"У світі безладу, страждання та відрази": як колишній наркозалежний з Маріуполя перетворився на психолога і автора.

Увага! Матеріал містить опис наркотичної залежності, самогубства та насильства, які можуть бути тригерними для деяких читачів.

"Я досі відчуваю, ніби перебуваю в амфетаміновій ейфорії в своєму саду за домом. Скоро хтось підійде і легенько постукає мені по щоках, мовляв: 'Повернись додому, це всього лише ілюзія'. Ми знову в Маріуполі, а на календарі 2016 рік... Це буде максимально відверте інтерв'ю," -- зауважує Артем М.

Маріуполець і справді зміг кардинально змінити своє життя, розвернувши його на 180 градусів. Переборовши наркотичну залежність, він став психологом, який працює в реабілітаційному центрі Харкова і допомагає іншим справлятися з залежностями. Свій новий, тверезий вибір, він підтримує спортивними заняттями та творчістю, видавши свою першу книгу.

Артем М. поділився цими та іншими деталями в інтерв'ю для "Новин Донбасу".

"Я чітко пам'ятаю, як у 17 років я з презирством ставився до наркотиків. На рок-концертах, коли мені пропонували покурити траву чи прийняти таблетки, я завжди відмовлявся. Але згодом я зіштовхнувся з тим, що почав відчувати страх перед дорослішанням. У моєму житті відбувалося чимало подій, а поруч не було нікого, хто б міг мене підтримати", -- розпочинає він свою історію.

Артем відверто визнає, що в той період його батьки мали проблеми з алкоголем. Коли хлопець намагався отримати від них пораду, він стикався з банальними висловлюваннями на зразок: "Зберись, будь мужнім", "Піди працювати на завод". Це лише підсилювало його розчарування і почуття безвиході.

"Усе це я запивав горілкою та пивом. І лише потім усвідомив, що цього вже замало," — ділиться Артем.

Тоді він навчався на 2-му курсі університету, а з наркотиками його познайомив старшокурсник.

"Це сталося у 2009 році. Мій перший досвід трапився в туалеті на філологічному факультеті. В той час проходило спортивне свято, і один хлопець запропонував мені флакон, порадивши просто вдихнути. Я зробив це, і миттєво відчув ейфорію. Це був наркотик, відомий як 'Поперс'," - ділиться своїм досвідом Артем.

Молодий чоловік розповідає про свої галюцинації, підвищення настрою та енергію. Його свідомість закарбувала ці емоції, і тепер він прагне знову пережити цей стан.

"Тоді я навчався на психолога, проте мав страх перед людьми. Я ідеалізував цю професію, мріючи про можливість допомагати всім, хто цього потребує. Під впливом наркотиків мої страхи зникали, і я відчував себе сильним, класним і привабливим. Моя самооцінка була низькою, а дитячі травми давали про себе знати," – ділиться Артем.

В кінці 2009 року він вперше покурив сальвію.

"У мене виникло незвичайне бачення. Я мандрував у поїзді і спілкувався з загадковими істотами. Це мені дуже подобалося. У той момент мені здавалося, що я опинився в казковому світі, і я хотів би залишитися там назавжди," — ділиться спогадами Артем.

"Пив я завжди, але якось батьки почали сильно "на мене натискати" і стали говорити, що я ношу довге волосся, слухаю важку музику і не вчуся. Тоді я тимчасово кинув пити. "Косив під нормального", але травми і відчуття того, що цей світ мене не радує, нікуди не поділися", -- каже Артем.

Для нього було надзвичайно складно пережити завершення епохи неформальних субкультур у 2010 році.

"Вечірка просто "завмерла". Частина моїх товаришів поголили голови та перетворилися на футбольних хуліганів. Інші просто стали дорослішими. Залишилися лише старі знайомі, які майже втратили себе у алкоголі. Я відчував безмежну самотність. І зовсім не прагнув дорослішати. Мене мучило відчуття, що я так і не зрозумів, що таке "нульові", -- розповідає Артем про свої переживання.

