В Ірані розгорнулися великі протести: чи загрожує режиму падіння і яке це матиме значення для Росії та України?
Режим в Ірані захитався під тиском вуличних протестів. Чи зможе народ повалити владу ісламістів або ж влада придушить протести, і які наслідки це матиме для Росії як одного з найближчих партнерів Ірану - читайте в матеріалі журналіста РБК-Україна Романа Кота.
Іран охоплений хвилею протестів. З кінця грудня по всій території країни відбуваються численні акції.
Прямою причиною стало нове падіння національної валюти - ріалу. У грудні на чорному ринку його курс до долара знизився на 20%. Це викликало значне підвищення цін на продукти харчування.
Протестні акції першими розпочалися в столиці, Тегерані, але незабаром охопили всю територію країни.
Час від часу протестувальники здійснюють напади та захоплюють урядові установи, зокрема в містах Фас і Лордеган. Проте наразі сили безпеки оперативно відновлюють контроль над ситуацією.
8 січня ввечері, напередодні вихідного в Ірані, відбувся новий етап ескалації. За даними моніторингу Інституту дослідження війни, було зафіксовано щонайменше 156 протестних акцій, що майже вдвічі перевищує кількість подій напередодні.
Протести досить багатолюдні. У Тегерані тисячі людей вийшли на центральні вулиці та площі. Масові акції також проходять у великих містах - Мешхеді, Керманшаху, Іламі, Лорестані та курдських регіонах. Вже сьогодні, очікуються нові масштабні мітинги - в Ірані саме п'ятниця є вихідною, тож у цей день збирається найбільше людей.
Інформаційна графіка: РБК-Україна
Влада намагається діяти з застосуванням сили. Крім того, по всій країні було повністю припинено доступ до інтернету та мобільного зв'язку. Раніше такі крайні заходи вживалися лише в особливих випадках. Це додатково підтверджує серйозність становища.
Протести є важливим елементом політичної культури Ірану. Незважаючи на авторитарний характер влади, вони відбуваються в країні досить часто. На місцевому рівні, що стосується конкретних питань, такі акції часто призводять до позитивних змін.
На території країни протести виникають з певною періодичністю, зазвичай кожні кілька років. Остання хвиля протестів охопила Іран у 2022-2023 роках, коли внаслідок дій так званої "поліції моралі" загинула Махса Аміні — молода жінка, що була затримана і піддана жорстокому поводженню.
Протести, що проходили під гаслом "Жінка, життя, свобода", швидко охопили всю країну. Учасниками акцій, здебільшого молодими людьми, були висунуті вимоги про скасування обов'язкового носіння хіджабу та про загальну демократизацію політичного режиму. Влада відповіла жорстоким репресіям, водночас зробивши певні поступки щодо правил носіння хіджабу.
Цього разу причини протестів відрізняються і залежать від самої природи політичного режиму.
Коли в Ірані відбулася ісламська революція майже півстоліття тому, на вулицях лунали не тільки релігійні, а й комуністичні гасла. Нова влада вирішила протистояти цьому, взявши ініціативу в свої руки. В результаті в країні було впроваджено де-факто ісламський соціалізм, що включав контроль цін і надання субсидій на більшість споживчих товарів.
Різниця між ринковими і фактичними цінами покривається за рахунок державного бюджету, у якому, своєю чергою, головна стаття доходу - нафта. Раніше цей тягар для бюджету був помірним, бо Іран перебував в ізоляції лише частково.
Всі події кардинально змінилися після 2018 року, коли Дональд Трамп вирішив вийти зі США з ядерної угоди з Іраном та посилив економічні санкції. Відтоді стан справ у країні лише погіршився. Наприклад, національна валюта втратила в ціні близько 30 разів. Крім того, інфляційні стрибки, схожі на нинішню ситуацію, відбуваються кілька разів на рік.
