Комісар Європейського Союзу з питань оборони заявив, що вважає можливим напад Росії на країни ЄС в найближчі 3-5 років.

Андрюс Кубілюс, зображення від Європейського Союзу.

В історії Європейського Союзу вперше було призначено комісара з оборонних питань у складі Єврокомісії. Цю важливу роль взяв на себе Андрюс Кубілюс, литовський політик, колишній прем'єр-міністр та відданий союзник України.

Створення цієї посади спершу викликало чимало запитань у країнах ЄС. Якою має бути роль комісара у темі, де національні уряди мають виключну компетенцію? Чи не призведе це до суперечок між Євросоюзом і НАТО?

Проте, Трамп підтвердив, що заснування цієї посади було вкрай доречним.

Після зміни президента США країни ЄС опинилися у реальності, де Білий дім не приховує свого наміру "виходити з Європи" і вимагає від європейських партнерів більшої самостійності у питанні оборони.

Європа змушена "шукати себе" у новій реальності.

А водночас - досліджувати куточки України.

Андрій Кубілюс відверто висловлює свою думку: він переконаний, що інтеграція України до Європейського Союзу є невід’ємною частиною незалежності європейської системи безпеки, незалежно від того, якою вона буде в майбутньому. Адже питання оборони Європи вже не є лише формальністю. Загроза з боку Росії стала надзвичайно актуальною: комісар належить до тих політиків, які вважають, що агресія Путіна проти ЄС є цілком реальною.

Отже, країни Європи активізують свої зусилля у наданні військової допомоги Збройним Силам України, зміцнюючи як українську, так і власну оборонну промисловість, а також планують значні перетворення у цій сфері. Всі ці деталі комісар поділився з кореспондентом "ЄвроПравди" під час свого візиту до Києва.

Запитаю відверто: коли ж Росія здійснить напад на Європейський Союз?

- У цьому питанні я слухаю, що говорять спецслужби, а не політики.

Розвідувальні служби Німеччини, Данії та ряду інших держав повідомляють, що Росія, ймовірно, планує здійснити напад на нас (або, як це формулюється, "протестувати статтю 5") до 2030 року. Існують також думки, що така загроза може реалізуватися ще раніше, протягом найближчих трьох років.

Причина цього є очевидною. Російська економіка адаптувалася до військових умов і активно займається виробництвом озброєння. Ще важливішим є те, що повернутися до колишнього економічного стану вже не представляється можливим.

Отже, якщо в Україні буде досягнуто миру або режиму припинення вогню, Росія продовжить виготовляти та накопичувати значні запаси озброєння, що в підсумку може дати їй змогу знову розпочати агресивні дії.

Виникає питання: чи може тривале перемир'я в Україні стати каталізатором для повномасштабного конфлікту між Росією та Європейським Союзом?

- На практиці - виходить, що так.

Незважаючи на це, досягнення миру в Україні є надзвичайно важливим, і ми готові підтримувати цей процес всіма можливими способами. Проте, варто залишатися реалістами і усвідомлювати, що це не гарантує зупинки російських підготовок до нових агресій, чи то проти України, чи то проти держав-членів ЄС та НАТО.

Ми вважаємо нову війну дуже реалістичним сценарієм.

Єдиний шлях, щоб протистояти російському наступу, – це посилити нашу готовність до нього.

На мою думку, не всі в Європейському Союзі усвідомлюють це. Існують ті, хто досі перебуває в стані заперечення.

- Звичайно, не можна очікувати, що всі будуть на одній хвилі.

Але коли ми представили Раді ЄС так звані пропозиції щодо переозброєння Європи, вся Рада їх підтримала. Навіть країни, відомі своїм вето на підтримку України, також проголосували за збільшення видатків на оборону тощо.

Ви хочете сказати, що Угорщина підтримала це рішення?

Так, у суспільстві сигнали не такі однозначні. Але опитування громадської думки показують, що загалом європейці підтримують посилення оборони, оскільки люди стурбовані можливістю нападу Путіна на ЄС.

