Європа найближчим часом вирішить порвати з своїм газовим "постачальником".

Як Путін замінив умовний Бердянськ на справжній Берлін.

На цьому тижні відбулося те, про що, напевно, не здогадувалися Путін та його прихильники, коли в лютому 2022 року розпочали нову "пожежу світової революції". Європейський Союз ухвалив рішення про повну відмову від імпорту російського природного газу. Як повідомила Рада ЄС, вводиться "обов'язкова юридична поетапна заборона" на закупівлю газу з Росії. З кінця 2026 року запрацює повна заборона на постачання зрідженого природного газу, а з осені 2027 року - на імпорт газу через трубопроводи. Обмеження вступлять в силу через шість тижнів після набрання чинності новим регламентом, включаючи перехідний період для вже підписаних контрактів.

Для короткострокових угод, укладених до 17 червня 2025 року, заборона на імпорт палива застосовуватиметься з 25 квітня року для СПГ і з 17 червня наступного року для трубопровідного газу. Нагадаємо, для довгострокових контрактів на імпорт СПГ заборона діятиме з 1 січня 2027 року відповідно й до 19-го пакета антиросійських санкцій, уведених ЄС. Щодо довгострокових угод на постачання трубопровідного газу з РФ заборона за умови заповнення європейських сховищ набуде чинності 30 вересня 2027 року (і не пізніше 1 листопада 2027 року). Зазначмо, саме за довгостроковими контрактами "Газпром" наразі продовжує постачати до ЄС газ єдиною трубою ("Турецький потік") із п'яти тих, що діяли до початку повномасштабного вторгнення в Україну. З огляду на все, російський газовий "бронепотяг" остаточно залишає й запасні шляхи на своїй головній європейській станції. Трохи історії того, як він на неї потрапив.

Хроніка газових інцидентів в Європі

Співпраця у сфері газу між СРСР та Західною Європою розпочалася наприкінці 1960-х років. У 1968 році СРСР підписав угоду з Австрією, і 1 вересня того ж року перші обсяги газу з західносибірських родовищ почали надходити до цієї країни. Проте справжній прорив стався в 1970 році, коли СРСР і Федеративна Республіка Німеччина уклали угоду "труби в обмін на газ". Згідно з цією угодою, німецькі компанії постачали СРСР великодіаметрні сталеві труби, а натомість отримували стабільні поставки природного газу. Це стало основою для подальшого розвитку магістральних газопроводів. Протягом 1970-1980-х років були зведені основні експортні газопроводи з Сибіру до Європи, зокрема "Союз" (1978) та "Уренгой-Помари-Ужгород" (1984). Країни Європи поступово почали підключатися до радянського газу. Динаміка експорту газу з СРСР вражає: у 1970-х роках обсяги становили 10-20 млрд кубометрів на рік, у 1980-1990-х – вже 40-110 млрд кубометрів, а в 2000-2010-х – досягли 120-200 млрд кубометрів. У грошовому еквіваленті це виглядало ще більш вражаюче: 4,5 млрд доларів США у 1970-х; 50 млрд у 1980-х; 16 млрд у 1990-1991 роках. Після розпаду СРСР ціни на сибірський газ для Європи ще більше зросли: 80 млрд доларів США у 1990-х, 250 млрд у 2000-х (саме в цей період "Газпром" став основним постачальником газу для Європи, укладаючи довгострокові контракти та інвестуючи в інфраструктуру, зокрема в "Північний потік"); 450 млрд доларів у 2010-х; 96 млрд доларів у 2020-2021 роках. Взаємини між Європою та Росією в ті роки нагадували залежність наркомана від дилера: постачання зростало, незважаючи на побоювання щодо енергетичної безпеки. Це стало причиною впевненості Путіна в тому, що Європа не зможе обійтись без російського газу.

Росія отримала приблизно в 12 разів більше доходів, ніж у часи СРСР, завдяки зростанню експорту та переходу до ринкових цін. Однак ця дійсно значна етап у її історії завершився в лютому 2022 року.

