Прощавай, там у висоті.

Зображення: НАБУ Виявлені кошти під час обшуків у справі Міндіча.

На початку "Міндічгейту" більшість високопосадовців чинної влади ставилися до нього скептично. Вони вважали, що НАБУ займається політичними іграми: переслідує одних фігурантів, але "ігнорує" інших. Деякі також вважали, що це помста за спробу обмежити автономію антикорупційних органів влітку. Існує думка, що ця атака на НАБУ і САП була спробою запобігти виникненню "Міндічгейту" та подібних ситуацій.

Саме в той період в телеграм-каналах, що підтримують владу, вперше почав активно поширюватися наратив, що "Міндічгейт" є засобом тиску з боку США на українську владу, спрямованим на примушування до капітуляції. Після публікації "плану на 28 пунктів" ця ідея стала основною в аргументації прихильників уряду.

Це зовсім не свідчить про те, що припущення не має жодного зв'язку з реальністю.

З іншого боку, НАБУ і САП після липневих подій чітко усвідомили: мають діяти проактивно, ситуація така, що або вони, або їх. Та й "розробка" групи Міндіча почалася не вчора - тривала півтора року.

Складні запитання не мають простих відповідей; вони завжди містять у собі безліч нюансів і є багатогранними.

Однак саме звідси, з цього зверхнього ставлення на початках маємо результатом відсутність чіткої комунікаційної стратегії для подолання кризи, що виникла. Точніше кажучи, будь-якої стратегії.

Зображення: Офіс Президента України Володимира Зеленського під час засідання з урядовою командою, представниками Офісу та секретарем РНБО.

Після початку "Міндічгейту" і перед відправленням у закордонне турне, Володимир Зеленський провів ряд важливих зустрічей. Серед учасників були прем'єр-міністерка Свириденко, голова ГУР Кирило Буданов, а також інші високопосадовці. Кожен з них представляв свої пропозиції щодо виходу з кризи. На офіційному сайті президента були опубліковані детальні фотозвіти про ці зустрічі.

Крім одного випадку — з керівництвом антикорупційного блоку, яке в Офісі президента іронічно називають "японцями" (не запитуйте, чому).

Тема обговорення: наполегливе прохання закрити судові засідання у справі обвинувачених за ініціативою позивача (це сталося невдовзі після того, як на засіданні було представлене повідомлення про зв'язок Германа Галущенка і Світлани Гринчук), а також вимога опублікувати всі матеріали одразу, без затягування на кілька етапів. Як видно, досягти компромісу не вдалося - наступна "частина" з'явилася вже через кілька днів. І це, безумовно, не фінал.

У владних колах ходять чутки щодо імен посадовців, які можуть з'явитися на записах у майбутньому. Першим у списку вважається секретар РНБО Рустем Умєров, хоча наразі він займає пост міністра оборони. Цей випадок викликав найбільший резонанс.

Зображення: facebook/zheleznyak Герман Галущенко та Світлана Гринчук

Нібито є окреме провадження, в якому фігурує голова Фінмону Філіп Пронін. Який, за словами співрозмовників в антикорупційних органах, не докладає належних зусиль не те що для сприяння гучним розслідуванням, а й навіть для перевірки походження коштів, що вносяться заставами за топфігурантів. В тому числі на предмет наявності в них "російського сліду" (наприклад, від зрадника Андрія Деркача).

Але без записів немає і підозр. На даний момент політична сцена перебуває в стресовому очікуванні - як і коли продовжиться цей "серіал". "Просто зупинити вогонь" "японці" не здатні: з одного боку, це питання виключно процедурних моментів, з іншого - це стосується їхнього власного виживання, і, зрештою, йдеться про обізнаність міжнародних партнерів. Пауза - можливо, повна зупинка - навряд чи.

