7 незвичайних фактів про українські ялинкові іграшки XX століття, які вас здивують.

Продовжимо з найзахоплюючішими моментами — за словами Марини Лук'янової, колекціонерки новорічних прикрас, авторки книги та серії листівок "Українська ялинкова іграшка: від минулого до сучасності".

Тренди на німецьку продукцію та їхнє відторгнення.

У 1914 році, паралельно з початком Першої світової війни, розпочався бойкот німецьких ялинкових прикрас. В знак протесту та під впливом патріотичних настроїв населення почало відмовлятися від німецьких товарів, що згодом стало ще й наслідком економічної ізоляції, подібно до сучасного бойкоту російських товарів. Ялинки стали прикрашати саморобними декораціями, зокрема, паперовими янголами. Хоча технології виготовлення іграшок на території тодішньої Російської імперії були запозичені з Німеччини, саме звідти постачалися готові вироби. Це не дивно, адже перші ялинкові прикраси, за легендою, були виготовлені склодувами Тюрингії ще в 1597 році. До цього традиційно ялинки прикрашалися їстівними прикрасами - горішками, печивом та яблуками. Однак в тому році яблука не дали вражаючого врожаю, тому майстри запропонували альтернативу.

Зображення: Зоряна Стельмах та Марина Лук'янова

Бути Миколаєм. Як говорити з дітьми про улюбленого святого?

Багато років поспіль Німеччина була основним постачальником скляних іграшок, зірок. Зокрема, були дуже популярні іграшки дрезденського зразка - з об'ємного картону, який проклеювався з обох сторін. На картонну основу клеїли вату, і виходили янголи, Святі Миколаї - всі на одне обличчя, бо українські виробники іграшки хоч і робили самі, та користувалися німецькою літографією. Тож дрезденський картонаж замінив царський. Літографію штампували самі, зокрема, і на території сучасної України.

А німецькі технології повернулися вже у 60-х роках ХХ сторіччя, коли виробництво ялинкових прикрас в тогочасній Україні ставало все більш автоматизованим і для виробництва тиражованих скляних іграшок знадобилися нові методи роботи. Заводи переймали німецький досвід і стали виготовляти іграшки з пластику, фольги, пінопласту.

"Зірки" з голубами

Витинанки – це витончені та ажурні декоративні елементи, які в останні роки знову здобули популярність. З середини 19-го століття вони використовувалися як різдвяні прикраси, особливо в сільській місцевості. Цими виробами прикрашали стіни, вікна та сволоки хат. Перші витинанки виготовлялися зі шкіри, оскільки папір був дорогим і малодоступним матеріалом. Разом із павуками та дідухами вони слугували символами захисту та добробуту, виконуючи роль оберегів. На Святий вечір, який святкується як спільна трапеза з душами померлих, в окремих регіонах, за свідченнями Зінаїди Косицької, члена Національної спілки майстрів народної творчості, на вікна наклеювали чорні або темно-сині витинанки у формі ромбів та квадратів, з хрестом у центрі. А вже наступного дня, на Різдво, вікна та стіни прикрашали витинанками яскравіших кольорів: червоного, зеленого, білого, жовтого та вохристого (іржаво-коричневого відтінку). Створювали "звізди" і різноманітні композиції під стелею та біля ікон, на каміні. Перед образами розташовували голубів, які символізують Святого Духа. Їх клеїли на вікна або підвішували за ниточки до сволоків. Навіть найменший рух – і в хаті голуби починали тріпотіти.

Перед святом Різдва божники прикрашали оселю новими витинанками та мереживними серветками. Довгі витинанки оздоблювали мисник і полиці, надаючи їм святкового вигляду. Солом'яні павуки в поєднанні з витинанками створювали унікальну атмосферу в українській хаті, властиву лише для цього часу року.

Зображення: Зоряна Стельмах Прикраси з початку XX століття - переважно виготовлені з вати, паперу та картону. Ялинку заховали у шафу, а іграшки відправили на експорт.

Коли з'явився Радянський Союз, а Різдво як свято заборонили, українці дотримувалися традицій підпільно і ялинки тримали в шафах чи попід столами. Навіть палити свічки на гілочках примудрялися! А двірникам давали хабарі -- бо знав же, хто з мешканців до квартир ялинки ніс і міг донести (сам або видати "злочинців" органам, коли б цікавилися).