З 2010 року він став стабільно курити марихуану і в 2012 році, закінчивши університет, пішов на першу роботу. Це була посада психолога в одному з районних відділів Маріуполя по справах сім'ї та молоді.

"У той час я зіткнувся з колективним цькуванням. Коли люди побачили моє довге волосся та профіль у ВКонтакті, вони почали знущатися. Я не мав чітко встановлених особистих меж і не вмів постояти за себе. Коли я стикався з агресією, мене охоплював холодний піт, руки тряслися, і я просто опускав погляд до підлоги. Тому після роботи я почав вдаватися до алкоголю та наркотиків", -- ділиться Артем.

Відносини на роботі стали ще гірші. Молодому спеціалісту дали піти з роботи самостійно, взявши обіцянку ніколи не працювати в державних органах.

"У цьому я знайшов вигоду для себе. Переконав себе, що всі навколо погані, а я – ні. Замість того, щоб визнати свою інфантильність і недосконалість, я не звернувся по допомогу і просто пішов далі," – ділиться він своїми спогадами.

Після роботи над наклеюванням оголошень і в книжковому магазині, Артем вирішив вийти на "вільні води", не затримуючись на жодній посаді більше місяця. Він перекладав вину на всіх навколо. Йому було важко, відносини з людьми погіршувалися, а вживання наркотиків і алкоголю ставало все більш регулярним. Все це призвело до того, що в 2012 році його жорстоко побили на вулиці.

"Я повертався додому в стані жахливого сп'яніння, кричав та лупив вікна. Якісь хлопці просто 'танцювали на моєму обличчі'. Вранці прокинувся і зрозумів, що втратив кілька зубів, а ніс злегка змістився. В голові миттєво з'явилася дивна думка: 'Тепер я офіційно не здатен працювати, і буду 'тягнути' час, поки відновлююся', -- ділиться Артем."

Рік, що змінює все.

2013 рік став переламным. Коли обличчя загоїлося, Артем пішов працювати продавцем у торгову мережу "Епіцентр".

Несподіваний знайомий, однокласник колишньої подруги, покликав його до себе додому.

"Кажу йому: "Щось день якийсь сірий. Хочу чогось цікавого". Він в свою чергу запитав, чи знайомий я з психоделіками", -- каже Артем.

Так у житті Артема з'явилися важкі наркотики.

"Я закурив їх і відчув, як місто заграло яскравими вогнями. У небі мчали сяючі вершники, дерева шепотіли зі мною, і я відчував себе надзвичайно важливим і оптимістичним. Всі ті відчуття нікчемності, які переслідували мене з 16 років, раптом зникли. Тоді я зрозумів, що ця речовина може бути відповіддю на всі мої запитання," -- ділиться він.

У період з 2012 по 2014 рік Артем активно експериментував з психоделічними речовинами, безкоштовно надаючи їх іншим.

"Фінансова ситуація була стабільною. Ось у чому вся суть. Ейфорія сприяла моїм продажам. Люди й гроші самі шукали мене," -- розповідає він.

Артем став частиною компанії, яка орендувала квартиру і вживала наркотики.

"Це важко назвати притоном. У нас було досить чисто, ми всі займалися справами, але при цьому "по-справжньому зависали" та жартували дуже чорним гумором. Ми були пораненими дітьми, замаскованими під двадцятирічних молодиків. Усе наше презирство до світу ми намагалися загасити алкоголем і психоделіками. Це приносило нам задоволення. Тепер я сприймаю це як втрачені роки", - згадує Артем.

За його словами, здавалося, що наркотики допомагали сприймати все простіше. Навіть проросійські заворушення на сході України, які почалися в 2014 році, проходили мимо нього.

