Мустафін розглядає історію американського долара та його попередників.

250-річчя Сполучених Штатів президент цієї країни Дональд Трамп відзначив в притаманний йому спосіб. Представивши, зокрема, співвітчизникам купюру номіналом в сто доларів із власним підписом

Цього року знаменна дата і для американської валюти – за офіційними даними, затвердженими Конгресом, вона святкує своє 240-річчя.

Перший зразок однодоларової банкноти, випущеної в 1862 році.

Попри те, що перший "Монетний акт" у Сполучених Штатах було ухвалено лише в 1792 році, карбування монет почалося вже через два роки. А ось перша банкнота, видана Міністерством фінансів США, з'явилася у 1862 році. Відзначимо, що з 1837 року діяла система "вільного банкінгу", яка дозволяла приватним банкам випускати свої власні банкноти.

Можливо, вплинув досвід різкого знецінення валюти під час Війни за незалежність. Хоча центральний банк у США намагалися заснувати двічі, жоден з них не протримався більше двадцяти років. Саме тому врешті-решт була створена Федеральна резервна система, назва якої не мала викликати негативних асоціацій.

Проте це зовсім не завадило американському долару не лише впевнено відновитися (хоча він став єдиним платіжним засобом у США лише після громадянської війни), але й узяти на себе роль резервної валюти для всього світу після другої світової війни, продовжуючи виконувати цю функцію й до сьогодні.

А можливо, вся суть криється в назві, яку колись вибрали батьки-засновники, що, здається, "задало" напрямок розвитку американської валюти? Адже навіть у ті часи, коли Сполучені Штати не лише не були на карті, а й не фігурували в мріях, долар... вже об’єднував різні континенти.

Денарій римського походження з ім'ям Юлія Цезаря.

Безумовно, за віком він не може зрівнятися, наприклад, з римським срібним денарієм, що став, мабуть, однією з перших монет, які використовувалися для платежів далеко за межами держави, де їх виготовляли. Слово "денарій" і сьогодні легко впізнати в таких валютах, як дінар, деньє та дірхем.

Щоправда, універсальність денарія зрештою зіграла проти нього. Адже вміст срібла, та й сама якість виготовлення монет, що спочатку викликала заздрість, почали стрімко падати вже за давніх часів. І на початку середньовіччя, на певний час взагалі довелося повернутися до розрахунку сріблом за вагою - врешті-решт і марки з фунтами спочатку були не грошовими одиницями, а саме одиницями маси.

Ознайомтеся також: Між обрядами та навчанням. Яка справжня суть легенди про леді Годіву?

У ті часи золото вважалося найнадійнішою валютою. Наприкінці Римської імперії з’явилася нова монета, виготовлена з цього металу, - солід. Цю монету використовували як для накопичення капіталу, так і для обміну, а також як еталон для інших валют. Спочатку вона була популярною на Близькому Сході, де активно велися торги навіть у "темні віки".

Однак і солід, відомий у Візантії як номісма, а на Заході як безант, також не уникнув загальної тенденції - зниження вмісту дорогоцінних металів і погіршення якості карбування. Це особливо торкнулося італійських торговців, які вже звикли покладатися на константинопольські "норми".

Августалія Фрідріха II

Імператор Фрідріх II Гогенштауфен намагався задовольнити потреби своїх підданих. Окрім цього, він був також володарем Сицилійського королівства, і саме за його наказом почали карбувати так звані августалі, надихаючись візантійськими традиціями. Проте незабаром італійські міста вирішили випустити власну золоту монету.

Першими, хто розпочав цей шлях, стали місто Флоренція, де почали карбувати флорини, а за ним слідувала Венеція з її цехінами (золотими дукатами). Безумовно, обидва ці міста спочатку ретельно імітували зразки з Константинополя, що з’явились ще в часи розквіту імперії. Однак нові монети з самого початку були створені не стільки для внутрішнього використання в самих містах-держави (адже денарії та соліди в першу чергу карбувалися для громадян імперії), скільки для підтримки міжнародних торгових операцій, які ми зараз могли б назвати саме такими.

Венеційський цехін (золотий дукат)

Незалежно від назви монет чи місця їх виготовлення, вага і вартість залишалися незмінними. Це й було основною метою стандартизації.

Експеримент визнали вдалим, і за кілька століть приклад почали брати вже з італійців. Карбовані в Німеччині монети, скажімо, отримали невигадливу назву "гульденів" - тобто, власне, "золотих". Проблема була одна - золота було мало, а торгівля - і всередині Європи, і зі Сходом -- стрімко зростала та вимагали все більше грошей.

Тому не варто дивуватися, що з часом з'явилася концепція часткового покриття дефіциту за допомогою срібних "аналогів", які за своєю вартістю відповідали золотим, але при цьому мали більшу вагу. Перші екземпляри таких монет, створені наприкінці XV століття в Тіролі, отримали назву гульденери.

