Інституційна криза в тилу: коли наглядач перетворюється на головного діяча в спектаклі.
Дана Ярова — громадська активістка та волонтерка.
Україна веде війну. Поки наші солдати захищають фронт, тил підтримують різноманітні схеми. Під маскою конкуренції ховаються фірми-примари. У ім'я економії завозять імпортне сміття. Під гаслом реформ приховують мовчання про справжніх переможців. Усе це - не лише зрада національного виробника, а й серйозна загроза для життя наших бійців.
Україна - воююча держава. Умови, в яких ми перебуваємо, диктують єдину логіку: будь-який національний ресурс, який може зміцнити фронт, має бути задіяний. Це стосується абсолютно всіх українських виробництв, які можуть виготовляти для основного замовника на сьогоднішній день - Сил безпеки й оборони України. Це стосується як виробників Військово-промислового комплексу, так і виробників речового майна, виробників паливо-мастильних матеріалів, продуктів харчування.
Що втрачає Україна, укладаючи контракти з іноземними виробниками?
Коли уряд купує товари за межами країни, ігноруючи потреби місцевих виробників, це призводить до відтоку фінансових ресурсів з національної економіки. Внутрішні підприємства втрачають прибутки, скорочують обсяги виробництва і зменшують штат, що, у свою чергу, негативно позначається на надходженнях до державного бюджету (ЄСВ, ПДФО, податок на прибуток тощо).
Втрата державних замовлень для місцевого виробника нерідко призводить до зменшення чисельності працівників, зупинки виробничих потужностей та втрати кваліфікованих спеціалістів. Це, в свою чергу, спричиняє зростання безробіття та підвищує соціальний тягар для держави, включаючи виплати по безробіттю та еміграцію робочої сили за кордон.
Безперервне нехтування внутрішніми виробниками веде до процесів деіндустріалізації – закриття заводів, розпаду промислових кластерів та втрати технологічних знань. Це призводить до зниження стратегічної незалежності держави, створюючи залежність від імпортних товарів у критично важливій сфері, як-от оборона.
У критичних секторах, якими зараз є Сили безпеки та оборони, залежність від імпорту означає, що в разі загострення ситуації країна може залишитися без постачання. Внутрішній виробник - це гарантія мобілізаційної готовності, швидкого реагування та адаптації під потреби.
Імпорт продукції без відповідного експорту спричиняє негативний торговий баланс, що призводить до тиску на валюту, девальвації гривні та підвищення рівня інфляції.
На мою думку, ми вже успішно впоралися з першою серією основ економічної теорії. Тепер давайте перейдемо до другої частини: Чи здатен український виробник виготовити все це?
Отже, в контексті озброєння Україна залишається країною, що залежить від імпорту. Це є надзвичайно серйозною і масштабною проблемою, яку потрібно терміново вирішити. Під час своєї роботи в Міністерстві оборони я стала свідком того, як одного дня була зупинена матеріально-технічна допомога від наших партнерів у сфері озброєння, і це викликало справжній страх.
А от легка промисловість, безпосередньо виробники речового майна, здатні не тільки забезпечити потреби армії тут і зараз, але й виступати гарантом стійкості в майбутньому.
На практиці ситуація виглядає зовсім інакше. Національний виробник, з реальними виробничими можливостями, кваліфікованими працівниками та необхідним досвідом, поступово відходить від конкуренції. Його місце займають малознайомі компанії з мінімальним статутним капіталом у 100 гривень, які не мають ані виробничих потужностей, ані персоналу, ані досвіду, але з якоїсь причини отримують контракти на мільйони гривень.
Коли вам говорять про формування конкурентного середовища, варто задуматися — чи не намагаються вами маніпулювати. Це не стосується задоволення потреб армії чи забезпечення якісними товарами. Це радше про реалізацію залишків, імпорт чи заздалегідь "узгоджені" переможці. У цій системі не має значення, де виготовлений продукт, якої він якості або як проходив контроль. Головне — кому потрібно його "продати".
Я розумію, як виглядає товар низької якості. Мені траплялися куртки, які починали розшаровуватися на швах після першого ж використання, білизна, що не витримувала навіть одного прання, та взуття, яке не відповідало ані сезону, ані клімату. Ці вироби - це не просто "погана якість". Вони можуть бути небезпечними. Адже справа не лише в комфорті солдата, а у його виживанні на позиціях. Якщо взуття протікає, форма не зігріває, а шви не витримують навантаження - це створює реальний ризик для життя, особливо в зимових умовах.
Коли намагаються постачати таку продукцію для армії, це не просто помилка. Це справжній злочин. Цей урок Міністерство оборони засвоювало протягом всього 2024 року.
Були спроби "втюхати" неякісні в'єтнамські зимові куртки, які не пройшли лабораторні дослідження, білизну турецького виробництва, штани літні, які не проходили по повітропроникності.
Замість того, щоб сформулювати висновки та визначити кваліфікаційні вимоги так, щоб участь у торгах мали лише виробники, Міністерство оборони через підконтрольне державне підприємство — Державного оператора тилу (ДОТ) — запускає динамічну рамку. І ви будете здивовані, хоча, можливо, й ні, адже йдеться саме про зимові куртки, які не були прийняті у 2024 році.