Протест у місті Карманшах (зображення: Getty Images)
Влада стикається з дедалі більшими труднощами у пошуку фінансування для субсидій, а також не може гарантувати достойні зарплати для населення в умовах зростання цін. Найважливіше те, що, за наявності нинішнього режиму, навіть найменші надії на покращення не видно.
Для того щоб Іран зміг зняти міжнародні обмеження, йому необхідно припинити агресивні дії на Близькому Сході, відмовитися від створення ядерної зброї та зменшити підтримку Росії. Проте цього не бажає верховний лідер Ірану - 86-річний аятола Алі Хаменеї.
Справжній відчай та відсутність будь-яких надій змусили вийти на вулиці як старих противників режиму, так і тих, хто ще нещодавно перебував на його стороні.
"Різні соціальні верстви об'єдналися. Зокрема, іранський базар – це торговці, які також долучилися. Ми навіть маємо записи, де жінки в чадрах виголошують: 'смерть Хаменеї'. Це свідчить про те, що релігійна частина Ірану також вийшла на протест. Подібне явище ми не спостерігали раніше", – зазначив в інтерв'ю РБК-Україна іранський політолог Амір Чахакі.
Незважаючи на зростаючу інтенсивність протестів, наразі не можна стверджувати, що режим буде скинуто. Це всього лише початкові етапи певних перетворень, зазначив в інтерв'ю РБК-Україна експерт з Ірану з Ізраїльського інституту національної безпеки, колишній офіцер розвідки Бені Сабті.
"Сабті підкреслив, що якщо протести затягнуться на два чи три місяці і викличуть внутрішні розбіжності в режимі, це може стати моментом, коли ми почнемо спостерігати суттєві зміни."
Режим спирається на потужний і досі лояльний апарат безпеки. Перш за все, це Корпус вартових ісламської революції та напіввійськове ополчення "Басідж". Вони підпорядковуються верховному лідеру, що дозволяє режиму ефективно координувати репресії. Крім того, влада контролює й інтернет та ЗМІ.
Далі ключовим буде те, як себе поведе верховний лідер Хаменеї. Він уже кілька разів виступав із коментарями щодо протестів із загальним меседжем - "вимоги справедливі, але бунтівникам пощади не буде".
Проте ключовим залишається те, наскільки сам верховний лідер залучений до процесів управління. Щонайменше, через його літній вік, із цим давно є проблеми.
"Після 12 днів конфлікту з Ізраїлем (з 13 по 24 червня минулого року - ред.) Хаменеї став менш доступним. Це ускладнить більш чітке управління ситуацією - що робити далі? Відсутність зворотного зв'язку, як це було раніше, призводить до більшого хаосу в країні", - зазначив Амір Чахакі.
Водночас, за даними Times, Хаменеї разом з оточенням розробив план втечі до Москви на випадок, коли сили безпеки не зможуть придушити протести. Якщо він зважиться на такий крок, весь державний апарат буде змушений діяти на власний розсуд.
Незалежно від того, як будуть розгортатися події протестів, для досягнення їхньої мети необхідні певні умови. Дослідження історії зміни урядів в різних країнах свідчать про те, що для успіху важливо, з одного боку, мати широке народне підтримання на вулицях, а з іншого – щоб частина еліти приєдналася до протестуючих.
Протести продовжують посилюватися, проте поки що не спостерігається виразних лідерів, здатних вести конструктивний діалог із урядом.
В іранській еліті також є сегмент, який розуміє необхідність виходу з міжнародної ізоляції, - так звані реформісти. Ключовим серед них є колишній президент Ірану Хасан Роухані.
"Він (Роухані - ред.) в останні тижні почав дуже критикувати офіційну політику. Є думки, що він себе репрезентує як заміну Хаменеї", - наголосив Амір Чахакі.
За словами Сабті, також важливо, якщо деякі офіцери перейдуть з армії чи Корпусу вартових ісламської революції. "Але зараз ми не можемо цього передбачити", - каже експерт.
