Михайло Поплавський висловив думку: "Національна культура є сутністю нашої національної ідеї".

Михайло Поплавський вирішив перенести святкування свого 75-річчя на час після досягнення Перемоги.

Цього року Михайло Поплавський став дідусем трьох разів. Проте маленького Мирона він поки що не бачив — хлопчик разом з батьками і двома братами наразі проживає за кордоном. Михайло Михайлович вже й не пригадує, коли востаннє брав вихідний, і навіть дивується, коли його про це запитують. Він уважно слідкує за своїм здоров'ям: не вживає солодощів, не вживає алкоголь, не курить і вже багато років віддає перевагу бичачим яйцям.

Михайло Поплавський вже не згадує, коли востаннє брав відпустку.

- Молодість - це стан душі, - каже Михайло Михайлович, з легкістю бігаючи просторими коридорами Університету культури, не помічаючи сходинок.

"Не бійтеся помилятися і бути смішними"

В ексклюзивному інтервʼю "ФАКТАМ" Михайло Поплавський згадав переїзд до Києва, перехід на українську, розрив з першою дружиною та початок великої війни.

- Відверто кажучи, від компліментів не втриматися. Михайло Михайлович, вам точно 75-ть буде?

Я щиро вдячний долі за кожен рік, що минув. Мій зовнішній вигляд свідчить про мої тривалі зусилля щодо здорового способу життя. Я намагаюся добре спати при температурі 16-17 градусів, вмиваюся холодною водою, а вранці, за китайською традицією, випиваю склянку гарячої води (50-60 градусів) з криниці рідного села. На сніданок я віддаю перевагу трьом вареним яйцям без жовтка. Вживаю лише екологічно чисті продукти з моєї молочно-товарної ферми: бичачі яйця, кістковий мозок з молодої телятинки, а на ніч п’ю сироватку або кефір. Регулярно проходжу процедури реоферезу, щоб покращити мікроциркуляцію та обмін речовин, а також плазмаферезу, сучасного методу очищення крові від токсинів. Донори живуть довше, оскільки у них активується система кровотворення, оновлюються клітини крові та зміцнюється імунітет. Я також багато гуляю, і не рекомендую літнім людям бігати, адже це може сильно навантажити серцево-судинну систему. І, звісно, підтримую свою сексуальну енергію (сміється). Щодо мого ставлення до життя, я вважаю: "не варто брати дурне до голови і важке в руки".

"Не допускаю поганих думок і не беру на себе важких тягарів."

- Зараз культура в Україні переживає справжній бум, і ваш університет, як ніколи, стає актуальним. У чому причина змін?

Університет культури завжди залишався важливим закладом. Протягом більше тридцяти років я активно працюю над реалізацією національної ідеї, що стосується підтримки культурних цінностей. Національна культура є основою нашої ідентичності. Я гордий, що сьогодні ми переживаємо значний культурний злет. Проте, ще тридцять років тому мене критикували за те, що я спілкувався і співав українською, називаючи це "сільським". Тоді українські артисти не мали популярності, адже більшість слухачів віддавала перевагу російським виконавцям, багато з яких, до речі, мали українське коріння.

Відомо, що і ви колись навчалися в навчальному закладі, де заняття проводилися російською мовою.

Так, це сталося в Одеській області. Я почав переходити на українську мову лише після того, як мене призначив ректором університету тодішній міністр культури Іван Дзюба. Пам’ятаю, як мені закидали: "У вас вимова не літературна". На що я відповідав: "Це просто мій одеський діалект".

Михайло Поплавський - наймолодший ректор в Україні, здобувши цю посаду в 1993 році.

- Це сталося на зорі дев'яностих...

- Так, 21 квітня 1993 року мене призначили ректором тоді ще Інституту культури. Я майже інтуїтивно розумів, що треба робити ставку на все українське. Так, це була маскультура яку підтримує майже 90 відсотків населення. Врешті решт, історія показала, що я був правий.

- Ваш проєкт "Співаючий ректор" став легендарним. Його вже досліджують науковці із соціальних комунікацій та піарники.

Цікаво, що ця технологія була розроблена для популяризації Київського інституту культури. Юрій Рибчинський і Геннадій Татарченко створили знаменитий хіт "Юний орел", що стало відправною точкою. Спочатку я був вкрай проти ідеї виходу на сцену. Я обурювався: "Ви що, зовсім з розуму з'їхали?! Я - ректор, доктор наук, професор, і як я можу з'являтися на сцені?!"

"На початку я рішуче заперечував ідею виступати на сцені."

- Ви розуміли, що над вами можуть сміятися.