Як Москва зазнала поразки в газовій битві

Путін намагався вести війну на двох фронтах. У березні 2022 року він ухвалив рішення про переведення платежів за російський трубопровідний газ з "недобросовісних валют" (долар США та євро) на рублі. Тоді ж він підписав указ, який зобов'язував покупців газу з "недружніх країн" відкривати спеціальні "K-рахунки" для здійснення своїх платежів (цей механізм контролювався "Газпромбанком"). Путін попередив, що будь-яка країна, яка відмовиться від цього способу оплати, порушить укладені контракти і стикнеться з "відповідними наслідками". Але це було тільки початком його "газового тиску".

З травня 2022 року компанія "Газпром" почала поступово зменшувати обсяги газу, які постачалися в Європу, посилаючись на "технічні проблеми" та "санкційний тиск". У подальшому Росія відмовилася від постачань через трубопроводи "Ямал-Європа" (у відповідь на обмеження з боку Польщі) та через ГТС "Союз". Зростання значення газопроводу "Північний потік - 1" супроводжувалося безперервним скороченням поставок з боку "Газпрому", який пояснював це несправностями турбін. На початку вересня 2022 року "Газпром" остаточно зупинив роботу цього газопроводу, посилаючись на технічні проблеми, які компанія Siemens (виробник турбін) визнала безпідставними.

Протягом усього цього часу Росія наполегливо вимагала активізації "Північного потоку - 2". Вона лякала європейців перспектива холоду та величезними рахунками за комунальні послуги. Однак Європа вжила заходів, активно заповнюючи свої газові сховища, збільшуючи імпорт зрідженого природного газу та відновлюючи роботу вугільних електростанцій, що в свою чергу призвело до зниження цін. Наприкінці вересня 2022 року низка вибухів знищила майже всі секції "Північних потоків". Путін звинуватив у цьому "англосаксів". І на цьому все завершилося.

Росія, яка опинилася в умовах енергетичного блокування, спробувала зберегти обличчя, оголосивши про перенаправлення своїх газових постачань з Західної Європи на Схід, зокрема в Китай. Проте, як показує ситуація, це не принесло очікуваних результатів. На цьому тижні Путін фактично визнав невдачу у газовій сфері, підписавши закон, що передбачає зменшення податкового тягаря для компаній "Газпром" та "Роснефть". Ці пільги особливо необхідні "Газпрому", який зазнав збитків у розмірі 1,02 трлн рублів минулого року та ще 170 млрд рублів у поточному році (тільки за період січень-вересень).

Наразі Європейський Союз і Російська Федерація перебувають на межі повного офіційного розриву в торгових відносинах. Імпорт російських товарів до ЄС з 2022 року знизився на 89 % внаслідок запровадженого енергетичного ембарго. Частка Росії у постачанні нафтопродуктів скоротилася з 29 % до 1 %. Сьогодні головними постачальниками газу для Європи є США, які постачають скраплений природний газ (56 %), та Норвегія, що забезпечує 25 % природного газу. Частка Росії в зовнішній торгівлі ЄС стала практично незначною, складаючи близько 1 %.

Усе це, варто зазначити, відбувається на фоні активного американського тиску на колишні російські позиції на європейському газовому ринку. Представники США здійснюють візити до європейських країн, закликаючи до повної відмови від російського газу "до останньої молекули".

Туреччина, яка до цього часу залишалася останнім великим імпортером російського газу в Європі, лише на рік подовжила контракти на постачання цього ресурсу в обсязі 22 мільярдів кубометрів. Про це заявив міністр енергетики Туреччини Алпарслан Байрактар на цьому тижні. Одночасно Анкара підписала кілька довгострокових угод на постачання зрідженого природного газу (СПГ), значна частина якого надходитиме зі США. Крім того, Байрактар зазначив, що Туреччина має намір інвестувати у видобуток газу в Сполучених Штатах.

Отже, Трамп буквально на очах Путіна вибудовує новий світовий енергетичний порядок. Проте вже без самого Путіна, який бездарно втратив найбільш маржинальний газовий ринок світу - європейський. Велика геополітична "перемога" Путіна наразі видається такою: тимчасово отримати умовний Бердянськ і водночас навічно втратити цілком реальний Берлін.