"Закритий центр міста, барикади, вибухи і весь терористичний акт росії я сприйняв як "хі-хі-ха-ха". Пам'ятаю, я виголошував промови на кшталт: "Ми частина полотна якоїсь забутої революції". Мене просто несло. Весь жах життя під "ДНР" пройшов безболісно, і я зміцнився у вірі, що наркотики створені для того, щоб допомагати таким травмованим, як я", -- розповідає він.

Проте відчуття насолоди згасло, коли наркотики почали забирати моє здоров'я, зуби і волосся.

"Все погано стало в 2016 році. Мене і мого друга кинули наші дівчата. Ми не вважали себе винними. Потім друга батьки визначили в психіатричну лікарню на вулиці Пашковського в Маріуполі, а я ходив його відвідати", -- каже він.

Під час одного з відвідувань Артем випадково познайомився з людиною, до якої друг попросив передати аптечний наркотик "Ліріка". Той запросив його до себе додому, який по суті був лабораторією для виробництва амфетаміну. Спробувавши білий порошок, Артем відчув, яку руйнівну силу має цей наркотик. Після двох діб його дії він втратив 5 кг.

"Скажу стисло: 2016 рік виявився справжнім калейдоскопом безглуздих подій. В результаті я опинився на вазі 59 кг. На роботі почали підозрювати, що я вживаю наркотики, шепочучи за моєю спиною. Мій одяг звисав, немов на вішалці. Я не цінував нічого: обманював людей, користувався їхньою довірою, крадів і вважав це нормою", -- ділиться він.

Артем зовсім не згадує 2017 рік. Одна з його дівчат намагалася забрати та викинути наркотики, благаючи його хоча б вживати алкоголь, не усвідомлюючи, що це лише різні грані однієї й тієї ж залежності.

"В абстиненції я звертався калачиком, а вона гладила мене по голові і говорила, що я повинен кинути, адже я ж розумний. Тоді я змішував амфетамін, аптечний наркотик кодеїн і запивав це алкоголем. До кінця 2017 року я з'їв все, що "вставляє". Тоді з'явилися думки про самогубство", -- каже він.

Артем пригадує, що в найбільш складні моменти свого життя у нього прокрадалися думки про те, щоб усе залишити. Він відчував глибоку пустоту та не знаходив жодних шляхів для виходу з цієї безнадійної ситуації.

"Я відчував, що нічого не досягнув," -- ділиться він. -- "У мене не було ні роботи, ні дівчини, я мешкав з батьками і мав відчуття, що розчаровую їх."

За його словами, ці емоції стали особливо інтенсивними внаслідок вживання психотропних засобів. В один з тих днів Артем опинився на краю, але врешті-решт зміг зупинитися і згодом звернувся до фахівців за підтримкою.

Артем розпочав свою першу реабілітацію у 2018 році.

"Досвід релігійного центру... Там я навчився відстоювати свої межі. Там були хардкорні наркомани, які навчили відстоювати своє. Це плюс. Мінусів -- більше. Хто був в Центрах Здорової Молоді, той, як кажуть, у цирку не сміється", -- розповідає Артем.

Він запевняє, що в реабілітаційному закладі, де проходив лікування, до пацієнтів застосовували насильство та примусову ізоляцію.

Після відвідування цього місця Артем відчув гнів до своїх батьків, але вирішив виразити свої почуття нестандартним чином. Він вигнав їх з оселі, висунув ультиматум і поміняв замки на дверях.

"Я почав працювати в "АТБ". Спочатку мені вистачало трьох місяців тверезого життя, але потім я знову почав вживати алкоголь. З часом це переросло у постійне пиття. Я також почав курити марихуану і знову звернувся до аптечних наркотиків. Життя не приносило мені жодної радості," -- ділиться він.

Артем завжди захоплювався хоррор-літературою. Лавкрафт і Кінг були його кумирами. Він почав писати, намагався наслідувати їх, але його твори, на його власну думку, виходили смішними і наївними. Люди висміювали їх. Це ще більше посилювало його роздратування і пессимізм.