В 20-30-х роках в Радянському Союзі виготовляли іграшки, проте їх виробництво було орієнтоване переважно на експорт. У колекції Марини Лук'янової зберігаються ляльки українських чоловіка та жінки, які колись були створені в СРСР і потрапили до рук іноземних туристів. Сьогодні їхні нащадки виставляють ці старовинні іграшки на аукціонах, і саме від закордонних колекціонерів до Марини дійшли фігурки в традиційних українських костюмах, на яких можна знайти напис Made in Soviet Union. Іноземці, які відвідували Київ, могли купувати ці іграшки як сувеніри за валюту в Торгсині (Всесоюзна контора з торгівлі з іноземцями), тоді як українці не мали такої можливості. Над створенням цих іграшок працювали висококваліфіковані художники.

Снимок: Зоряна Стельмах

Снимок: Зоряна Стельмах Ватяні іграшки - колись найдоступніші і найпоширеніші

Снимок: Зоряна Стельмах Ватяні іграшки - колись найдоступніші і найпоширеніші На весь Союз трудилися артілі

Ялинка з'явилася на сцені лише у 1935 році, коли радянська влада запровадила новорічне свято, яке стало альтернативою Різдву. У ті часи ялинкові прикраси виготовлялися вручну художніми об'єднаннями, відомими як артілі. Це були невеликі групи майстрів, інколи з лише 2-5 членами, які працювали на принципах самозабезпечення, ділячи прибуток рівно між собою. Для виготовлення використовували металеві каркаси, вату, пап'є-маше, мастику та тканини, а для покриття – клейстер і фарби. Створення скляних іграшок було більш складним процесом, проте артілі також успішно виготовляли кулі, ялинкові намиста, фігурки-лампи та різні контейнери. Для цього потрібні були спеціальні столи з паяльниками, з'єднаними через трубки з міхами; майстер натискав ногою на педаль, щоб повітря подавалося до пальника. Це дозволяло розігрівати скляні трубки-заготовки, які набували потрібної форми. Готові прикраси також розписували вручну. Лише після Другої світової війни артільне виробництво перетворилося на повноцінну промисловість, і ялинкові іграшки стали масовими та доступними. Однак деякі артілі продовжували існувати навіть до часу Хрущова.

Георгій Коваленко, священник Православної церкви України, зазначив: "Свято Різдва Христового має багато спільного з тими подіями, які ми переживаємо сьогодні."

Артілі мали можливість самостійно реалізовувати свою продукцію на новорічних ярмарках. У Києві, наприклад, такі заходи організовувалися на площі Героїв Перекопа (тепер відома як Софіївська), на Бесарабському ринку, Житньому ринку, поблизу заводу "Більшовик" та Червонопрапорного ("Арсенал").

Іграшки, виготовлені з дроту та старих ламп, що вийшли з ладу.

Під час Другої світової війни, звичайно, не було часу на розваги, але святкування Нового року продовжувалося, і ялинки все ще прикрашали, хоч би для дітей. У ті тяжкі часи іграшки виготовляли з різноманітних виробничих відходів. Вата стала справжньою розкішшю, і її використовували, в основному, для медичних потреб, тому для ялинкових прикрас брали дріт, гільзи та уламки військової техніки. Використані або неякісні лампочки також перетворювалися на цікаві елементи декору. На виставці можна було побачити сніжинки, морські зірки та метеликів, зроблених із дроту. Виглядали вони, звісно, не найкраще. Як зауважила Лук'янова, в газетах виробників таких прикрас критикували за низьку якість і невиконання планів, порівнюючи їх зі значно кращими скляними іграшками. Проте редактори добре усвідомлювали, з якими труднощами вони зіткнулися у питаннях постачання сировини. Можливо, тут діяло традиційне прагнення партії відвести увагу від невдоволення та уникнути визнання наявних проблем.

