Кейс Осімхена: Звідки турецькі клуби отримують фінансування для трансферів зірок світового футболу?
Футбол в Туреччині на сьогодні є надзвичайно значущим, щоб дозволити йому зазнати невдачі. І цим користуються...
Якщо ви з якоїсь причини пропустили майже усі новини поточного трансферного вікна в європейському та світовому футболі, а тепер раптом просто відкриєте таблицю із найдорожчими угодами, то, поза сумнівом, ви будете дуже здивовані. Ні, у топ-5 найдорожчих угод станом на сьогодні все стабільно: там представлені чотири переходи у два англійські клуби - "Ліверпуль" та "Манчестер Юнайтед". Однак той єдиний, п'ятий, який не пов'язаний із Туманним Альбіоном, не має жодного відношення ані до чемпіонату Іспанії, ані до чемпіонату Італії, ані навіть до першостей Франції чи Німеччини, як хтось міг би собі уявити...
Четверте-п'яте місце у рейтингу найдорожчих трансферів літнього вікна 2025 року наразі займає Віктор Осімхен, який 31 липня підписав контракт з "Галатасараєм", перейшовши з "Наполі" за вражаючі 75 мільйонів євро! Ця сума вражає для турецької Суперліги, яка наразі займає дев'яту позицію в таблиці коефіцієнтів УЄФА. Хоча дев'яте місце не виглядає занадто низько, варто зазначити, що до початку повномасштабної війни в Україні ця ж позиція могла б належати нашій країні. Тому уявити, що українська Прем'єр-ліга може здійснювати трансфери на суму в 75 мільйонів євро, особливо для найбагатшого клубу - донецького "Шахтаря", здається абсолютно неможливим.
Безперечно, трансфер Осімхена яскраво виділяється в контексті турецької Суперліги, але в останні роки в цьому чемпіонаті відбулося чимало знакових переходів. Деяких гравців підписували як вільних агентів, пропонуючи їм значні суми підйомних, інших брали в оренду з правом чи зобов'язанням викупу, а деяких купували безпосередньо. Подивіться самі: нещодавно турецька Суперліга отримала таких зірок, як Лерой Сане, Джон Дуран, Юссеф Ен-Несірі, Едсон Альварес, Оркун Кекчю, Вілфред Ндіді, Мілан Шкріньяр, Теммі Абрахам та багатьох інших.
Найбільш вражаючим аспектом цієї розповіді є те, що клубний футбол у Туреччині, за логікою, мав би опинитися на межі руйнування. Зовсім нещодавно прогнозувалося, що ситуація може розвиватися саме в такому напрямку: у 2021 році три найпотужніші клуби Стамбула - "Бешикташ", "Фенербахче" та "Галатасарай", а також "Трабзонспор", який нині представляють три українські легіонери (Арсеній Батагов, Олександр Зубков і Данило Сікан), мали спільний борг у розмірі 1,7 мільярда євро. Ці клуби є найбільшими інвесторами, витрачаючи значні суми не лише на придбання нових гравців, але й на розвиток інших секторів економіки Туреччини.
Колишній президент Турецької футбольної федерації Йилдирим Демірорен, який очолював цю організацію з 2012 по 2019 рік, кілька років тому висловив думку, що "фінансова стабільність турецьких клубів залишає бажати кращого". Цей коментар став своєрідним дзвінком для вболівальників та всіх, хто працює над розвитком футболу в країні, підкреслюючи серйозні економічні труднощі. Наразі турецька ліра котирується на рівні 48 до 1 щодо євро, тоді як ще п'ять років тому за один євро давали всього 9 лір.
Економічний спад став причиною серйозних труднощів для багатьох клубів турецької Суперліги. Виявилося, що більшість гравців отримували зарплату в євро або доларах, тоді як значна частина прибутків від продажу квитків і товарів формувалася в турецьких лірах, що призвело до численних негативних наслідків.
Два роки тому відома публікація The Athletic опублікувала інтерв'ю з одним із найвпливовіших футбольних агентів Європи. У цьому інтерв'ю, коментуючи ситуацію в турецькому клубному футболі, агент, який вирішив залишитися анонімним, висловив такі думки: "Все вийшло з-під контролю, адже вони абсолютно збожеволіли. Я не маю уявлення, звідки в них такі фінанси".
Турецька Суперліга насправді не може похвалитися значними доходами від продажу телевізійних прав, які є основним джерелом фінансування для провідних європейських чемпіонатів. Насправді, аналіз останнього десятиліття показує стійку тенденцію до зниження доходів від телетрансляцій у цьому елітному дивізіоні. В минулому році Суперліга підписала нову трирічну угоду з BeIN Sports для організації внутрішніх та міжнародних трансляцій. За оцінками аналітиків, цій угоді вдалося забезпечити лише трохи більше 300 мільйонів доларів, що представляє лише невелику перевагу в порівнянні з попереднім контрактом.
Звідки ж у турецьких футбольних клубів фінансові ресурси для таких масштабних витрат на трансфери, якщо лише один перехід Осімхена оцінюється майже так само, як річний дохід усієї Суперліги від продажу телевізійних прав? Якщо коротко, то справа полягає в різноманітних джерелах доходів та вмілому використанні наявних можливостей.