"Я трудився, гроші були в наявності. А друзі, які себе так називали, лише користувалися моїми фінансами. Я взяв на себе безліч кредитів. Сусіди навіть більше не віталися зі мною. У квартирі завелися таргани," — розповідає він.

Артем ділиться своїм досвідом, зазначаючи, що він не є прихильником релігійних поглядів. Проте в травні 2020 року він пережив досвід, який називає "зустріччю з чортом". Після важкого емоційного спаду його спіткали галюцинації. Цей епізод він вважає найнижчою точкою свого падіння та важливим поворотним моментом на шляху до відновлення. Ось як він описує цей досвід:

"У мене була звичка блукати по околицях на самоті. Іноді траплялося знайти гроші або натрапити на якогось безумця, з яким можна було б поділитися на наркотики. Якось я йшов і побачив закохану пару. Вони молоді, щасливі та тверезі. Дівчина запропонувала хлопцю піти до кафе, і він із задоволенням погодився, навіть запропонував купити торт. Вони взялися за руки і вирушили далі. Я ж просто сів на лавку і не зміг стримати сліз. Мені також хочеться ласувати тортом і гуляти з кимось за руку, але я сиджу брудний, зневажений, з 20 гривнями в кишені, які вистачить лише на "Бояришник", і усвідомлюю, що вже програв," - зізнається він.

В цей час в голові Артема знову спалахнули темні думки про самогубство. Після того, як він вдихнув аромат амфетаміну, хлопець вирушив на пошуки висотки, з якої міг би скинутися.

Він увійшов до випадкового під'їзду, і раптом почали траплятися дивовижні події.

"Я знайшов дволітрову пляшку пива. Мого улюбленого. Неподалік лежали 50 грн. "Що за "пруха" така?", -- подумав я. Майже допив пляшку і почув саркастичний, знущальний сміх з кашлем з поверху вище", -- розповідає маріуполець.

Переляканий, він поспішив додому, придбавши в аптеці "Лірики". Артем вирішив лягти спати і вимкнув світло.

"Мені здавалося, що хтось ходить по квартирі, забирає з серванта посуду і ставить на стіл. Над самим вухом я знову почув той самий сміх з кашлем і голос запитав: "У Вас є вода?". Я з криком вибіг з кімнати. Я подумав, що це точно нечисть", -- каже він.

Від страху він не спав всю ніч, відчуваючи чуже присутність у квартирі. Вранці йому подзвонили батьки.

"Я почав пояснювати мамі, що існують адекватні реабілітаційні центри, де не застосовують насильства і немає релігійних догматів. Після цієї бесіди мої батьки відвідали мене і знову запропонували пройти курс лікування," - ділиться Артем.

Повезли Артема до реабілітаційного центру у Харкові. Здивувало його там те, що допомога ґрунтувалася на науковому підході та з ним почав працювати кваліфікований психолог. У закритому стаціонарі, але з виходами на вулицю під наглядом фахівців, Артем провів півроку. Як соціалізацію клієнтів центру виводили "у світ", організовуючи розважальну програму. Після походу до театру Артем розплакався.

Він вирішив на максимум скористатися можливістю співпраці з експертом у галузі ментального здоров'я.

"Свої тридцять років я відзначав без алкоголю, вперше за багато років. Рекомендації психолога нарешті дали свої плоди. Прогулюючись містом у тверезому стані, я відчув справжню радість. Це було таке давно забуте відчуття. Я відкрив для себе красу навколо," – ділиться своїми враженнями мешканець Маріуполя.

20 чоловіків замкнуті в одному просторі. Щоб було веселіше, Артем почав розповідати різні історії товаришам, вигадувати гумористичні байки. Психолог запропонувала записувати їх.

"У нашому Центрі виходила газета під назвою "Не улетай", яка отримувала фінансову підтримку з Канади. Я переглядав її матеріали і усвідомлював, що можу писати значно краще, ніж її автори. Знайшов їх електронну адресу і відправив свою історію. Відповідь не забарилася: вони вирішили її опублікувати і обіцяли гонорар. У той момент я відчув, що літаю на сьомому небі", -- ділиться враженнями Артем.