Влада розглядатиме можливі способи реагування, або ж просто ігноруватиме ситуацію. Немає жодних наперед розроблених планів чи глобальної стратегії. Причина цього полягає в недостатньому розумінні суті проблеми — вона не зумовлена "підступами" ворогів, а корениться глибоко в самій системі.

Тут можна вести безкінечні суперечки щодо того, чи є Міндіч "вершиною" айсберга, чи, як влучно зазначив Ігор Коломойський, він просто займається "принеси, подай, прибери". Але варто зазначити, що "двушка на Москву" не могла відправитися сама по собі.

В оточенні глави держави шукають "системне позитивне рішення", щоб врятувати ситуацію. Точніше, рейтинги. Які перестали тішити Банкову задовго до "Міндічгейту".

"Раніше спостерігалася чітка тенденція: Курська операція - ми мали зростання, 'Павутина' - також зростала. Наразі ж особливих успіхів не спостерігається, тому соціологічні дані залишаються на одному рівні. Єдиною особою, яка має хоч якийсь 'плюс', є Дмитро Разумков. І це, до речі, також є показовим", - зазначає співрозмовник з найближчого оточення.

На кінець тижня багатьом здавалося: зустріч Президента з фракцією "СН" допоможе розставити крапки над "і", адже напередодні депутати ніби згадали, що є представниками народу в парламентсько-президентській республіці, що вони суб'єктні, а парламент - точно місце для дискусій. Навіть спромоглися сформулювати драфт сценарію виходу з політичної кризи (детальніше про це в середу ввечері ми говорили з формальним автором цього драфту Микитою Потураєвим).

"Так, цей план далеко від досконалості. Так, з юридичної точки зору, нам не вдасться сформувати нову коаліцію без розпуску попередньої, але це, принаймні, може слугувати початком для діалогу. Внутрішня атмосфера у фракції жахлива; люди відчувають себе пригніченими і водночас обуреними. Якщо Офіс не прийме рішучих кроків, фракція може просто розпастися," - зазначив один з наших співрозмовників з числа керівництва "Слуг" уранці наступного дня.

"І вся владна вертикаль теж. У відставку подаватимуть не тільки міністри, а й, не виключено, деякі очільники регіонів. Це буде криза, якої ми ще не бачили за 30 років. Ми залишимось без бюджету, без програми МВФ, з непрацюючими інституціями", - додавав інший.

Того ж ранку, за ініціативою Давида Арахамії, представники "Слуги народу" розпочали збір запитань до Президента в спеціально створеному Google-документі. Питання були анонімними, щоб громадяни могли висловлювати свої думки без остраху.

Формулювання запитань виявляються надзвичайно різноманітними, наприклад: "Чи плануєте ви створення 'Династії?'", "Хіба вам не соромно?", "Чи звільните ви Єрмака?". Щодо останнього питання в фракції – це, здавалося б, одна з основних вимог – не згадував лише ледачий (хоча наразі немає точної інформації про участь глави Офісу в записах).

Зображення: Офіс Президента України. Глава ОПУ Андрій Єрмак і президент Володимир Зеленський під час робочої поїздки до Донецької області, 20 грудня 2022 року.

У чому проблема озвучити все це голосом, нащо анонімний гугл-док, якщо ви дійсно згадали про свою суб'єктність і надихаєте одне одного фразами на кшталт "в критичні моменти новітньої історії Верховна Рада брала на себе відповідальність" (так сталося в дні Помаранчевої революції двадцять років тому, так було в найчорніші дні Революції гідності. - Ред.)? Питання риторичне.

Запланована зустріч відбулася в четвер увечері. Президент прибув на неї в компанії Андрія Єрмака. Здавалося, що всі мали можливість висловити свої думки, але, як це часто буває, жодне з важливих питань не було підняте – "слуги" виявилися повністю знервованими. Ось така от "субʼєктність".

На зборах "Слуги народу" з Зеленським жодного разу не було згадано ані "Міндіч", ані "Алібаба".

