Чому для Росії вигідно, аби ви не вживали флет вайт?

Зовсім скоро настане 2025 рік. Ми перебуваємо у стані війни вже тривалий час, довше, ніж тривала Перша світова. Однак, якщо зазирнути в наші стрічки Facebook або, вибачте, шановний пане Бог, у мережу Threads, складається враження, що ми не боремося за виживання, а змагаємося за титул головних жертв світу.

Нещодавно я натрапив на відео жінки, яка з соціологічної перспективи аналізує нашу національну травму. Вона порушувала тему "мораторію на щастя". Виявляється, українців протягом століть навчали: не виділяйся, не смійся, не відчувай радості. Адже якщо ти щасливий — ти стаєш помітним, а це означає, що на тебе можуть звернути увагу.

Я прийшов до висновку (і тепер повністю в цьому переконаний), що ми створили культ страждання. У нашому суспільстві вважається, що "добра людина" повинна мати вираз обличчя, ніби вона щойно пережила втрату близьких, навіть якщо її життя у цілому непогане. Ті ж, хто наважується насолоджуватися життям — обідати в ресторанах, купувати новий одяг, сміятися — автоматично стають ворогами народу, адже це вважається "недоречним у цій ситуації!".

Я скажу дещо, що може вас розчарувати. Ваше демонстративне страждання не є проявом патріотизму, а швидше економічною диверсією. І я докажу це з допомогою цифр, чому ваш "смуток" насправді сприяє Кремлю.

Давайте відкинемо лірику і поговоримо як дорослі люди про ресурси. Війна -- це найдорожчий проєкт у світі. Один постріл артилерії коштує як річна зарплата вчителя. Ракета ППО коштує як квартира на умовних "Новопечерських липках".

Звідки надходять фінансові ресурси для цієї війни?

Західні союзники постачають озброєння та фінансування для соціальних виплат. Проте витрати на армію, такі як зарплати, премії, паливо та логістика, покриваємо ми, українські платники податків.

Це проста формула: Немає економіки -- немає армії. Немає армії -- немає України.

На мою думку, суверенітет України можна розглядати через призму трьох ключових компонентів: збройні сили, економічна незалежність та культурна ідентичність.

Тепер звертаємо увагу на ваш "мораторій на щастя".

Коли, керуючи почуттям провини, ви вирішуєте "пригальмувати" та відмовляєте собі в дрібних приємностях, відбувається таке:

Ви призупиняєте фінансовий потік. Якщо ви не придбали каву, власник кав'ярні не отримує прибутку. У результаті він не замовить молоко, не сплатить за електрику та не виплатить зарплату баристі. Цей ланцюг взаємозв'язків зупинився.

Податки не сплачуються. Зменшення кількості транзакцій приводить до зниження ПДВ в бюджеті. А меншій сумі ПДВ відповідає й менше фінансування для придбання дронів.

Бізнес стикається з серйозними викликами. Малий та середній бізнес в основному функціонує у сфері обслуговування, де головну роль відіграють емоції. Якщо ці емоції не споживаються, підприємства втрачають життєздатність. Люди залишаються без роботи і шукають можливості за кордоном, або ж звертаються до держави за фінансовою підтримкою у вигляді допомоги по безробіттю.

Ваша "економія на радості" призводить до того, що держава отримує менше ресурсу для захисту від агресії росії. Ви хочете допомогти фронту? Ідіть і витратьте гроші. Заробіть і витратьте знову. Це називається "working economy".

Або подивимося на проблему з точки зору менеджменту людського капіталу. Кожен з нас -- це юніт. Ефективний або неефективний, але про продуктивність праці поговоримо пізніше.

У стані "заборони на щастя", коли ви переживаєте хронічний стрес та апатію, ваша продуктивність знижується до мінімуму. Ви стаєте подібними до машини, що не отримує необхідного змащення, але все ж примушують працювати безперервно. Що в результаті? Ця машина врешті-решт вийде з ладу.

Особа, що переживає депресію (в загальному, повсякденному значенні, а не з медичної точки зору) або відчуває хандру, має тенденцію до зниження креативності, робить невдалі вибори та частіше стикається з проблемами зі здоров’ям, що додатково навантажує вже й без того виснажену медичну систему.

Ця особа переходить з ролі активу (того, хто приносить прибуток і робить внески) в роль пасиву (того, кого потрібно підтримувати та фінансувати).

Чи справді ви вважаєте, що, перебуваючи в темряві і звинувачуючи себе за своє виживання, ви підтримуєте військових?

Хибний шлях. Бо держава має бути забезпеченою, щоби захищати себе. А забезпечувати І СЕБЕ, І СВОЮ СІМ'Ю, І ДЕРЖАВУ може тільки сильна, ресурсна, психічно стабільна людина.

У росіян існує стратегічний підхід, відомий як "війна на виснаження". Їхня мета полягає не лише в захопленні земель, а й у руйнуванні духу опору.

Вони прагнуть представити нас як націю істериків, зневірених і виснажених особистостей, які живуть в ненависті один до одного.

Коли ви починаєте суперечки в коментарях під зображенням дівчини з коктейлем, ви фактично сприяєте російській пропаганді. Ви розділяєте суспільство. Ви формуєте атмосферу, схожу на концтабір, з якого хочеться втекти.

І люди тікають. Не від ракет, до них звикли. Тікають від безвиході і сірості.

Щоб спонукати людей повертатися в Україну, нам потрібно пропонувати їм не лише концепцію "фортеці", а й концепцію "життя".

Ніхто не прагне жити на кладовищі, навіть якщо воно славиться своїми героїчними історіями.

Люди прагнуть існувати у місцях, де панує активність і енергія. Де театри влаштовують вистави, де звучить дитячий сміх, де можна насолодитися келихом вина без остраху перед засудженням з боку "моральних стражів".

Бути щасливим у цей момент — це прояв бунту. Це схоже на те, щоб зухвало кинути виклик своєму ворогу.

"Зверніть увагу, ви завдаєте нам ударів, але ми продовжуємо жити. Ми запускаємо нові підприємства. Ми стаємо батьками. Ми знаходимо час для радості."