Звичайно, все залежить від конкретного регіону. У східних країнах, зокрема в Балтійських, населення має краще уявлення про цю ситуацію, і це абсолютно зрозуміло. Чи можемо ми засуджувати тих, хто проживає далеко від Росії, за те, що їх менше турбує ймовірність агресії з боку цієї держави?

Цей аспект, до речі, функціонує в обох напрямках. У 2015-2016 роках, коли південні країни Європейського Союзу переживали міграційну кризу, ми в Балтійському регіоні також висловлювали думку, що це не стосується нас. Проте знадобилося, щоб Лукашенко використав мігрантів як засіб тиску на наші кордони, аби ми усвідомили, що в питаннях міграції нам також необхідна взаємна підтримка.

Те ж саме можна сказати і про оборону.

Які кроки ви готові вжити для трансформації оборонної політики Європейського Союзу?

По-перше, необхідно забезпечити те, що ми визначаємо як "міцну оборону": це включає в себе озброєння, військові системи та інші ресурси. Саме цим ми займаємося в даний момент.

НАТО переглядає так звані цілі щодо потенціалу для всіх держав-членів Альянсу, включаючи ті, що розташовані на європейському континенті.

- Але це - робота НАТО, а не ЄС.

Отже, це завдання для НАТО, оскільки Євросоюз не володіє військовою експертизою. Проте у нас є фінансові ресурси. Крім того, в сферу відповідальності ЄС входять питання, пов'язані з промисловістю.

Отже, першим кроком, який ми можемо здійснити, є акумулювання потенціалів країн-учасниць. Це дасть змогу виявити спільні потреби всіх держав Європейського Союзу. На основі отриманих даних ми розробимо план для оборонного виробництва.

По-друге, переозброєння потребує фінансування. Це передбачено планом ReArm Europe, який передбачає додаткові 800 млрд євро на оборону держав-членів ЄС.

По-третє, у червні ми також ухвалимо дуже важливий закон про спрощення у сфері оборони. Він має усунути існуючі бюрократичні перешкоди, які заважають оборонній промисловості розширити виробництво.

Четверте - це питання інновацій в оборонній промисловості. Ми маємо бути готовими не тільки до воєн сьогодення, а й до воєн майбутнього. Це ще одна причина, чому ми дуже зацікавлені у співпраці з українцями. Це потрібно не тільки Україні, а й нам.

П'ятий пункт, який також має велике значення: восени ми плануємо випустити документ, присвячений військовій мобільності, що відображає нашу здатність оперативно переміщати військові ресурси у разі необхідності.

Військова мобільність є також темою, що розглядається в контексті НАТО, і це активно обговорюється.

- Але це також питання фінансів, у цій сфері потрібні величезні кошти. Тут на допомогу приходить ЄС: разом з НАТО ми визначаємо, в яку інфраструктуру - дороги, залізниці, системи авіаперевезень тощо - найважливіше інвестувати.

І останнє, але не менш важливе: ми разом з державами-членами готуємо перелік так званих флагманських проєктів, на яких ми зосередимо наші зусилля. Наприклад, система протиповітряної оборони для всієї Європи. Або системи, які називаються strategic enablers (те, що дає стратегічні спроможності. - ЄП), включаючи AWACS (авіасистеми дальнього радіолокаційного стеження), або системи супутникової розвідки, де ми сильно залежимо від США.

Європейський Союз планує знизити свою залежність від Сполучених Штатів?

Так, ми маємо намір це здійснити, але без виникнення конфліктних ситуацій. Це є елементом природного перерозподілу обов'язків.

Слід усвідомлювати, що протягом наступного десятиліття Сполучені Штати змушені будуть зосередити свої зусилля на Індо-Тихоокеанській частині світу.

- Ви не згадали про це в переліку пріоритетів, тому спитаю прямо. У договорі Євросоюзу є стаття, яка зобов'язує держави ЄС діяти спільно у разі нападу на одну з них. Цей пункт сформульований навіть чіткіше за статтю 5 договору НАТО. Чи створює це можливості для появи спільної оборони ЄС?