Зображення: Зоряна Стельмах та Марина Лук'янова Ідеологічно витримані й затверджені партією

Кожен дизайн ялинкових іграшок проходив затвердження спеціальних комісій. Влада контролювала як форму, так і зміст святкових прикрас, і жодна шишка не могла бути запущена у виробництво без відповідного схвалення та підпису уповноваженої особи. Єдиним аспектом, де дозволяли певну свободу, були кольори – виробники зазвичай обирали фарби з того, що було в наявності чи що могли придбати. Наприклад, жовтогарячі іграшки, що стали особливо популярними у післявоєнний період в Україні, ймовірно, були наслідком великої кількості саме цієї фарби. Фабрики в Лисичанську, Клавдіївці та "Перемога" активно використовували цей колір, виготовляючи фігурки соловейків, дітей на санках і дідусів Морозів.

Комісія розглядала пропозиції та вносила корективи як в концептуальному, так і в художньому плані. Наприклад, якщо спідниця лялечки була занадто короткою, то її слід було подовжити, щоб відповідати ідеологічним нормам. Казкові персонажі залишалися в моді, а також піонери, мешканці союзних республік у національних костюмах, циркові артисти, рослини та тварини — все це завжди викликало позитивні емоції. За словами Лук'янової, більшість іграшок отримували схвалення, якщо вони "принесли радість", залишаючи певний відсоток на ідеологічні мотиви або пропаганду. Адже в перші суворі роки новорічних свят на ялинках можна було побачити червоноармійців, піонерів та навіть кулі з портретами вождів (пізніше, як зазначає дослідник Дмитро Полюхович, цей звичай скасували). У часи мілітаризації з'являлися танки, броньовані автомобілі, дирижаблі та паровози. У період Хрущова популяризувалися теми, пов'язані з кукурудзою, а в космічну епоху – супутники та ракети. Серед експонатів Марини Лук'янової, наприклад, привертають увагу овочі та різноманітні образи Чіполіно. Це не випадково, адже казка про Велику овочеву революцію символізує визволення пригноблених пролетарів від жорстоких капіталістів.

Снимок: Зоряна Стельмах Перша післявоєнна продукція - багато казкових овочів і оранжевої фарби

Снимок: Зоряна Стельмах Перша післявоєнна продукція - багато казкових овочів і оранжевої фарби

Снимок: Зоряна Стельмах Перша післявоєнна продукція - багато казкових овочів і оранжевої фарби

Снимок: Зоряна Стельмах Перша післявоєнна продукція - багато казкових овочів і оранжевої фарби

Снимок: Зоряна Стельмах Перша післявоєнна продукція - багато казкових овочів і оранжевої фарби Тільки у Харкові: унікальна вата гарячого тиснення

Схожі на картонні сови, собачки та котики насправді не виготовлені з картону; їх створено за допомогою унікальної технології гарячого штампування вати. В Україні лише харківська артіль імені 10-го з'їзду ВЛКСМ виготовляла такі іграшки в період з 1937 по 1941 роки. Це справжні раритети, адже лише кілька екземплярів дожили до сьогоднішнього дня. Майстри Харкова можна назвати "батьками" українських підвісних ялинкових іграшок з вати, оскільки, хоча ця техніка була популярною, саме в Харкові виробляли їх у найбільших обсягах. Ватяні іграшки, виготовлені методом гарячого тиснення, є великою рідкістю в сучасних колекціях, оскільки українські вироби походять лише з цієї однієї харківської артілі, як зазначає дослідниця Марина Лук'янова. (Також подібні іграшки виготовлялися в Москві). Деякі з них вже пройшли значну реставрацію.

Варто зазначити, що ватяні вироби українських артілей, які дійшли до наших днів, залишаються білими і не втрачають свого кольору. Це стало можливим завдяки унікальному технологічному прийому — вату обробляли шаром слюди. Обличчя фігурок виготовляли з пап'є-маше або мастики, а потім розписували вручну.

Снимок: Зоряна Стельмах Харківські артільні іграшки 30-40х років, виготовлені методом гарячої штамповки

Снимок: Зоряна Стельмах Харківські артільні іграшки 30-40х років, виготовлені методом гарячої штамповки

Снимок: Зоряна Стельмах Харківські артільні іграшки 30-40х років, виготовлені методом гарячої штамповки

Снимок: Зоряна Стельмах Харківські артільні іграшки 30-40х років, виготовлені методом гарячої штамповки

Снимок: Зоряна Стельмах Харківські артільні іграшки 30-40х років, виготовлені методом гарячої штамповки

Снимок: Зоряна Стельмах Харківські артільні іграшки 30-40х років, виготовлені методом гарячої штамповки