прогнози. Наприклад, у проєкті бюджету на 2023 рік відрахування прогнозували на рівні 19,3 млрд грн, а фактично держава отримала майже 71,9 млрд грн. На 2025 рік прогнозували 34,3 млрд грн, а фактично перерахували понад 84,1 млрд грн.

Проте є ще один важливий аспект. Відповідно до Закону "Про Національний банк України", після проходження міжнародного аудиту та формування необхідних резервів, весь залишок прибутку, що підлягає розподілу, без жодних альтернатив передається до державного бюджету до останньої копійки.

Регулятор не накопичує ці надлишки на власних рахунках для "збагачення". Тож політичні баталії довкола "заниженого прогнозу" позбавлені економічного сенсу: держава в будь-якому разі отримає весь згенерований ресурс.

Європейська дійсність: витрати як компенсація за помірну інфляцію.

Безпідставність претензій до НБУ стає ще очевиднішою, якщо подивитися на фінансові звіти європейських центробанків за 2025 рік. Для провідних регуляторів світу робота зі збитками стала новою нормою. Логіка тут універсальна: жорстке приборкання цін вимагає високих процентних ставок, а отже, центробанки змушені платити комерційним банкам значні суми за утримання ліквідності.

Результати красномовно свідчать про себе:

* Бундесбанк (Німеччина) зафіксував безпрецедентний мінус -- 27,78 млрд євро.

* Національний банк Польщі втратив 35,74 млрд злотих (понад 8,3 млрд євро).

Національний банк Австрії завершив рік з фінансовими втратами в розмірі 5,2 мільярда євро.

Європейський центральний банк також оголосив про фінансові втрати у розмірі 1,25 мільярда євро.

Прибутки змогли показати лише ті установи, які компенсували витрати позитивними курсовими різницями чи завдяки специфіці активів, як-от Нацбанк Данії чи Банк Франції. Але загальна світова парадигма незмінна: захист економіки та доходів громадян коштує центробанкам дорого.

Інституційний захист: чому за межами країни немає тиску на регуляторні органи.

Справжня міцність державних інститутів вимірюється саме реакцією політиків на такі балансові втрати.

Німеччина та Австрія. Політичне життя в цих країнах напружене, урядові коаліції регулярно стикаються з бюджетними дефіцитами. Проте жодній політичній силі не спадає на думку вимагати латати бюджетні діри коштом Бундесбанку чи Нацбанку Австрії. Збитки центробанків сприймають як невідворотний наслідок монетарної політики, а спроби тиснути на керівництво регулятора вважають загрозою національній економічній безпеці.

Чехія: принципи важливіші за все. В країні з 1998 року функціонує режим інфляційного таргетування. Успішне підтримання рівня інфляції поблизу 2% обійшлося Чеському національному банку в величезні збитки: історичний мінус досяг 400 мільярдів крон, а у 2025 році додався ще збиток у розмірі 72,9 мільярдів крон (приблизно 2,9 мільярда євро). Незважаючи на вельми розрізнений парламент, жоден політик не звинувачує центробанк у "збагаченні" комерційних банків. Регулятор відкрито попередив, що дивідендів не буде протягом кількох років, і чеське суспільство ухвалило ці умови.

Швеція: підтримка замість ліквідації. Шведський Ріксбанк, який протягом 33 років контролює рівень інфляції, через високі процентні ставки зазнав значних втрат у власному капіталі, який опинився нижче встановленого законодавством мінімуму. Натомість, замість того, щоб вимагати від банку повернення коштів, парламент Швеції, що не вирізняється ідеологічною одностайністю, ухвалив історичне рішення: виділив центробанку 25 мільярдів крон на пряму докапіталізацію з державного бюджету. Держава вирішила підтримати інституцію, яка врятувала національну валюту.

Справжня вартість політики: те, що не можна оцінити через прибуток.

Справжня значущість політики центрального банку не вимірюється лише його фінансовими показниками. Ставити прибуток в основу оцінки діяльності регулятора — це серйозна помилка, яка знижує державну стратегію до простого рівня бухгалтерських звітів.

Вартість та результати нашої діяльності полягають у зовсім інших, значно більш значущих аспектах:

* Надійна та стабільна банківська система. У державі, де інфраструктура зазнає щоденних руйнувань, фінансова система продовжує функціонувати без перерв, забезпечуючи безперебійні платежі та підтримуючи економіку, а також задовольняючи нагальні потреби в обороні.

* Стабільна гривня. Контроль за валютним курсом оберігає зарплати, виплати для військових та накопичення від неконтрольованої девальвації.

* Довіра – це найцінніший і водночас найвразливіший актив України в даний момент. Світ спостерігає за нами з захопленням, вражений неймовірною відвагою та героїзмом наших захисників на фронті. Проте не менш важливо те, що партнери спостерігають у тилу. У час, коли світова увага розпорошується, а війна виснажує і вимагає величезних фінансових вкладень, Україна щодня платить найвищу ціну — людські життя. Саме ефективний, організований тил і стабільна банківська система стають вагомими аргументами для союзників, щоб продовжувати підтримувати нас на масштабному рівні. Довіра до фінансової спроможності держави відкриває двері для мільярдів міжнародної допомоги в бюджет та надає бізнесу стабільну основу для розвитку.

Комунікаційна стратегія: як обійти пастки популізму

Жоден центральний банк не може одночасно контролювати інфляцію та виступати безмежним джерелом фінансування державних витрат. Основна роль НБУ у забезпеченні добробуту країни полягає не в одноразових внесках до бюджету, а в підтримці стабільності макроекономічної ситуації.

Коли традиційні механізми впливу на економіку починають давати збій унаслідок військових викликів, центробанк стикається з серйозною загрозою втрати своїх стратегічних цілей. Це може призвести до імпульсивних дій, спрямованих на реагування на тимчасові політичні вимоги.

Поступливість у цій сфері може призвести до серйозних наслідків. Тому сучасна ефективна політика базується на строгому управлінні очікуваннями. Довіра виникає не з готовності до компромісів в макроекономіці, а з ідеальної прозорості та дисципліни. Попереднє оголошення монетарних намірів (forward guidance) і суворе дотримання "тижня мовчання" (quiet period) перед змінами ставок створюють надійний захист від маніпуляцій. У цій схемі Рада НБУ виконує роль довгострокового інституційного орієнтира, тоді як Правління приймає оперативні, іноді непопулярні, але життєво важливі для стабільності системи рішення.