Перекручування історії та культ особистості.
Шановна пані Марія Воротило поділилася захоплюючою статтею про новий підручник з історії України для одинадцятого класу, який випустило видавництво "Ранок" у 2025 році.
Серед авторів є чимало цікавих осіб, серед яких виділяється медійний фахівець Акім Галімов і ще двоє учасників.
Таким чином, ситуація склалася так, що Зеленський та його команда зовсім не приховують свого бажання перебрати на себе титули героїв і тріумфаторів війни.
Оскільки масштабна агресія змусила мене стати Хомою Невіруючим — і тепер я перевіряю всю інформацію додатково, я натрапила на той підручник.
Відсутні будь-які дані про те, що сталося перед початком повномасштабного вторгнення. Зокрема, мова йде про фінансові труднощі армії та спроби налагодити стосунки з Путіним, які можна було б охарактеризувати як безглузді. Всі ці заяви протягом трьох днів, що армії не потрібні кошти, оскільки в нас ще є незавершені дрони, лише підкреслюють цю проблему.
Щодо текстів, я ще розгляну їх окремо. Проте вони короткі і написані так, ніби адресовані зовсім несерйозній аудиторії. Розумію, що сучасне покоління Альфа більше проводить часу у ТікТоках, але ці тексти виглядають, м'яко кажучи, примітивно. Висловлюю свою думку як людина, яка завжди брала участь в історичних олімпіадах, і це дійсно має значення. З власного досвіду можу стверджувати, що зацікавленість історією та моя чудова вчителька Надія Михайлівна стали ключовими для формування мого життєвого шляху.
Тепер поговоримо про фотографії. Занадто багато зображень Зеленського, які не мають глибокого змісту. Проте якісний підручник — це, в першу чергу, найвірніші ілюстрації. Важливі історичні знімки.
Дати початку повномасштабного вторгнення стали символом, асоціюючись із обличчями Єрмака, Зеленського та брата «освободителя» ГРУ РФ Подоляка. Хоча насправді це сталося 25 лютого. Проте ключове зображення датоване саме 24 лютого – на ньому російські "алігатори", що літали над Гостомелем, становили основну силу для захоплення столиці. Це дійсно було вражаюче жахливо.
Oksana Bailo також згадала про зображення танкових колон, що проходять через Чонгар. Але хто наважиться це опублікувати, адже люди неодмінно запитають: "Чому Чонгар не був замінований?"
Далі -- згадується аж одним реченням Герой України, морський піхотинець Віталій Скакун здійснив підрив автомобільного мосту Генічеськ -- Арабатська Стрілка. Хлопець у ньому підручнику не достойний знаменитого портретного фото, яке облетіло усі ЗМІ світу.
Звільнення Херсонщини сталося на фоні протокольного знімка президента Зеленського під час вручення ордена генералу. В той же час, справжніми символами цього моменту стали кадри, на яких цивільні танцюють навколо вогнища разом із бійцями 28 бригади. Також варто згадати емоційні обійми людей із генералом Дмитром Марченком, який відіграв ключову роль в обороні Миколаєва, після чого йому заборонили виступати на публіці. І, звісно, незабутні гори жовтих хризантем, якими вшанували Збройні Сили України.
Оборона Маріуполя. Це однозначно асоціація з виснаженим Редісом із підвалу між боями. Його просто згадують трьома словами і фоток рівно нуль. Ані його, ані побратимів. Завидує Банкова, егеж, молодому військовому таланту?
Харківська операція. Три абзаци. Без жодних ключових моментів — на кшталт військових, які знімають російську символіку з бордів, а під ними вірш Шевченка "борітеся - поборете". Усе це відбувалося в Балаклії.
Немає відомого знімка — людей, що очікують на евакуацію під мостом в Ірпіні. Або ж того кадру, де в березні люди перетинають річку босоніж, несучи на плечах своїх дітей. Це занадто трагічно?
Замість символічного знімка звільнення Бучі — ми отримуємо якусь стандартну протокольну сцену з участю Стефанчука. Проте справжній знімок, що запам'ятовується, — це рука жінки з манікюром. Або ж розкриті могили навколо церкви.
Залужний представлений лише на одному загальному зображенні, а Сирський – тільки на одному маленькому фото з Вікіпедії. Як не дивно, за весь час війни не вдалося знайти жодної якісної та живої фотографії, хоча насправді їх існує чимало.
Інших генералів зовсім не демонструють.
Серед молоді відсутні якісь кумири, як наприклад, Роман Ратушний, "Да Вінчі", "Джус" чи подібні особистості.
Немає жодної волонтерки або історії про жінку-військового, як, наприклад, Таня Чубар чи Наталя Грабарчук, які стали мемами, щоб запам'ятатися. Є лише маленьке фото Пташки, і цього, здається, достатньо. Однак тут варто згадати про історію Ірини Цибух з "Госпітальєрів", яка заслуговує на увагу.
Нема згадки про популярні вже серед молоді акції "Free Azov". Це дивно для підручника історії, бо вже наші спортсмени а-ля Усик і співачки а-ля популярна Омаргалієва вписують це в свої промо-акції та музичні кліпи.
В цілому це нагадує маніпуляцію свідомістю молоді та примітивний підроблений матеріал. Цей підручник справді викликає відразу. І я вперше відчуваю полегшення, що не маю підлітків, які могли б натрапити на цю несмакову літературу.
Цікаво, що пес Патрон, як результат ефективної PR-кампанії, насправді відсутній. Можливо, він також не заслуговує на це і має значні рейтинги.