Так, я завжди кажу своїм студентам: не бійтеся помилок і не бійтесь бути кумедними. Чим більше ми помиляємося, тим сильнішими стаємо. Мене завжди турбувало, що російська попмузика домінувала в українському шоу-бізнесі. Ми змогли витіснити програму "Утреннюю звезду" з українського телепейзажу, започаткувавши всеукраїнський дитячий конкурс "Крок до зірок" у 1997 році. Далі ми замінили "Песню года", випустивши авторський проект "Наша пісня" у 2004 році, який згодом перетворився на Національну музичну премію "Українська пісня року". Щороку, ще до того, як це стало популярним, ми організовували великі Шевченківські вечори "Ми діти твої, Україно!" з 2008 року, а також концерти на честь Міжнародного Дня матері "Мамо, вічна і кохана", які стартували в тому ж році. Ми реалізували унікальний телемарафон української музики "Пісня об'єднує нас!", що відбувся у 2012 році і потрапив до Книги рекордів Гіннеса як найдовший музичний телемарафон національної пісні в прямому ефірі. Увесь світ спостерігав за успіхом нашої нації, яка довела, що є найспівочішою. Протягом 5 днів — без реклами та новин — українська пісня лунала в прямому ефірі на Першому національному телеканалі, загалом 110 годин, 3 хвилини і 27 секунд з 29 березня по 2 квітня. Також ми проводили музичні фестивалі в Криму і відкривали філії університету в російськомовних регіонах. Я завжди відчував, що наші зусилля колись дадуть плоди, і поступово "колупав скелю". І, звичайно, я підкреслюю: "Я не співак, я не вокаліст. Я — популяризатор української пісні, мови та культури". Кожен проект, який ми реалізували з командою, був під гаслом "Тримаймо разом українську хвилю!"

Ви не є професійним співаком, проте збираєте величезні аудиторії. На вашому нещодавньому ювілейному концерті "Я українець" у Палаці спорту зібралося більше 10 тисяч людей! Як вам це вдається?

Як казав один мудрий єврей, для приготування справжнього чаю не шкодуйте заварки. Ми завжди організовуємо грандіозні шоу — з вишуканими костюмами, масштабними постановками, чисельними балетами, відеомапінгом та спецефектами. Здивувати аудиторію — означає досягти успіху. Ми даруємо людям яскраві емоції. Кожен концерт Михайла Поплавського — це також своєрідний творчий звіт КНУКіМ. Підготовка таких шоу надає практичний досвід і слугує потужним стимулом для подальшого розвитку. Для мене надзвичайно важливо, щоб на сцені з’являлися молоді таланти, адже студенти повинні бачити, що досягти успіху може кожен, потрібно лише щиро цього прагнути і багато працювати. Це моя патріотична, політична та життєва позиція.

Михайло Поплавський - учень професійно-технічного училища №25, розташованого в місті Горлівка Донецької області, 1968 року народження.

- Як зберегти свою ідентичність і рухатися до своїх цілей, незважаючи на зауваження.

- Не обговорюють того, хто нічого не робить. Я за своє життя зробив і роблю багато, а історія розсудить. Я помилявся, падав - підіймався, падав - і знову підіймався. Я точно знав чого хочу.

Існуватимуть особи, які не приймуть вас, і завжди знайдуться ті, хто щиро вас любитиме. Я завжди наголошую своїм студентам: зберігайте позитивний настрій і дійте! Ніхто не зробить це за вас: ані батьки, ані вчителі, ані друзі. Лише ви самі здатні взяти на себе відповідальність. Ви — це ваша сила!

- У свої 24 роки ви вже були керівником районного будинку культури, мали, майже все. Але в один момент все залишили і поїхали до Києва.

- Я зрозумів, що мені треба вчитися, бо в селі б спився і мені "настали б капці". Так, я мав багато чого, був вже одружений, жив у трикімнатній квартирі, мав службову "Волгу" з "оленем" на капоті, мотоцикл. Памʼятаю, запропонував дружині переїхати до Києва. А вона: "Або я, або Київ". Я вибрав Київ. Переїхав, почав вчитися і паралельно працювати на пʼяти роботах. Був, навіть, вихователем у гуртожитку "Київресторантресту". Як би важко мені не було я вкладав у свій імідж та саморозвиток. Але весь час мріяв накормити людей і думав, як стати успішним. Гроші були потрібні для реалізації моїх проєктів.

Михайло Поплавський, який навчався в Київському державному інституті культури з 1975 по 1979 рік, стверджує: "Мій найзначніший проект у житті - це Університет культури."

Чи здійснилися ваші мрії?

О, звісно! Я втілив свої мрії у життя на всі сто відсотків.

- Зараз про що мрієте?

Я існую в моменті теперішньому. Минуле залишилося позаду, а майбутнє залишається невизначеним. Це усвідомлення прийшло з початком великої війни. Тепер мій ранок виглядає так: відкриваю очі, підводжуся на ноги — значить, я живий, і за це вдячний! А потім – час вирушати на роботу.