Відомі клуби турецького футболу активно використовують свою популярність для залучення нових спонсорів. Наприклад, "Галатасарай" влітку минулого року підписав трирічну угоду на 15 мільйонів євро з державною нафтовою компанією Socar з Азербайджану, яка стала їх титульним спонсором у європейських турнірах. Крім того, стамбульські "леви" продовжили співпрацю з компанією Sixt, що займається прокатом автомобілів, уклавши контракт на 20 мільйонів євро щорічно. Не можна не згадати про те, що "Галатасарай" скористався можливістю отримати додаткові кошти від продажу назви свого стадіону. Хоча арена відома у всьому світі як "Алі Самі Єн", її офіційна спонсорська назва - "Рамс Парк", що приносить клубу додатковий дохід, сума якого залишається невідомою. Тим часом "Трабзонспор" відкрито говорить про прибуток від продажу назви свого домашнього стадіону, який офіційно називається "Папара Парк", хоча вболівальники звикли називати його "Стадіоном Шенола Гюнеша". За контрактом, укладеним на п’ять сезонів, клуб отримує 10 мільйонів євро щороку.
Не гидують турецькі гранди і вигідно продавати своїх футболістів, маючи на цьому додатковий та вельми пристойний прибуток. До прикладу, "Фенербахче" лише за останні роки продав у топ-чемпіонати молодих Кім Мін Дже, Еліфа Елмаса та Арду Гюлера - погодьтеся, це зовсім не той список, який можна очікувати від ліги, котру часто називають цвинтарем слонів.
Втім, жодна із цих фінансових стратегій не дає такої однозначної відповіді на питання, як дорогі трансфери у нинішньому турецькому футболі взагалі можливі, як його зв'язок із політикою. Ще у 2019 році Марко Беллінаццо написав в Il Sole 24 Ore цікаву думку про те, що "республіканський патріотизм Кемаля Ататюрка у сучасній Туреччині трансформувався у войовничий націоналізм". Футбольні та ідеологічні амбіції президента держави Реджепа Таїпа Ердогана насамперед знайшли відображення у будівництві стадіонів. У період із 2009 по 2017 рік уряд Туреччини інвестував один мільярд євро у будівництво 21 нового футбольного стадіону. У наступні шість років відкрили ще 21 арену! Стамбул приймав фінал Ліги чемпіонів 2023 року (місто виграло право провести вирішальний матч турніру ще у 2020-му, але тоді через пандемію Covid-19 матч був зіграний у Лісабоні), у той час як країна в цілому кілька разів претендувала на проведення чемпіонату Європи, поки, нарешті, не виграла конкурс на організацію турніру у 2032 році, який проведе спільно з Італією.
Ясно, що сучасні політики Туреччини глибоко стурбовані станом футболу в їхній країні. Вони намагаються зберегти позитивний імідж цього спорту, оскільки він має значний вплив на настрої в суспільстві. Наразі турецький футбол, а також його елітний дивізіон не можуть дозволити собі падіння - як у спортивному, так і в економічному плані. Тому політичні діячі активно підтримують його розвиток.
"Футбол у Туреччині настільки популярний, що ніхто не ризикнув би піти на банкрутство клубу, особливо з числа так званої "Великої трійки" ("Галатасарай", "Бешикташ", "Фенербахче"), - писала раніше газета The Athletic, яка щільно вивчала питання розвитку клубного футболу в Туреччині із тамтешніми експертами та фахівцями. - "Усі великі клуби країни є публічними компаніями та котируються на фондовій біржі, але якби це були інші компанії, вони оголосили б про банкрутство багато років тому".
У гірші роки економічної кризи, коли баланси великих клубів досягли свого роду критичної точки, а уряд перестав поповнювати їх скарбницю, він змусив клуби почати платити за боргами. Але навіть тоді "Велика трійка" отримала пільги, про які інші компанії на їхньому місці могли лише мріяти: їхні борги часто "реструктуризувалися" державними банками під вигідні відсоткові ставки.
З іншого боку, ситуація виглядає так, ніби вона зайшла в тупік. Поки політики зосереджені на соціальних та політичних наслідках негативних сценаріїв, що стосуються найвідоміших та найулюбленіших футбольних клубів, їхнє керівництво впевнене, що, незважаючи на всі труднощі, уряд все ж знайде спосіб допомогти їм. Це відбувається просто тому, що ці клуби стали надто важливими, щоб їх справа закінчилася банкрутством.
Коли підприємець абсолютно не враховує можливість негативного розвитку подій, його бізнес не може рухатися вперед прогресивно. Саме тому, попри значні фінансові вливання, турецька Суперліга в цілому не демонструє вагомих успіхів у порівнянні з провідними європейськими лігами. Багато хто продовжує сприймати її як чемпіонат, куди можна приїхати, щоб забезпечити собі комфортну старість, не докладаючи особливих зусиль.
Останній значущий тріумф турецького клубного футболу відбувся у 2000 році, коли "Галатасарай" несподівано виграв Кубок УЄФА, подолавши "Арсенал" у серії пенальті. Відтоді у футбольному світі сталося багато змін, однак турецька Суперліга, незважаючи на значні інвестиції в нових гравців в останні роки, все ще не сприймається більшістю європейських футбольних експертів як більш конкурентоспроможний чемпіонат, ніж нідерландська Ередивізі, бельгійська Про Ліга або португальська Прімейра. Вона залишається на периферії великого футболу, і навіть з часом, якщо нинішній підхід збережеться, не факт, що це принесе бажані результати і дозволить турецьким клубам конкурувати на рівні з французькою Лігою 1, яку деякі критики зневажливо називають "лігою фермерів".
