"Фінансову допомогу передам дядькові для Збройних Сил України": 20 дітей загиблих Героїв отримали стипендії з США - 20 хвилин.

Кирило Бражен, чий батько Ілля трагічно загинув у Бахмуті в грудні 2022 року, планує передати свою стипендію дядькові, який служить у Збройних силах України. Поряд з ним підтримують мама Катерина та бабуся Надія.

* Хто і яким чином зібрав фінансові ресурси для підтримки 20 дітей, чиї батьки віддали життя за нашу країну?

* На що хлопчики і дівчатка планують витратити отримані стипендії.

* Що розповіли діти про своїх татусів, яких у них забрала війна?

* Про все це журналіст "20 хвилин"/RIA дізнався під час вручення дітям стипендій.

Стипендії, які отримали діти від Союзу Українок Америки, стали можливими завдяки амбасадорці цієї організації Олені Верлан-Кульшенко. Від 2014 року пані Олена активно займається волонтерською діяльністю.

-- Про можливість подати діток на стипендію я дізналася від відомої в Україні активістки гендерного руху Лариси Кобелянської, -- розповіла журналісту Олена Верлан-Кульшенко. -- Інформацію поширила у групах родин полеглих Героїв. Тим, хто відгукнувся, допомогли оформити документи на стипендію і подали їх до Союзу Українок Америки. Великою радістю для мене стало те, що всі 20 діток, на яких подали документи, отримали грошову допомогу. Знаю також, що загалом в Україні таку стипендію отримали 300 дітей. Сума допомоги залежить від віку дитини.

За словами Олени Верлан-Кульшенко, у кожному конверті є прізвище мецената, який надав стипендію, а також його електронна адреса. Стипендіати можуть писати своїм благодійникам, встановлювати контакти, аби й надалі отримувати підтримку.

На церемонію нагородження стипендіями запросили дітей разом з їхніми матерями. Захід проходив у Музеї Мужності, який знаходиться в рамках обласного краєзнавчого музею.

Сум у погляді кожної дитини є тим, що неможливо ігнорувати.

Тато загинув у боях біля Бахмута.

Другокласник Кирило Бражен прийшов на вручення стипендії разом з мамою пані Катериною і бабусею пані Надією. Хлопчику подобається спілкуватися. Він раз-у-раз долучався до розмови. "Бабуся Надя це мама мого тата, -- уточнив Кирило, коли я запитував, як звати жінку. -- А тата звали Ілля, Ілля Миколайович".

Коли мати хлопчика, пані Катерина, згадала про підрозділ, в якому служив її чоловік, зазначивши, що він був стрільцем у 46-й бригаді, син відразу ж підхопив її слова: "46-та окрема бригада, десантно-штурмова".

Перед війною його батько займався інженерною діяльністю. У восени 2022 року йому вручили повістку. 28 жовтня він святкував свій день народження, а вже наступного дня вирушив на навчання до Житомира.

Досить болісно було слухати слова маленького Кирила: "Тато загинув від осколка". Він навіть вказав на ділянку шиї, куди потрапила осколкова рана.

Хлопець добре пам'ятає, де саме трагічно загинув його батько — це сталося під час бою поблизу Бахмута 18 грудня 2022 року.

— Я планую передати гроші дядькові для донату, — відповідає Кирило на запитання про витрати своєї стипендії. — Його звуть Ігор, і він був морським піхотинцем у Третій штурмовій бригаді.

Мати хлопчика повідомила, що її син має на увазі її брата, який служить у Збройних силах України.

Батько командував байрактарами, а його дочка мріє стати авіадиспетчером.

Серед тих, хто отримував стипендії, була Єлизавета Тюх -- донька відомого українського авіаспеціаліста, студентка Національного університету "Київський авіаційний інститут".

Її батько, полковник Руслан Тюх, працював у Повітряних силах, де обіймав посаду начальника управління безпілотної авіації. За свою відданість у бойових операціях був удостоєний двох орденів Богдана Хмельницького (II та III ступенів).

Перший орден батька Єлизавети було вручено вже на четвертий день конфлікту, а указ про нагороду датований 28 лютого 2022 року. Він став одним із тих, хто завдяки безпілотникам зумів зупинити просування ворожих танків та інших бойових машин.

За три роки до війни Руслан Тюх навчався у Туреччині, де отримав сертифікат на право експлуатації безпілотного авіаційного комплексу Bayraktar TB2. Саме ці безпілотники на початку війни допомагали українським військовим знищувати ворожу техніку і особовий склад росіян.