Виявилося, що для справжнього щастя потрібні зовсім незначні речі.

Моя формула щастя офіційно захищена. Емоційний інтелект, поєднаний із творчими здібностями, відкриває нові горизонти і веде до перемоги! Це невичерпна енергія, рішучість та активність у досягненні визначених цілей, що стала невід’ємною частиною українського життєвого шляху.

Це те, чому ми навчаємо наших студентів - філософії лідерства, духу переможців, вірі в себе та пристрасті до своєї спеціальності. Віра - це справжня магія. Я вірив у свої можливості і сьогодні з гордістю можу сказати про найбільш успішний проєкт у моєму житті - Університет культури.

"Ми сприяємо розвитку у наших студентів філософії лідерства, духу перемоги, впевненості у власних силах та пристрасті до своєї професії."

Чи коли-небудь у вас виникала думка про те, щоб піти від нього?

Варто зазначити, що навіть у найвіддаленіших куточках моєї свідомості я не уявляв, що таке можливо! Проте інші мали інші плани. За кожного президента країни намагалися позбутися мене з посади, вдаючись до "нечистих" методів, але я завжди знаходив сили для боротьби і повертався. Часто це відбувалося через суди. Згадую, як за часів Кучми ректори навіть підготували петицію з вимогою мого усунення, адже я був "незручним" через свої інноваційні підходи до освіти і навчання. Цю петицію принесли мені навіть представники СБУ. Я тоді сказав їм: "Проєкт "Співаючий ректор" — це ініціатива СБУ". Вони замислилися, пішли розбиратися, і більше до мене не поверталися.

Проєкт "Співаючий ректор" є швидкою ініціативою Служби безпеки України.

Ви є найстаршим серед видатних Інстаграм-блогерів, створюючи контент виключно українською мовою та активно "підриваючи" інші соціальні платформи. Зараз у вас понад 8,2 мільйона підписників в Інстаграмі, що більше, ніж у президента України, а в ТікТок ви маєте 1,5 мільйона фоловерів. Ваші відео на YouTube отримують мільйонні перегляди. Яка мета всього цього для вас? Це ж приносить вам прибуток?

Цей інструмент є потужним засобом для популяризації та просування Національного університету культури і мистецтв, а також підтримки його іміджу та формування лояльності до бренду. Цього року ми змогли залучити студентів завдяки соціальним мережам. Важливо, щоб наше спілкування з цільовою аудиторією відбувалося на мові сучасного молодіжного сленгу. Тому я займаюся створенням актуального україномовного контенту та його просуванням у глобальному інформаційному просторі через платформи соціальних мереж.

Моя мета полягає в тому, щоб надихати креативну, амбіційну та перспективну молодь, яка має потенціал формувати нову історію України. Для мене це не лише іміджева стратегія для популяризації нашого університету, а й спосіб встановлення справжнього зв’язку з суспільством. Найцінніша форма монетизації - це довіра та повага, які не можна купити. Ми займаємося створенням українських проєктів і їхньою популяризацією. Мені хочеться, щоб наші українські тренди займали провідні позиції, а світ дізнавався про нашу культуру, музику, кухню та традиції. Ми повинні продемонструвати, що українське - це не лише актуально, а й перспективно, адже за цим майбутнє!

- У вас було передчуття великої війни?

- Ні! Хоча я завжди казав: бійтеся своїх друзів, а не ворогів. Але у кошмарному сні не міг передбачити, що росія вчинить напад на Україну. Памʼятаю, ніч 24 лютого 2022 року я вже не спав. Чув вибухи, бачив, що танки заходять на Оболонь. Зранку був в університеті - вирішував, куди переселяти наших студентів з гуртожитку. Я не полишив Київ і кожного дня був на роботі. Тоді багато студентів і викладачів жили у підвалі університету.

"Я залишився в Києві і щодня виходив на роботу."

- Ви ходите до укриття?

- До студентів буває ходжу під час тривоги, щоб підтримати їх та зарядити оптимізмом. Спілкуємося, шуткуємо, співаємо. Вселяю їм віру, що все буде добре. Бо якщо є Віра - буде й Перемога!

"Мене не хвилює, які думки та висловлювання існують про мене."

Який ваш ключ до досягнення успіху?

Мене не турбує, що інші думають або кажуть про мене. Для мене важливо приймати людей такими, які вони є. Я завжди залишався вірним собі і не намагався змінити свою сутність. Важливо зрозуміти себе і знайти свій унікальний шлях в Україні. Ось що таке справжній успіх! Вірте в себе, ставте великі цілі. З впевненістю рухайтеся до своїх мрій. Удача віддає перевагу тим, хто не здається! Моя поточна мета — за своє життя реалізувати якомога більше національних проєктів і залишити позитивний слід на цій землі!

Джерело: "ФАКТИ"