Давид зробив свій вибір на користь України та її свободи. І ми також.

Член Міжнародної асоціації арт-критиків AICA, куратор мистецьких проектів, автор статей.

"Навколо люди вмирають плотно. І в цілому настрій перемінний. Не малюється", - одне з останніх повідомлень David Chichkan в нашому листуванні. Через його дружину Аню я передав Давиду на фронт книжку Григорій Гусейнов "Принцеси революції" про дружину Нестора Махна Галину Кузьменко та анархістьку легенду часу визвольних змагань Марусю Никифорову. Придбав її особисто у автора в Кривому Розі. На моє запитання, чи прислати ще щось, Давид відповів: "Потрібні міни хороші, для міномета)) але нема де купити".

Він став добровольцем без гучної анонсації, уклавши контракт і приєднавшись до Збройних Сил України, де зустрів однодумців-антиавторитаристів. Виконував обов'язки мінометника у піхотному підрозділі. У соціальних мережах не ділився світлинами в формі, натомість обговорював культурні та соціальні події, наголошуючи на українській традиції соціальної думки та звертаючи увагу на ліві, емансипативні ідеї, які популяризували Лесю Українку, Івана Франка та Михайла Драгоманова.

Він був істинним анархістом. Адже анархізм не означає хаос. Це про особисту добровільну відповідальність, яка протистоїть нав'язаним ієрархіям влади. Давид дотримувався своїх ідейних переконань та жив відповідно до них.

Я пам'ятаю, як ми сперечалися, коли він відмовився виставити свої роботи на одному з моїх заходів, оскільки квитки на нього продавалися. "Я хочу, щоб усі, хто працює, могли вільно та безкоштовно насолоджуватися моїми картинами," – наполягав Давид. Я ж відповів: "Але це ж державний музей. Кошти від продажу квитків використовуються, зокрема, для виплати заробітної плати наукових співробітників і доглядачів. Це теж люди, які працюють." Врешті-решт, мої аргументи його переконали. Він уважно вислухав і спокійно обґрунтував свої думки, роботи та позицію тим, хто їх недооцінював, знищував його виставки та навіть погрожував йому особисто.

Він іронізував над традиційними цінностями, але жив насправді чесно. І в мистецтві був особистістю. Його воліли міжнародні інституції, купували в свої колекції навіть репродукції його робіт. Але Давид обрав свою Україну, її волю. І нашу.

Я ніколи тебе не забуду, Давиде. Те, яким ти був, змінювало моє розуміння життя.