ЗАУВАЖЕННЯ: Відповідно до статті 42(7) Лісабонського договору, якщо країна-член стає жертвою збройної агресії на своїй території, інші країни-члени зобов'язані надати їй підтримку та допомогу усіма доступними засобами. При цьому зобов'язання та співпраця в цій сфері мають бути узгоджені зі зобов'язаннями в рамках НАТО, яке залишається ключовим елементом колективної оборони та майданчиком для її реалізації для тих країн ЄС, що є членами НАТО.

Це дійсно чудове запитання, і я відповім на нього з двох різних аспектів.

Так, ми піднімали це питання під час розробки так званої "Білої книги з питань оборони Європи".

Але я тоді свідомо вирішив зосередитися на матеріальній стороні оборони - зброї, системах озброєння, фінансах тощо. Зараз саме це - наш пріоритет.

Проте, безсумнівно, ми повинні також орієнтуватися на європейську архітектуру безпеки, зокрема, спираючись на статтю 42. Якщо ви ознайомитеся з моїм листом-дорученням від голови Єврокомісії, то побачите, що він окреслює основні завдання для кожного єврокомісара, і першим завданням є створення "Білої книги". Цей документ також підкреслює важливість того, щоб у довгостроковій перспективі Європа стала здатною забезпечувати власну безпеку. Крім того, там зазначається, що Європа повинна взяти на себе відповідальність за свою оборону.

Проте це перспектива на тривалий термін.

Можливо, навіть після закінчення вашої роботи на цій посаді.

Так, навіть після цього, адже це завдання, яке не можна виконати миттєво.

Нам потрібно домовитися з трансатлантичними партнерами (тобто із США. - ЄП) щодо того, як ми будемо нарощувати нашу оборонну спроможність у той час, поки вони присутні на європейському континенті, і при цьому нам треба брати на себе більше і більше відповідальності.

Тому є потреба створити європейську безпекову архітектуру. Для цього недостатньо зброї, потрібно мати інституційну структуру.

Ми не виступаємо проти НАТО, але нам необхідно розвинути власний потенціал.

Отже, одним із завдань мого мандату є формування справжнього європейського оборонного альянсу. Це свідчить про те, що Європейський Союз прагне до значно глибшої інтеграції в сфері оборони. Проте, попереду нас чекає безліч обговорень щодо того, яким чином реалізувати ці плани.

Для України це питання має особливе значення. Відомо, що Сполучені Штати та деякі інші держави не готові прийняти нас до НАТО. Чи може Європейський оборонний союз стати альтернативою для нас замість Альянсу?

- Я не можу детально зупинятися на цьому, це питання вирішуватимуть держави-члени.

Однак, важливо зазначити, що одночасно відбуваються два процеси. По-перше, Україна має намір приєднатися до Європейського Союзу. По-друге, Європа намагається зміцнити свої оборонні можливості.

Якщо Україна інтегрується в європейську систему безпеки, ваша країна, завдяки своєму досвіду, найпотужнішій армії на континенті та розвиненій оборонній промисловості, займе ключову позицію в цій структурі.

Як ви зазначили, Росія має можливість здійснити напад на ЄС в найближчі кілька років. Як ви думаєте, чи зможе Європейський Союз оперативно збільшити свої виробничі потужності за такий обмежений період часу?

Це серйозний виклик. Це не просто.

Проте я завжди наголошую, що варто звернути увагу на досвід України.

У 2022 році Україна досягла вражаючого результату, виробивши озброєння на суму 1 мільярд євро. За прогнозами, до 2025 року ця цифра зросте до 35 мільярдів євро, що свідчить про амбітні плани країни в сфері оборонної промисловості.

Проте це вказує на те, що Україна змогла значно розширити свої можливості тільки після початку великої війни. Хоча гібридний конфлікт з Росією триває з 2014 року. Чи можливо, що Європейський Союз також зможе досягти такого прогресу лише у випадку військового конфлікту?