Наразі реформатори не мають наміру відкрито підтримувати "вулицю". Це, зокрема, пояснюється їхніми побоюваннями за власну безпеку.
Баланс сил в Ірані може змінити зовнішнє втручання. Подібні сигнали вже почали звучати з Вашингтона і Єрусалима. Амір Чахакі зазначає, що зараз з'явився "золотий момент" для Ізраїлю.
"Я не відкидаю можливості, що якщо протестувальники продовжать розвивати свій рух, а держава далі вчинятиме насильство щодо іранських громадян, то Сполучені Штати разом з Ізраїлем можуть втрутитися з метою усунення іранського керівництва на чолі з Хаменеї", - зазначив він.
На практиці сенс таких дій - усунути ланку системи, яка найбільше опирається змінам, та паралізувати лояльних режиму силовиків. А в подальшому можливе формування перехідного уряду на чолі з Роухані чи іншим представником опозиції.
Інформаційна графіка: РБК-Україна
У цьому плані цікаво, що протести підтримав Реза Пехлеві - нащадок іранського шаха, якого повалили в 1979 році. Власне, після тих подій у країні і виникла нинішня ісламська республіка.
На акціях з'явилися плакати на його підтримку. Та наразі рівень впливу Пехлеві важко оцінити. Тим не менш, за певних умов для політичних еліт Ірану він може стати компромісною фігурою, що має зв'язки на Заході, принаймні на перехідний етап.
Проблеми іранської влади автоматично означають неприємності для Росії. Звісно, все залежить від ступеня цих проблем та збереження режиму як такого.
"Якщо цей режим впаде, наслідки для Росії будуть значними, зокрема в контексті війни з Україною, оскільки іранський уряд не зможе забезпечувати росіян безпілотниками та іншими ресурсами," - підкреслив Бені Сабті.
На сьогоднішній день Іран забезпечує Росію всіма необхідними ресурсами через Каспійське море. Крім того, Тегеран активно сприяє обходу санкцій, займаючись купівлею та продажем нафти і пального. У разі, якщо цей механізм припинить своє існування, Росія зазнає додаткових втрат.
"За словами Сабті, наступний уряд, на нашу думку, не прагнутиме підтримувати такі зв'язки з Росією."
Амір Чахакі звертає увагу на те, що в іранському суспільстві сильні антиросійські настрої. Частково це пов'язано з історичним минулим. Росія століттями проводила відносно Ірану таку ж ворожу політику, як зараз проти України, і кілька разів брала участь у розділі країни разом з іншими імперіями. В Ірані це досі пам'ятають.
На історію впливає принцип "друг мого ворога - мій ворог", оскільки Москва прямо підтримує режим в Тегерані.
"Більшість іранського народу у всіх власних проблемах звинувачують також Росію. Часто це перебільшують, але іранці розуміють близькість їх державної влади до Кремля. Тобто іранці не підтримують Хаменеї, і через це вони проти Путіна", - пояснив Амір Чахакі.
Проте сама Росія має не так багато можливостей впливати на події в Ірані. Всі її силові ресурси зосереджені на Україні. Як показали приклади Сирії та Венесуели, щонайбільше в Кремлі готові прихистити колишніх диктаторів після їхнього повалення.
Та навіть якщо нинішню хвилю протестів владі вдасться придушити, саму проблему це не вирішить. Економічне виснаження, міжнародна ізоляція та старіння верховного лідера роблять іранський режим дедалі менш стабільним. Кожен новий спалах невдоволення стає коротшим шляхом до наступного - масштабнішого і небезпечнішого для самої системи.
Для України це має значно глибше значення, ніж просто віддалена внутрішня криза. Перспективи Ірану тісно пов'язані з можливостями Росії продовжувати військові дії. Суть питання полягає не в тому, чи відбудуться зміни в Ірані, а в тому, коли вони настануть і чи трапляться вони в той момент, коли Москва найбільше залежатиме від своїх відчужених союзників.