Логічно, "на горі" зробили висновок: немає насправді ніякого масового невдоволення, є окремі заколотники на чолі з Давидом Арахамією, який просто мститься за послаблення своїх позицій на початку року.

Ще одна "позначка" у безкінечному списку "дворцових інтриг". І "запис" на майбутнє - не в цей момент, а коли настане належний час.

Отже, в пʼятницю увага суспільства зосередилася на дискусії щодо аспектів "мирного плану" Віткоффа та Дмітрієва.

"На старті "Міндічгейту" одна мудра особа порадила президенту: важливо змінювати фокуси уваги. Оскільки військові досягнення наразі відсутні, варто акцентувати увагу на темі миру. Це особливо актуально, адже ми стикаємося з обмеженнями в людських ресурсах, фінансах та інших важливих сферах", - зазначає співрозмовник LB.ua.

Ось так і сталося. "Заслуг" українського уряду в цьому немає – це просто випадковість. І тепер у суспільстві сформувався такий наратив: перед країною стоїть величезний виклик, і громадськість повинна об'єднатися. Ті, хто згадує про внутрішні проблеми, вважаються прихильниками росіян. Але ж ці проблеми залишаються, і навіть загострюються, немов хронічна недуга, що не отримує належного лікування.

Чи зробить президент необхідні висновки? По-перше, навіть якщо відбудуться кардинальні кадрові зміни, цього буде недостатньо. Система, яка формувалася протягом багатьох років (іноді навіть з часів до 201-го), потребує глибокої реорганізації.

Зображення: Офіс президента України Володимир Зеленський, керівник Офісу президента Андрій Єрмак та міністр оборони Рустем Умєров.

По-друге, "швидка відповідь" - в тексті указу про склад української делегації по мирних перемовинах. Так, там вже присутній Кирило Буданов, але й Рустем Умєров нікуди не дівся.

На фоні цього "неідеального шторму" виникають дві історичні аналогії.

Перша - про те, наскільки владі важливо "відчувати момент" та реагувати вчасно, а не "гасити пожежі", що можуть обернутися трагедією - в прямому сенсі. Власне, ранок 18-го лютого 2014 року: Майдан розпочинає "мирний наступ" на Верховну Раду. Вимог - ціла низка, але одна з ключових - скасування конституційних правок, якими президент Янукович значно розширив собі повноваження вже після обрання на посаду в 2010-му році. Одночасно з ходою майданівців триває засідання фракції Партії регіонів, окремі депутати виступають з помірною критикою, вимагають зреагувати на очевидну кризу, але очільник Олександр Єфремов агресивно наполягає: ні, жодних перемовин з опозицією, тим більше - змін до Конституції; Майдан - фейк, він весь проплачений; ні, нового прем'єр-міністра не буде (Азарова відправили у відставку три тижні тому - щоб хоч якось "випустити пару" після "диктаторських законів"). В момент коли Єфремов фізично все це промовляє (буквально, це не метафора), на Інститутській та Садовій починається бійня. Що було далі - відомо.

І друга паралель - "вікно можливостей" Віктора Ющенка протягом 2005-го. Коли, за умовами конституційної реформи, він мав цілий рік широких президентських повноважень - як у Леоніда Кучми свого часу. Також він мав колосальний кредит довіри і підтримки українського суспільства. Відповідно, міг використати цей рік для справді проривних реформ і рішучих дій. Не використав - вже восени країна дізналась справжнє значення терміну "любі друзі".

Чи зробить Володимир Зеленський висновки з досвіду своїх попередників? Чи усвідомить він, що наразі має унікальну можливість приймати складні, іноді навіть дуже важкі, але критично важливі для країни рішення? Від цих рішень, без сумніву, залежить майбутнє існування держави. Йому потрібно ухвалювати рішення, не зважаючи на рейтинги, адже після скандалу з "Міндічгейтом" політичне майбутнє партії "Слуги народу" фактично зруйноване.

Зображення: rfi.fr, Володимир Зеленський – президент України.