Чому Україна не має наміру швидко перейти на євро після вступу до Європейського Союзу?
Гривня продовжуватиме бути єдиною національною валютою, навіть після приєднання до Європейського Союзу.
В Національному банку України повідомили, що гривня зберігатиме статус єдиної національної валюти принаймні протягом наступних кількох років, навіть після можливого вступу до Європейського Союзу. Які держави ЄС не поспішають приєднатися до єврозони та з яких причин, а які, навпаки, прагнуть пришвидшити цей процес?
Національний банк України оприлюднив офіційну інформацію про перспективи переходу держави на євро.
"Перехід на євро можливий лише після виконання економічних критеріїв конвергенції, які включають стабільність інфляції, контроль бюджетного дефіциту та узгодження з ЄЦБ", - пояснив перший заступник голови НБУ Сергій Ніколайчук.
Він зазначив, що наразі питання впровадження євро не є актуальним. На його думку, цей процес вимагатиме значного часу і не відбудеться раніше 2030 року.
"Я думаю, що 10-15 років - це точно не той термін, за який ми встигнемо підготувати себе для того, щоб відповідати всім критеріям, які потрібні для переходу на євро", - повідомив він.
У НБУ також зазначили, що у короткостроковій перспективі можливе лише посилення ролі євро у валютних операціях та фінансових розрахунках, але гривня залишатиметься основною валютою для населення та бізнесу.
Ця позиція відображає бажання України поступово увійти до європейської фінансової системи, при цьому гарантуючи стабільність своєї економіки.
Водночас банкір каже, що під час набуття членства в ЄС, країни брали на себе зобов'язання в перспективі перейти на євро. Він припускає, що у разі вступу до ЄС схоже зобов'язання доведеться брати й Україні.
"Цілком очевидно, що наші економічні та фінансові відносини з країнами єврозони, а також з державами, які входять до блоку євро, повинні суттєво зміцнитися. Відповідно, неминуче настане час, коли нам потрібно буде перейти на нову валюту - валюту, яка визначає курс, - з долара на євро," - зазначив він.
Ніколайчук підкреслив, що в історичному контексті долар США відігравав значно важливішу роль для України, ніж інші валюти.
Проте Україна розглядає можливість заміни долара як основної валюти для курсової прив'язки гривні на користь євро. Ідея пов'язана з кількома важливими факторами: перспективою членства України в ЄС, посиленням військово-політичної підтримки з боку ЄС, а також зростанням нестабільності на світових ринках і ризиком фрагментації глобальної торгівлі. Це змушує український ЦБ серйозно замислитись над тим, чи не доцільніше зробити євро головною референтною валютою для гривні.
Ніколайчук запевнив, що перехід, коли він буде, не позначиться на діяльності бізнесу або на житті пересічних українців.
На даний момент Національний банк України аналізує це питання та вивчає досвід інших держав, зокрема Молдови, яка реалізувала аналогічний перехід.
Своєю чергою, голова комітету Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев наголосив на необхідності готуватися до посилення ролі євро в українській економіці.
Народний депутат висловив свою підтримку ініціативам Національного банку України, які стосуються переходу на євро як основної валюти в майбутньому.
"Треба бути готовим, що у нас роль євро з кожним роком посилюватиметься", - зазначив Гетманцев.
Вінпояснив це тим, що ЄС став найбільшим торговельним партнером України.
"Ми в даний момент перебуваємо в процесі переговорів щодо приєднання до Європейського Союзу, де 20 з 27 країн уже впровадили євро як свою валюту. Це дозволяє 345 мільйонам мешканців континенту користуватися спільною валютою," - зазначив депутат.
У ЄС є 6 країн, які не входять до єврозони та продовжують використовувати власні національні валюти. Чехія (чеська крона - CZK), Данія (данська крона - DKK), Угорщина (угорський форинт - HUF), Польща (польський злотий - PLN), Румунія (румунський лей - RON) та Швеція (шведська крона - SEK).