З точки зору бізнесу це зрозуміла історія. В товар "кимось" вкладені кошти, оплачені логістичні послуги, товар завезено на митну територію Украйни, розмитнений. Але є проблема. Реалізувати його з комерційної точки зору неможливо. Бо цей товар в українському пікселі. Його не зможеш продати, наприклад, рітейлу, охоронникам, бо ношення пікселю заборонено не військовим. Реалізувати його дуже складно, бо цей товар поганої якості. То що лишається? Правильно "втюхати" його таки Силам безпеки та оборони за бюджетні кошти, а по суті за наші з вами податки. Ця історія не тільки про куртки, вона і про КЛП ( костюм літній польовий) і про білизну і про багато ще чого.
Все зрозуміло? Тоді давайте переходити до четвертої серії.
То що робить Державний оператор тилу? Від запускає дозволену Постановою КМУ 1275 динамічну рамкову угоду. Згідно цієї процедури, учасники кваліфікуються на етапі подачі документів, а от переможець не оголошується публічно. Аргументація- заради безпеки. В цьому місці, я дико вибачаюсь, але для мене велике питання необхідності наявність цієї процедури, бо по суті вона є процедурою прямих договорів. Бо в прямих договорах, як і в динамічній рамці, не оголошується публічно переможець, це перше, друге- учасники тендеру навіть не можуть оскаржити в судовому порядку результати торгів. То навіщо було прямі договори називати красивими словами " динамічна рамка", хоча по суті це прямі договори, мені не відомо.
Сфера управління державним майном щорічно обертає 20-30 мільярдів гривень. Якщо кожен з цих тендерів буде реалізовуватися через динамічну рамку, з "відфільтрованими" умовами для учасників, при цьому допускаючи компанії зі статутним капіталом всього 100 гривень, ми повернемося до часів екс-міністра оборони Резнікова. І це вже не буде винятком, як іноді трапляється з прямими договорами та "терміновими потребами" — це стане правилом.
Розібравшись із ситуацією, ми перейшли до наступних кроків. Яким чином реалізується системний тиск на осіб, які заважають реалізації подібних схем? Мій досвід роботи в Міністерстві оборони дав мені можливість вивести тилові закупівлі на платформу Prozorro. Я пережила такий інформаційний сплеск, який важко описати словами — нікому не побажала б це пережити. Однак, варто лише твоїм діям заважати тим, хто звик до кулуарних рішень, як система починає діяти проти тебе. Тиск проявляється не лише у вигляді чуток і публікацій, а й у відвертому цькуванні, виключенні з важливих процесів та дискредитації. Одночасно відчувається тиск на вітчизняних виробників: постійні перевірки, штучні затримки, відмови без пояснень, вибіркове застосування штрафів до постачальників. Замість того, щоб створити стабільний тил, система перетворюється на механізм відбору "своїх" і "чужих". Як мені відомо, керівника Центрального управління контролю якості, який у минулому році відмовився прийняти неякісне майно, звільнили з посади. Замість того, щоб подякувати за принциповість, його "усунули". Система не терпить тих, хто не закриває очі на очевидне.
Отже, після піднятого шуму, ДОТ скасував процедуру динамічної рамки. Але, шановні, це знову маніпуляції з вашими очікуваннями. Ми на кінець червня, а процедура все ще не стартувала. Згідно з вимогами Міністерства оборони, зимовий одяг повинен бути вже на складах військових частин до 1 жовтня. А до 15 жовтня, відповідно до тих же норм, навіть найвіддаленіший солдат у тилу повинен бути переодягнений у зимову форму. Спрощена процедура закупівлі займає щонайменше 21 день. А ще потрібно виготовити одяг, пройти лабораторні випробування, організувати логістику та доставити його на склади Міністерства оборони. Як виробник, можу стверджувати, що ситуація вже критична, і мені не буде дивно, якщо ДОТ вирішить укласти прямі договори на постачання зимового одягу «для термінових потреб» тилу. І, можливо, ті самі в’єтнамські куртки знову знайдуть свій шлях до ЗСУ.
Ідея створення агенцій та окремих державних підприємств, які виконують лише функцію закупівлі, виникла під впливом наших міжнародних партнерів. Ця концепція є доцільною, коли Міністерство визначає політику закупівлі таких товарів, як шкарпетки, продукти харчування, дрони чи ракети. Відповідні підрозділи Міністерства оборони займаються розробкою технічних специфікацій, кодифікацією зброї та прийманням товарів. Агенції ж мають одну основну функцію — здійснювати закупівлю згідно з затвердженим переліком, обсягами та бюджетними програмами. Уся ця система була впроваджена з метою забезпечення розподілу обов'язків у процесі формування списків, обсягів, технічних характеристик, закупівель і приймання, щоб уникнути концентрації влади в одних руках.
Проте, якщо розглянути ситуацію детальніше, можна помітити, що ДОТ активно впливає на бюджетну політику, бере участь у формуванні технічних специфікацій і є частиною колегіального органу при Центральному управлінні розвитку матеріального забезпечення, хоч і з дорадчим голосом. Тим не менш, фактично він визначає умови під час розробки технічних специфікацій, встановлює вимоги до упаковки та доставки товарів, а також втручається в процеси прийняття майна.
Чи це просто випадковість? Сумніваюся.
І ще, коли я писала цей текст, мені здалось я знову потрапила в далекий 2022 рік, коли писала майже такі самі тексти.