Так почався його шлях становлення як письменника, до якого приєдналася кар'єра психолога -- професії, на яку він навчався в Маріуполі.

"В Центр я хотів принести щось своє, веселе, рок-н-рольне. Я став проводити групи підтримки так, як бачив їх я. Мені подобалося розважати і викликати посмішки. Раніше мені подобалося "гадити" людям, а тепер робити так, щоб ніхто не плакав і не боявся. Вів психотерапевтичну групу: розповідав свою історію, слухав історію іншого і давав рекомендації, як би я робив, щоб кинути наркотики", -- розповідає Артем.

Здоровий спосіб життя та кар'єрний ріст

Артем на сьогоднішній день веде абсолютно тверезий спосіб життя. Він активно займається спортом у тренажерному залі, працює над набором м'язової маси, робить татуювання, відвідує концерти та активно спілкується з молоддю. Наразі його професійні інтереси зосереджені на підтримці ветеранів, що пережили бойові дії та мають посттравматичний стресовий розлад. Артем вивчає цю тему та готується до проведення індивідуальних консультацій з ветеранами.

Артем зізнається, що окрім своєї професії, він активно займається літературною творчістю і досі не уявляє себе без цього заняття.

"Я вважаю себе "оповідачем історій". Моя мета — розповісти про Маріуполь. Після 2015 року місто пережило період розквіту. Проте я пам'ятаю його зовсім іншим — похмурим, але таким, що запав у душу. Це були дворики, молодики з вулиці, неформали, побиті обличчя та пусті пляшки. Я не прагну повертатися туди, але ці місця мені близькі. Я називаю їх Полями моєї свідомості, де живуть привиди моїх спогадів. Через призму негативу я хочу підкреслити, що в ті часи краще не повертатися", — ділиться він.

Артем вже написав і видав одну свою книгу під назвою "Ошейник", присвятивши її своїй дівчині, з якою на той момент завершив стосунки завершились.

Артем охарактеризував розрив з партнеркою як "справжній зрілий крок, позбавлений образ і звинувачень".

"У цьому творі я висловив свою любов до людей. А свою любов до Маріуполя планую відобразити в наступній книзі, яка буде носити назву 'Во ім'я хаосу, блювотини і болю'. Так, я свідомо обрав назву, схожу на ті, що у важкорокових альбомах. У книзі я розповім багато про своє місто з нульових. Хоча я не прагну повертатися туди, я пройшов тими дорогами, і саме там відбувався мій розвиток. Цей процес формування і дорослішання був сповнений болю", -- зазначає він.

Артем впевнений, що навіть у найскладніших і важких ситуаціях можна знайти щось цінне, якщо дивитися на них з іншого боку. Наприклад, війна, незважаючи на її жах, може стати моментом для усвідомлення важливості дисципліни та присутності в теперішньому моменті.

"Ми живемо в такий час, коли смерть стає частиною нашої реальності, і вона може торкнутися кого завгодно. Це змушує задуматися, що якщо не зараз, то коли нам потрібно діяти і висловлювати себе? Говорити те, що справді важливо, робити те, що в нашому серці. Зараз, на цьому етапі свого життя, я відчуваю, що переживаю одні з найзначніших і найяскравіших років, і це стало можливим завдяки тверезості. Вона відкрила переді мною багато нових можливостей -- і в творчості, і в спілкуванні з тими людьми, яких я по-справжньому ціную", -- каже Артем.

Від команди редакції:

Міністерство охорони здоров'я України інформує: "У разі, якщо вам потрібна допомога, звертайтеся за одним із номерів "гарячих ліній" психологічної підтримки":

В Україні функціонує цілодобова гаряча лінія, що надає підтримку у питаннях запобігання самогубствам та охорони психічного здоров'я. Звернутися можна за номером 7333 або через чат на офіційному сайті.