"Юність - це внутрішній стан" : відверта розмова з Михайлом Поплавським про Україну, ключові секрети досягнень та святкування 75-річчя.

Легендарний "співаючий ректор" Михайло Поплавський готується відзначити свій ювілей. Однак святкування 75-річчя він вирішив перенести на час після Перемоги. Тоді ж планується й великий концерт "Україна, вперед!". Поки що Михайло Михайлович активно підтримує Збройні Сили України та надихає студентів свого рідного Університету культури своєю невичерпною енергією, яка не зважає на поважний вік.

У цьому році Михайло Поплавський став дідусем втретє. Однак маленького Мирона він ще не зустрів, оскільки той разом з батьками та двома братами наразі перебуває за кордоном. Михайло Михайлович уже й не пам'ятає, коли востаннє брав вихідний, і навіть дивується, коли хтось про це запитує. Він пильно слідкує за своїм здоров'ям: не вживає солодощів, уникатиме алкоголю, не курить і вже багато років надає перевагу бичачим яйцям.

- Молодість - це не лише вік, а стан душі, - зазначає Михайло Михайлович, невимушено минаючи простори університетських коридорів, легко долаючи сходинки.

"Не соромтеся допускати помилки та бути кумедними."

В інтерв'ю Михайло Поплавський поділився спогадами про свій переїзд до Києва, зміни в мовній практиці, завершення стосунків з першою дружиною та початок масштабного конфлікту.

Чесно кажучи, важко стриматися від компліментів. Михайло Михайлович, чи справді вам виповниться 75?

- І за кожний з цих років я вдячний долі. Те, як я виглядаю багаторічний спосіб життя. Я стараюся добре висипатися при температурі 16-17 градусів, вмиваюся холодною водою, зранку за китайським методом: випиваю стакан гарячої води 50-60 градусів, яка є виключно з криниці зі свого рідного села. Три варених яйця на сніданок без жовтка. Вживаю лише екологічно чисті продукти зі своєї молочно-товарної ферми - бичачі яйца, кістковий мозок з молодої телятинки, пʼю сироватку або кефір на ніч. Регулярно проходжу процедури реоферезу - це метод очищення крові, який застосовується для покращення мікроциркуляції та обміну речовин у тканинах, знижує рівень загального холестирину тощо і плазмаферезу - це cучасний спосіб очищення крові від хвороботворних токсичних речовин, кров поділяється на плазму та кров'яні тіла. Донори крові чому живуть довше, бо у них активується система кровотворення, відбувається оновлення клітин крові та стимулюється імунітет. Ще я багато ходжу і не рекомендую в поважному віці бігати як придурки - це велике навантаження на серцево-судинну систему організму, ну і звичайно підтримую сексуальну енергію (сміється-Авт.). А ще відношусь до всього філософськи: "не беру дурного в голову і важкого в руки".

На сьогоднішній день в Україні спостерігається справжній сплеск культурних тенденцій, і ваш навчальний заклад, як ніколи раніше, набуває значної важливості. Що ж лежить в основі цих перетворень?

- Насправді, університет культури завжди був актуальним. Я більше тридцяти років впроваджую національну ідею підтримки культури. Національна культура - це і є національна ідея. І пишаюся тим, що зараз ми переживаємо великий культурний прорив. Хоча тридцять років тому мене за це "затюкували", за те що розмовляв і співав українською називали "селом". Тоді всі слухали російських артистів, у більшості з яких, до речі, було українське походження.

- Відомо, що і ви свого часу вчилися в школі де викладали російською.

Так, це було в Одеській області. Я розпочав освоювати українську мову лише після того, як мене призначив ректором університету тодішній міністр культури Іван Дзюба. Пам'ятаю, що мені закидали: "Ваша вимова не літературна". А я відповідав: "Це просто одеський діалект".

- Це був початок девʼяностих років...

- Так, 21 квітня 1993 року мене призначили ректором тоді ще Інституту культури. Я майже інтуїтивно розумів, що треба робити ставку на все українське. Так, це була маскультура яку підтримує майже 90 відсотків населення. Врешті решт, історія показала, що я був правий.

- Ваш проєкт "Співаючий ректор" став легендарним. Його вже досліджують науковці із соціальних комунікацій та піарники.

Цікаво, що ця технологія була розроблена в рамках просування Київського інституту культури. Юрій Рибчинський разом із Геннадієм Татарченком створили відомий хіт "Юний орел", і саме з цього моменту все почалося. Спочатку я був абсолютно проти виходу на сцену. Я обурювався: "Ви що, зовсім з розуму з’їхали?! Я ж ректор, доктор наук, професор, і ви хочете, щоб я виступав на сцені?!"