— Мій батько служив у Військово-повітряних силах, тому вдома часто говорили про літаки та авіацію, — ділиться пані Єлизавета, донька військового. — Я навчалася у 31-й школі у Вінниці, і після закінчення вирішила обрати спеціальність, пов'язану з авіацією. Спочатку мріяла стати стюардесою, але згодом зрозуміла, що ця професія не зовсім для мене. Вибрала спеціальність авіадиспетчера. Зараз я на другому курсі і планую витратити стипендію на навчання. Ви ж знаєте, як це буває — студентам завжди не вистачає грошей.

Додатково вчить англійську і математику

Учень п'ятого класу Захар Овєчкін завітав до Музею Мужніх у компанії своєї бабусі Оксани.

— Ми є переселенцями з Херсонщини, — розповідає пані Оксана. — Захар переїхав, коли розпочалася війна у 2022 році. Він разом із мамою, татом та двома молодшими дітьми — братом і сестричкою — оселилися в селі Гунька Немирівської громади. Батько хлопчика, Олександр, загинув 8 серпня 2022 року в Пісках на Донеччині. Протягом майже двох з половиною років його шукали як зниклого безвісти. Врешті-решт з'ясувалося, що він похований у Дніпрі. Його дружина Наталія відвідала це місце та домоглася перенесення тіла. Тепер могила Олександра знаходиться у його рідному селі Гунька.

Хлопець пам'ятає, як його батько брав участь у бойових діях під час АТО. Він вирушив на фронт у 2016 році і повернувся лише у 2019. Коли розпочалася нова велика війна, він знову вирішив стати на захист батьківщини. Мати також пройшла шлях служби в АТО.

Коли запитав, чому із Захаром не прийшла мама, бабуся відповіла: "Вона зараз отримує орден за чоловіка". У той само час Наталії вручали орден "Хрест Героя". Це посмертна військова відзнака, якою нагородили Олександра Овєчкіна командування його військової частини 0989. Рідним повідомили, що командир частини підписав подання на удостоєння Олександра ордена "За мужність" III ступеня.

Син Героя Захара поділився своїм бажанням стати програмістом. Для досягнення цієї мети він активно вивчає англійську мову та математику. Хлопець розповів, що відвідує додаткові заняття з англійської, подорожуючи з рідного села до Немирова. А математику він вивчає в онлайн-форматі, скориставшись курсами, які знайшла його мама.

9 травня у Захара святкують день народження. Він з нетерпінням очікує свій подарунок. Мама пообіцяла подарувати йому ноутбук.

Питаю Захара, чи планує він написати меценатці з Союзу Українок Америки. Він відповідає, що має намір це зробити. Витягує з конверта електронну адресу і починає читати прізвище тієї меценатки, яка надала фінансування. Це – Надія Яворів.

Мені найбільше до вподоби зображати заходи сонця.

Віка Юраш, п’ятикласниця Ковалівського ліцею в Немирівській громаді, перебувала в компанії своєї матері Інни та соціального працівника Наталії Савченко.

Тато її, Микола, навчався в Немирівському будівельному коледжі та працював у сфері будівництва. Коли почалася війна, він перебував у Польщі, але вже 26 лютого 2022 року, на другий день після початку повномасштабного вторгнення російських військ, вирішив повернутися додому. Його дружина, пані Інна, згадує, що чоловік не чекав на повістку і одразу ж звернувся до військкомату. Він щиро бажав вигнати окупантів з рідної землі, адже мріяв, щоб їхня донька росла в незалежній країні. За їїради тато був готовий на все.

Микола Юраш трагічно загинув 4 серпня 2023 року в Луганській області. Його пам'ять вшанували посмертним нагородженням орденом "За мужність" III ступеня.

На згадку про свого батька донька Віка створює малюнки. Тихим голосом вона ділиться, що це заняття приносить їй спокій. У Немирові функціонує художня школа, де Віка регулярно відвідує уроки. Додатково, до них завітає художник з Вінниці, який, як стверджують, допомагає дітям виявляти свої таланти та працює з обдарованими хлопчиками і дівчатками.

— Я займаюся живописом, — ділиться Віка. — Найбільше мені подобається зображати природу, особливо моменти заходу сонця. Тепер у мене є можливість купувати нові фарби.

На запитання про те, чи звернуться до мецената з проханням про стипендії, мама дівчинки відповіла: "Постараємось".

У завершення зустрічі діти висловили свою вдячність меценатам за надану підтримку. До Великодня вони створять малюнки, які планують відправити до Союзу Українок Америки.