Нереалізовані рішення

Редакційна команда Цензор.НЕТ не завжди поділяє думки авторів. Всі матеріали в категорії "Блоги" є відповідальністю їхніх авторів.

Як я залишила журналістику через стосунки з коханцями.

(клікбейт, адже вийшло досить довгим)

Перед тим, як піти у військо, я написала кілька матеріалів про угоди зі слідством в антикорупційних справах. Усе почалось зі Злочевського. Але він лише привернув увагу до нової тенденції.

Часто під таки угоди пом'якшували кваліфікацію, щоб фігуранти отримали лише штраф або умовне, нерідко закріплювали це все засекреченими вироками. І перше, і друге - незаконно. Красивим виправданням було те, що фігуранти донатили на Сили оборони.

Очільники органів відмовлялися визнавати наявність тенденції: немає жодних свідчень / попередники залишили за собою нерідко недоліки у документації / ми підтримуємо збройні сили / корупціонери видають своїх колег.

Деякі активісти та журналісти, які, в буквальному чи переносному сенсі, облаштувалися в певних антикорупційних офісах, сміялися, вигадуючи різноманітні історії про моїх романтичних партнерів. Це не жарт — навіть мої друзі отримували подібні здогадки!

Але ж це неймовірно! Виглядає на те, що платити за справедливість не є ефективним варіантом (ось таке диво).

У минулому році Вищий антикорупційний суд України затвердив угоду, пов'язану з однією з найвідоміших історій української корупції – справою Держінвестпроекту. Це стосується розкрадання коштів, виділених на "Олімпійську надію" Януковича. У ті часи я ще навчалася в середній школі, тому мені добре відомі деталі цієї ситуації.

Фігуранти справи, серед яких є брат колишнього голови Держінвестпроекту Владислава Каськіва, погодилися на угоду. Уявіть собі, вони навіть визнали частину звинувачень "з власної ініціативи та за власним бажанням".

Ці святі особи не лише не понесли серйозного покарання – більшість з них отримали лише штрафи, без умовних термінів. Вони пообіцяли повернути те, що вкрали (як фінансово, так і у вигляді земельних ділянок), а також зробити внесок на підтримку Сил оборони.

Чому була дана обіцянка? Тому що основна частина пожертв і компенсацій повинна була реалізуватися (принаймні, формально) за рахунок інших.

Платити повинні ті, хто забезпечував фігурантів заставами, а також формальні власники земель з Карпатського регіону.

Засуджені повинні були отримати дозвіл цих "фунтів" на здійснення донатів та продаж їхніх активів через АРМА. Кошти, отримані від цього продажу, також планувалося направити на підтримку армії.

"Вибачте, я несу відповідальність. Ось підтвердження від Васі Пупкіна, що ви можете його покарати замість мене."

Один з суддів висловив свою окрему думку, чітко вказавши на свою незгоду з ухваленим рішенням. Він прямо зазначив, що вважає його законодавчо неналежним.

Основні причини в короткому викладі (моїм способом):

- фігуранти не довели, що мають гроші відшкодувати збитки;

Одного з них, як мені відомо, судили заочно, і в угоді з прокурором немає навіть його підписів.

"Згоди" від фунтів - це певні жартівливі моменти чи курйози.

- Передача коштів від продажу землі на потреби армії є незаконною.

- із частиною вкрадених земель взагалі не розібрались, що робить;

Фігуранти насправді не відчули каяття і не вчинили нічого позитивного, їхня єдина мета полягала в отриманні угоди.

Суд прийняв до уваги як обставини, що пом'якшують, ті зобов'язання, які були накладені на підсудних на майбутнє – це виглядає дещо необачно.

"Не можуть враховуватися як пом'якшуючі обставини і характеризуючі дані щодо обвинувачених, оскільки законослухняна поведінка має бути нормою у суспільстві."

Дані від судді.

Рік після винесення вироку показав, що він залишився невиконаним у повному обсязі. Принаймні частина земельних ділянок досі не була конфіскована державою. Виконавча служба не змогла знайти спосіб реалізації цього процесу, а коли звернулась до ВАКС за роз'ясненнями, отримала відповідь, що текст вироку написаний зрозуміло і пояснень надавати не зобов'язана.

А ще за рік після вироку, уже давно про нього забувши, ми читаємо з журналістських розслідувань: Каськів знову будується в Карпатах.

Злочевський, до речі, не лише помпезно одружує свою доньку, а й відновлює роботи над індустріальним парком поблизу Києва.

А секретні вироки вже ніхто й не підраховує.

(а я щаслива більше не хотіти в журналістику, якби б на війні ще кохалось так легко, як кажуть))