Причини, чому деякі країни ЄС досі не перейшли на євро, можна умовно класифікувати на дві основні категорії. По-перше, це невиконання Маастрихтських критеріїв конвергенції, які є основними економічними та правовими вимогами для вступу до єврозони. Держави, що стали членами ЄС після 1993 року, мають юридичне зобов'язання впровадити євро, щойно їхні економіки досягнуть відповідного рівня готовності. Основні критерії включають: підтримання стабільності цін (інфляція не повинна бути вищою ніж на 1,5 процентних пункти від середнього показника трьох країн-членів ЄС з найменшими показниками інфляції) та забезпечення належного стану державних фінансів (дефіцит бюджету не повинен перевищувати 3% ВВП, а державний борг має бути меншим за 60% ВВП). Також важливою є стабільність обмінного курсу, яка передбачає участь у механізмі валютних курсів без значних коливань своєї валюти щодо євро протягом щонайменше двох років, а також дотримання довгострокових процентних ставок (вони не повинні перевищувати 2 процентних пункти від середнього показника трьох країн-членів ЄС із найнижчою інфляцією). Багато країн, зокрема члени з Східної Європи, все ще працюють над досягненням цих необхідних показників.
Друга - це свідома відмова або рішення, що базуються на політичних та економічних факторах. Деякі держави мають особливий статус або просто не поспішають переходити на євро. Наприклад, Данія має офіційне виключення від участі в єврозоні, що закріплено в Маастрихтському договорі. Хоча данська крона інтегрована в механізм обмінного курсу (МОК), який пов'язує її з євро, країна не зобов'язана впроваджувати євро як свою валюту, що було підтверджено на референдумі.
Болгарія стала першою країною серед тих, що не входять до єврозони, яка офіційно оголосила про дату переходу на євро. Проте реалізація цього процесу затягнулася довше, ніж очікувалося.
Болгарія планує перейти на євро з 1 січня 2026 р.
Основна перевага Болгарії полягає в тому, що її національна валюта, болгарський лев (BGN), з 1997 року була жорстко прив'язана спочатку до німецької марки, а пізніше до євро. Насправді, курс болгарського лева зафіксований щодо євро на рівні 1,96 BGN за 1 EUR. Це свідчить про те, що Болгарія вже відповідає одному з найскладніших критеріїв - стабільності валютного курсу.
Однак країні знадобився додатковий час для виконання інших умов. Зокрема, йдеться про інфляцію. Незважаючи на дотримання фіскальної дисципліни, висока інфляція залишалася основною перешкодою. Болгарії довелося провести значну роботу, аби привести рівень зростання цін у відповідність до Маастрихтських критеріїв. Крім того, Болгарія стала членом МОК у липні 2020 року, що ознаменувало початок обов'язкового дворічного періоду моніторингу та стабілізації.
Вступ до єврозони з 2026 р. очікується як каталізатор для болгарської економіки. Перехід має усунути валютний ризик для зовнішньої торгівлі, знизити транзакційні витрати для бізнесу та туризму, а також підвищити кредитний рейтинг країни, що, своєю чергою, має привабити більше іноземних інвестицій.
Попри те, що в країнах ЄС, які ще не перейшли на євро, лунає скепсис щодо необхідності це робити, у переходу є плюси.
По-перше, євро є надійною валютою, яка має міжнародне визнання.
Перехід на євро знижує валютні ризики для підприємств і мандрівників. По-перше, глибша економічна інтеграція з єврозоною стимулює інвестиції, торгівлю та мобільність, а також зменшує витрати на конвертацію валют. Громадяни не зазнають фінансових втрат при обміні на євро під час подорожей або покупок. По-друге, у перспективі перехід на євро може забезпечити нижчі відсоткові ставки завдяки високому рівню довіри до цієї валюти. По-третє, підприємства з ЄС охочіше інвестують у країни, що використовують євро, оскільки це усуває валютні ризики.
Проте є й мінуси. Це, по-перше, ризик зростання цін. Хоча офіційна інфляція зазвичай невелика, споживачі помічають зростання цін. По-друге, втрата незалежної монетарної політики. В тому числі неможливість змінювати процентні ставки або девальвувати валюту для підтримки економіки. По-третє, одноразові витрати на перехід. Державі, банкам і бізнесу доведеться витратитися на адаптацію систем, кас, банкоматів тощо. По- четверте, є ризик фінансової залежності. Країна, що долучається до єврозони, стає частиною спільного фінансового "тіла", включаючи можливу участь у підтримці інших країн-членів.
Отже, як ми можемо помітити, переваги є досить вагомими, проте їхній ефект проявляється в довгостроковій перспективі. У той же час, недоліки відчуваються вже на початкових етапах, і саме вони викликають занепокоєння серед громадян країн, які планують перейти на євро.
Тому перехід на євро - не лише економічне, а й політичне та емоційне питання.