- Моя думка дуже проста: краще зробити це до початку війни. Єдиний спосіб запобігти війні - показати, що ви здатні виробляти необхідну кількість зброї.

Тільки так можливо переконати Путіна, що він зробить велику помилку, якщо спробує перевірити готовність до оборони країн ЄС і НАТО. Там більше зважаючи, що економіка ЄС в 10 разів сильніша за російську.

Поділіться, будь ласка, додатковою інформацією про 800 мільярдів, які планується витратити на оборонні потреби?

Тут присутні два основні компоненти. Перший з них - це прогнозований ріст витрат на оборону країн-членів, який становитиме 650 мільярдів євро.

Наразі члени ЄС витрачають на оборону близько 2% ВВП - деякі менше, деякі значно більше, але в середньому на військові витрати, закупівлю зброї тощо припадає 2%.

Очікується, що на саміті у червні НАТО узгодить нову планку: союзники будуть повинні витрачати не 2%, а 3,5%, або навіть більше. Тому Єврокомісія дозволила країнам-членам витрачати додатково 1,5% ВВП на оборону, і ці 1,5% не будуть включені в розрахунок бюджетного дефіциту, який регулюється в ЄС і є великою перешкодою для збільшення витрат країн-членів. Ці 650 млрд на оборону не будуть регулюватися Брюсселем.

Крім того, розробляється фінансовий механізм обсягом 150 мільярдів євро, який призначений для надання кредитів, що використаються для закупівлі оборонної техніки.

Ми також сприяємо розвитку оборонного виробництва. Враховуючи довгострокові прогнози військових витрат, фінансування нових виробництв стає привабливішим для банків. Окрім цього, Європейський інвестиційний банк перегляне свої правила і виділить додаткові ресурси для інвестицій у виробництво військової продукції та товарів подвійного призначення.

Отже, процеси просуваються вперед.

Ми сподіваємося, що до літа буде затверджена нова програма під назвою EDIP, яка надасть можливість Європейській комісії використовувати кошти з бюджету ЄС для стимулювання розвитку промислового сектору. Наразі тривають обговорення щодо фінансування, і Європейський парламент активно шукає джерела для додаткових інвестицій.

Чи матимуть Збройні сили України доступ до цих 800 мільярдів у вигляді озброєння?

- Так. Позики в рамках інструменту на 150 млрд євро можуть брати тільки держави-члени, але вони можуть використовувати ці кошти для спільних закупівель з Україною, у тому числі закупівель в українському оборонпромі для потреб ЗСУ. Вперше українська промисловість отримує рівне ставлення з європейською оборонною промисловістю.

Ми також шукаємо, як стимулювати держави-члени до саме таких закупівель.

Із загального обсягу в 650 мільярдів, виділених на національні оборонні витрати, певна частина може бути направлена на постачання зброї Україні. Остаточне рішення залишиться за країнами-членами. Проте очевидно, що ці держави в першу чергу прагнуть збільшити свої власні оборонні витрати.

На завершення, у мене є непросте питання стосовно спільного виробництва озброєнь. Як ви, напевно, знаєте, нещодавно виник скандал, пов'язаний із 120-мм мінами неналежної якості. Чи може це вплинути на довіру європейських партнерів до українських оборонних підприємств?

Можу зазначити, що з європейської перспективи я не чую багато інформації про цю ситуацію.

Зовсім навпаки: на сьогоднішній день я спостерігаю, що все більше європейських компаній відкривають свої філії в Україні.

Прем'єр-міністри європейських країн приїжджають до України зі представниками свого ОПК, які шукають можливості для спільної розробки продукції, створення спільних підприємств тощо.

Окрім того, в понеділок у Брюсселі пройде масштабна подія - Форум оборонної індустрії між ЄС та Україною.

Тож я не бачу жодних ознак недовіри. Навпаки, я бачу, що європейські промисловці все більше розуміють, що їм є чому повчитися в українців.

Інтерв'ю взяв Сергій Сидоренко,