Вам було зрозуміло, що хтось може з вас насміхатися.

Так, я завжди наголошую своїм студентам: не бійтеся помилятися і не бійтеся виглядати кумедно. Адже саме через помилки ми стаємо сильнішими. Мене завжди турбувало, що російська поп-музика мала великий вплив на український шоу-бізнес. Ми вирішили змінити цю ситуацію, створивши всеукраїнський телевізійний конкурс для дітей "Крок до зірок" у 1997 році, що дозволило нам позбутися програми "Утреннюю звезду" з українського телепейзажу.

Згодом було витіснено "Песню года", і авторський проект "Наша пісня" (започаткований у 2004 році) перетворився на Національну музичну премію "Українська пісня року". Кожного року, ще до того, як це стало популярним, у березні організовували великі Шевченківські вечори під назвою "Ми діти твої, Україно!" (починаючи з 2008 року) та концерти на честь Міжнародного Дня матері "Мамо, вічна і кохана" (також з 2008 року). Було реалізовано унікальний телемарафон української пісні "Пісня об'єднує нас!" у 2012 році, який потрапив до Книги рекордів Гіннеса як "Найтриваліший музичний телемарафон національної пісні у прямому ефірі".

Весь світ спостерігав за тріумфом нашої країни і ми довели що є наспівочішою нацією. Без перерви на рекламу та новини 5 діб в прямому ефірі на Першому національному телеканалі звучала українська пісня - 110 годин, 3 хвилини й 27 секунд із 29 березня по 2 квітня. Також музичні фестивалі проводили у Криму, відкривали філіали університету в російськомовних регіонах. Я відчував, що колись наші зусилля "вистрілять" і потихеньку бив в одну точку, так би мовити "колупав скелю". При чому, не перестаючи наголошувати: "Я не співак і не вокаліст. Я - популяризатор української пісні, української мови, української культури, кожен проєкт разом з командою ми реалізовували під гаслом "Тримаймо разом українську хвилю"!

- Ви не співак, а збираєте багатотисячні зали. На крайньому вашому ювілейному концерті "Я українець" в Палаці спорту було понад 10 тисяч глядачів! Як так?

Як казав один мудрий єврей, щоб отримати смачний чай, не шкодуйте заварки. Ми завжди створюємо вражаючі шоу – з розкішними костюмами, грандіозними виставами, численними балетами, відеоартом та спецефектами. Здивування – це наша перемога. Ми даруємо емоції нашій публіці. Кожен концерт Михайла Поплавського є також унікальним творчим звітом КНУКіМ. Підготовка до такого шоу надає практичний досвід і слугує важливим імпульсом для подальшого розвитку. Для мене важливо, щоб молоді артисти виходили на сцену, щоб студенти усвідомлювали – успіх можливий для кожного, якщо щиро цього прагнути і наполегливо працювати. Це моя патріотична, політична та життєва позиція.

- Як залишатись собою і йти до своєї мети попри критику.- Не обговорюють того, хто нічого не робить. Я за своє життя зробив і роблю багато, а історія розсудить. Я помилявся, падав - підіймався, падав - і знову підіймався. Я точно знав чого хочу. Завжди будуть люди, які не сприймають вас. І завжди будуть люди, які просто вас любитимуть. Я завжди говорю студентам: Будьте на позитиві і дійте! За вас ніхто не зробить: ні батьки, ні вчителі, ні друзі. За вас зробите тільки ви. У вас є ви!

У своїх 24 роках ви вже встигли стати керівником районного культурного центру і досягти майже всього, про що мріяли. Але в один момент ви вирішили залишити все позаду і вирушити до Києва.

Я усвідомив, що навчання стане моїм порятунком, інакше в селі я ризикував би втратити себе, опинившись у безвиході. У мене вже було чимало досягнень: я був одружений, мешкав у просторій трикімнатній квартирі, мав службову "Волгу" з "оленем" на капоті та мотоцикл. Пам'ятаю, як запропонував дружині переїхати до Києва, але вона поставила ультиматум: "Або я, або Київ". Я обрав столицю. Переселившись, я розпочав навчання і водночас працював на п’яти роботах, навіть ставши вихователем у гуртожитку "Київресторантресту". Незважаючи на труднощі, я вклав усі сили в свій імідж та саморозвиток. Проте моя головна мрія — годувати людей і знайти шлях до успіху — завжди залишалася зі мною. Гроші були необхідні для втілення моїх ідей.

"Найзначніший проект, який я реалізував у своєму житті, - це Університет культури."