У період з 1510 по 1512 роки в чеських Рудних горах були виявлені нові значні родовища срібла. Власник місцевих шахт, Штефан Шлік, вирішив почати карбування монет безпосередньо біля місця видобутку. Оскільки ця місцевість отримала назву Якимова долина, або Йоахімсталь німецькою (на честь святого Якима, покровителя рудокопів), монети, виготовлені Шліком, стали відомі як йоахімсталери або просто талери.

Попит на них був величезним, копіювати шліківські монети почали майже одразу, і вже в 1524 році в Еслінгені був схвалений імперський монетний статут, який визнав талер новим стандартом для Священної Римської імперії. Карбувати подібні монети почали й в інших країнах - знову ж таки, тієї самої ваги та цінності.

Звичайно, альтернативи могли мати свої унікальні назви – наприклад, у Франції карбовані називали екю, в Англії - коронами, а в Іспанії - песо. Проте також існували варіанти терміна «талер», адаптовані до місцевих мов. В Італії його називали таллеро, у скандинавських країнах - далер, а на Британських островах - долар. Ця термінологія, до слова, вже згадувалася у "Макбеті" Шекспіра.

Відкриття срібних родовищ за океаном призвело до того, що монети, виготовлені в іспанських колоніях, стали найпопулярнішими у світі.

Ознайомтеся також: Зоологічна дипломатія. Амбівалентний дарунок від єгипетського валі.

Монети, карбовані в різних країнах за зразком талера

Водночас їх іменували і песо (що в перекладі означає "частина", "доля" - співзвуччя з доларом тут є цілком випадковим), і піастрами (тобто "пластинами" - ця назва особливо сподобалася жителям французьких колоній, а у нас, завдяки пригодницькій літературі, вона, в основному, асоціюється з піратами), а також просто доларами.

Навіть у британських колоніях іспанські монети користувалися популярністю більше, ніж гроші метрополії. Причина була проста: їх було значно більше в обігу. Тому не дивно, що місцеві патріоти, які боролися за незалежність, спершу вирішили легалізувати використання цих песо-доларів на своїх територіях.

Коли ж вирішили таки карбувати власну монету, то й назва її здавалася вже очевидною. Ну, не називати ж гроші американської республіки за британським зразком "коронами"! Тим більше, що срібні монети й у самій Британії з 1751 року не карбували, а користувалися... все тими ж песо.

Між іншим, за однією з найпоширеніших версій саме від песо долар успадкував свій символ - $. Але його історія є давнішою навіть за біографію римського денарія. Бо починається ще за доби фінікійців. Тоді, коли ці "господарі морів" навіть монет не мали (варто нагадати, що винайшли цей зручний інструмент розрахунку та накопичення у Лідії, звідки винахід першими позичили давні греки, а у Фінікії монети почали карбувати не раніше VI сторіччя до нашої ери).

Однак навіть без карбованих грошей хитрі мореплавці з сучасного Лівану змогли захопити практично всю торгівлю в Середземному морі, а також вийти за його межі.

Близько 1100 року до нашої ери вихідці з близькосхідного Тіра заснували на атлантичному узбережжі Іспанії місто Гадір (сучасний Кадіс). А на острові Котінуса біля нього збудували храм бога Мелькарта. За близькосхідною традицією вхід до святилища прикрашали дві величні колони. Виготовлені з бронзи, вони виблискували на сонці й були чудовим орієнтиром для мореплавців. Тож самі фінікійці звикли позначати найзахідніші свої мандрівки, як подорожі до "стовпів Мелькарта".

Стародавні греки асоціювали фінікійського бога із своїм героєм Гераклом. Проте їхні географічні знання були далеко не точними, тому вони назвали "стовпами Геракла" Гібралтарську протоку, що розташована між Іспанією та Африкою.

У давні часи та в середньовіччі цей регіон вважався "краєм відомого світу". Після відкриття Нового Світу імператор Карл V вирішив вшанувати розширення своїх територій, додавши на герб зображення стовпів, обв'язаних стрічкою з девізом Plus Ultra - що означає "далі за межі". Ці стовпи також почали з'являтися на монетах, виготовлених з американського срібла.

Іспанська монета, виготовлена в потосійському місті Перу, поєднує в собі зображення стовпів та відомих символів.

Таким чином, вказувати номінали цих монет у листах та документах стало звичним для людей, які використовували спрощене зображення стовпів і стрічки. З часом це зображення почали асоціювати з літерою S, яка була перекреслена однією або навіть двома рисками. Це стало свого роду спадком від величних колон, що прикрашали герб імператора, а пізніше й іспанський герб, в якому залишилися лише елементи скоропису торговців і чиновників.

Ексклюзивно для Еспресо

Про автора. Олексій Мустафін — український журналіст, телевізійний керівник, політичний діяч та письменник, що спеціалізується на науково-популярній літературі.