- Мрії здійснилися?

- А як же! Я реалізував свої мрії по максимуму.

- Зараз про що мрієте?

Я насолоджуюсь моментом тут і зараз. Минуле вже не в наших руках, а майбутнє залишається невідомим. Таке ставлення прийшло з початком великої війни. Тепер я прокидаюсь, ставлюся на ноги – отже, я живий, і за це варто дякувати! Далі – час вирушати на роботу.

На справді, виявилось, що для щастя не потрібно багато.

Мій рецепт щастя вже офіційно захищений. Емоційний інтелект, що поєднує творчість з практичним підходом, завжди виступає на старті і перемагає! Це невичерпна енергія, сила волі і рішучі дії, які ведуть до реалізації визначеної мети, що перетворилася на український життєвий шлях.

Це саме те, чому ми вчимо наших студентів - філософії лідерів, філософії переможців, вірі в себе та любові до своєї професії. Віра - це магія. Я вірив і пишаюся сьогодні самим успішним проєктом мого життя - Університетом культури.

Чи замислювалися ви коли-небудь над тим, щоб піти від нього?

- Навіть у думках не було! А от інші цього хотіли. При кожному президентові країни мене хотіли змістити з посади, використовуючи навіть "брудні технології" та я боровся і повертався. У тому числі, через суди. Памятаю, за часів Кучми ректори, навіть, петицію написали, що мене треба усунути, бо я був "незручним" для них зі своїми реформаторськими ідеями щодо зміни підходів до навчання та змісту освіти. До мене з цією петицією приходили і з СБУ. Але я тоді їм відповів, кажу: "Проєкт "Співаючий ректор" - це оперативна розробка СБУ". Вони почухали потилиці, пішли розбиратися і більше не приходили.

Ви є найстаршим серед провідних блогерів Instagram, публікуючи виключно україномовний контент, і активно "вибухаєте" на інших соціальних платформах. Наразі у вас понад 8 мільйонів 200 тисяч підписників в Instagram — тільки президент України має більше. У TikTok ваша аудиторія налічує 1,5 мільйона, а ваші відео на YouTube отримують мільйони переглядів. Чому вам це все потрібно? Чи приносить це вам дохід?

Цей інструмент є потужним засобом для просування та популяризації Національного університету культури і мистецтв, а також для підтримки його іміджу та формування лояльності до бренду. Цього року ми змогли залучити студентів саме через соціальні мережі. Важливо спілкуватися з цільовою аудиторією на зрозумілій молодіжній мові. Тому я розробляю сучасний україномовний контент і просуваю його у глобальному інформаційному просторі через платформи соціальних мереж.

Моя мета — вести за собою талановиту, амбітну та перспективну молодь, яка стане творцем нової історії України. Для мене це не просто стратегічний інструмент для підвищення іміджу університету. Найцінніше, що можна здобути, — це довіра і повага, які не купуються за гроші. Ми займаємося розробкою українських проєктів і їх популяризацією. Я прагну, щоб наші українські тренди потрапили до світового обігу, щоб світ дізнавався про нашу культуру, музику, кухню та традиції. Нам потрібно продемонструвати, що українське — це стиль, це актуально і в цьому полягає наше майбутнє!

Чи відчували ви наближення масштабного конфлікту?

- Ні! Хоча я завжди казав: бійтеся своїх друзів, а не ворогів. Але у кошмарному сні не міг передбачити, що росія вчинить напад на Україну. Памʼятаю, ніч 24 лютого 2022 року я вже не спав. Чув вибухи, бачив, що танки заходять на Оболонь. Зранку був в університеті - вирішував, куди переселяти наших студентів з гуртожитку. Я не полишив Київ і кожного дня був на роботі. Тоді багато студентів і викладачів жили у підвалі університету.

- Ви ходите до укриття?

- До студентів буває ходжу під час тривоги, щоб підтримати їх та зарядити оптимізмом. Спілкуємося, шуткуємо, співаємо. Вселяю їм віру, що все буде добре. Бо якщо є Віра - буде й Перемога!

- В чому ваш секрет успіху?

Мене не турбує, що інші думають і говорять про мене. Найважливіше — це моє сприйняття людей такими, які вони є. Я завжди залишався вірним собі і не намагався змінити свою сутність. Необхідно вивчити себе та віднайти свій унікальний шлях в українському контексті. Це і є справжній успіх! Вірте в себе, мрійте масштабно і впевнено рухайтеся до своїх цілей. Удача прихильна до тих, хто не здається! Моя поточна мета — встигнути створити якомога більше національних проєктів за своє життя і залишити позитивний слід на цій землі!